Усі Грані Світу - Олег Євгенович Авраменко
Цієї миті я побачив інквізитора. Він ішов через двір у напрямку дозірної башти і на ходу щось пояснював високому рудому чоловікові років сорока. Ми поквапилися їм навперейми.
— Пане де Каерден! — гукнув я. — Пане де Каерден, заждіть!
Інквізитор нарешті помітив нас і зупинився.
— А от і ви… Ми з паном герцоґом саме збиралися надіслати за вами. Я спеціально наказав, щоб вас не турбували передчасно і не заважали відпочинку. Незабаром нам буде потрібна ваша допомога. — Потім він повернувся до свого рудоволосого супутника: — Монсеньйоре, дозвольте представити вам ґрафа та ґрафиню де Ланс-Оелі. Якщо ви пам’ятаєте, Віченцо Торічеллі розповідав про химерний заповіт Метра щодо Кер-Маґні…
— Так, Рівале, пам’ятаю, — неуважно відповів герцоґ; він лише ковзнув по нас поглядом, а відтак знову задивився кудись удалечінь. — Ласкаво прошу до мого замку, панове. На жаль, з вечерею доведеться зачекати. Слідом за вами завітали незвані гості, яким не терпиться побенкетувати за нашим столом. Тож треба влаштувати їм гідну зустріч.
— А що за гості? — спитала Інна. — Невже той самий чаклун, що напав на нас?
— Не лише він. Нас чекає битва з Женесом, злим генієм моєї сім’ї й бичем усього Аґріса. А також… — герцоґ на секунду замовк, його обличчя перекосила ґримаса болю, — Разом із Женесом мої сини… Вірніше, чудовиська, на яких він перетворив моїх хлопчиків. Рівал розповів, що з Сіґурдом ви вже познайомилися.
Ґарен де Бресі гірко зітхнув, схилив голову і лівою рукою скуйовдив своє руде волосся.
— Поговоримо про це пізніше, — втрутився інквізитор. — Зараз у нас мало часу. Ворог уже наступає, ми мусимо діяти. Ви допоможете нам?
— Ясна річ, — відповіла за нас обох Інна. — Ми зробимо все, що в наших силах. Але чесно попереджаємо, що можемо виявитися небезпечними помічниками. Ми погано контролюємо свою силу, точніше, зовсім не контролюємо її…
— Атож, розумію, — перебив нас де Каерден. — Це вічна проблема всіх чаклунів-початківців, надто ж коли їхній дар пробуджено в зрілому віці. Я вже повідомив про вас командорові Торічеллі. Сподіваюсь, він не зволікатиме й негайно вживе належних заходів. Людина з Лемоса має бути тут післязавтра ввечері, в крайньому разі — наступного дня зранку. А поки покладіться на мене. Я допоможу вам приборкати сили, які ще не повністю підкоряються вашій волі. Отож не хвилюйтеся. — І він нетерпляче махнув рукою. — А зараз ходімо. Нам треба поспішати.
Я, Інна та Рівал де Каерден попрямували до дозірної башти, а герцоґ лишився керувати людьми у дворі.
— Так от, — швидко заговорив інквізитор. — Зараз ворог біля мосту, і можна не сумніватися, невдовзі він його захопить. Я збираюся використати проти Женеса знаряддя, над яким працював упродовж останніх двох років, — він кивнув у бік „мортири“, що сантиметр за сантиметром невблаганно просувалася до брами. — Це нагромаджувач сили. Думаю, ви бачите, скільки в ньому зібрано енергії.
— Бачимо, — ствердив я. — І нам здається, що вона от-от вивільниться.
— Не бійтеся, це оманливе враження, — заспокоїв нас де Каерден. — Вивільнення відбудеться лише за моєю командою. Найзручніша нагода для удару настане в той момент, коли Женес цілком зосередиться на іншій цілі. Це єдина можливість заскочити його зненацька.
— І як ви це зробите? — запитала Інна.
— Женес неодмінно спробує захопити головну браму. Це найвразливіше місце оборони замку, про що він, безумовно, знає. Тут він застосує свою маґію, а я намагатимуся стримувати його, доки він не спрямує всі свої зусилля на подолання мого опору. Сподіваюся, що з вашою допомогою мені вдасться відволікти Женеса настільки, що він не встигне зреагувати на удар.
— Ми зробимо все, що в наших силах, — повторила Інна.
Тієї ж миті, як ми піднялися на дозірну башту, здійснилося перше пророцтво інквізитора: ланцюги підйомного мосту обірвалися, і він звалився донизу, відкриваючи нападникам дорогу до замку. Від безлюдного спокою околиць не лишилося й сліду. Весь насип заполонили вершники в важкому бойовому обладунку; легко озброєні піхотинці тягли довгі облогові драбини, лучники й арбалетники перші кинулися через міст і відкрили стрілянину в захисників на фортечних мурах. За моїми оцінками, чисельність супротивника вже перевищила три сотні людей — а до них і далі підтягувались нові сили…
— Ну, нарешті! — промовив де Каерден тоном людини, яка вперше за багато років вдихнула свіже повітря. — Скінчилося моє довге чекання. Сьогодні хтось із нас неодмінно помре. Або я, або Женес… Невже Той, у чиїх руках доля людська, знову допустить, щоб я зазнав поразки?!
— Ви відчуваєте Женесову присутність? — спитав я.
— Не лише відчуваю. Я вже бачу його. Вам, молоді люди, дуже пощастило, що Женес не встиг вчасно прибути на місце вашої сутички зі старшим сином герцоґа. Мабуть, він недооцінив вас і вирішив, що з вами легко впорається його помічник… його раб. А коли він збагнув свою помилку і кинувся її виправляти, було вже запізно.
— То все це коїться через нас?!
Де Каерден силувано посміхнувся й похитав головою:
— Ні, панове. Женес уже давно готував напад на Шато-Бокер, а ви лише трохи підштовхнули його. Певно, він подумав, що мені в підмогу надіслали двох ненавчених чаклунів і поквапився напасти на замок, поки ми з вами не спрацювалися.
— Хоч там як, а ми все одно винні, — похмуро зауважила Інна. — Наша поява на Аґрісі спровокувала Женеса.
— За що ми з герцоґом вдячні вам, — сказав інквізитор. — Хай хто переможе в цій битві, сьогодні настане край нашим стражданням.
Де Каерден подивився на загін з двох десятків вершників, що неквапно просувалися насипом до поваленого мосту. На чолі загону їхав чоловік
