Усі Грані Світу - Олег Євгенович Авраменко

Інна страхувала мене про всяк випадок, а я використав ту енергію, що відібрав у нашого супротивника, і спрямував на розбійників вогняний смерч. Тієї ж миті чаклун кинувся в контратаку, проте ми з Інною були насторожі і майже одночасно завдали йому два потужні удари, вщент зруйнувавши весь його захист. Рятуючи життя, наш супротивник знову поступився частиною своєї маґічної сили і дременув геть. На відміну від попереднього разу, це вже не був тактичний відступ — він утікав світ за очі, залишивши своїх людей напризволяще.

А наступної секунди ліс, де ховалися розбійники, вибухнув, ніби нашпигований динамітом. Від оглушливого гуркоту нам позакладало вуха, по той бік дороги в небо шугнув стовп диму та вогню. Краєм ока я побачив, як Штепанове обличчя видовжилося від подиву, а в його очах, разом з повагою, промайнув переляк.

Спільними зусиллями ми з Інною загасили пожежу в лісі, після чого взялися до розбійників, що намагалися обійти нас з тилу. Цього разу ми не застосовували „важкої артилерії“, а вирішили обмежитися м’якшими засобами впливу: послали на них зо дві блискавки, які звалили на їхньому шляху дерево. Розбійники відразу зрозуміли натяк і, збагнувши, що події розвиваються не за сценарієм їхнього ватажка, розважливо чкурнули геть.

Штепан та ще двоє його людей обережно перейшли дорогу і розвідали ситуацію в районі згарища. Повернувшись, вони повідомили, що, крім обгорілих трупів, там більше нікого немає. Бій скінчився, ми перемогли; тепер настав час порахувати втрати і взятися до поранених.

Загорянин, якому стріла пробила плече, зламав наконечник і витяг її з рани. Перше ніж ми встигли втрутитися, його товариш розжарив лезо кинджала над нашвидкуруч розкладеним вогнищем і припік вхідний та вихідний отвори. Він уже збирався перев’язати плече, та Інна спинила його й наклала на рану знеболювальні та бактерицидні чари. Поранений зразу відчув полегкість.

А я тим часом оглянув Йожефа. Спливаючи кров’ю, він лежав на траві під високою сосною, з його грудей стирчала стріла, обламана сантиметрів за десять від рани.

— Вона застрягла в легенях поряд із серцем, — тихо промовив Штепан. — Якщо ми спробуємо витягти її, він помре в муках. Я вже бачив такі рани і знаю, що Йожеф приречений. Краще дозволити йому спокійно померти, ніж завдавати зайвих страждань.

— А проте ми спробуємо, — сказала Інна, присівши навпочіпки поруч мене. — Стан вашого брата ще не безнадійний. Якщо почати негайно, його можна врятувати.

— Так, бароне, — підтримав я дружину, пригадавши, що в Кер-Маґні вона, крім іншого, вивчала основи маґічної медицини. — У Йожефа є шанс, не можна його втрачати.

— Ну, не знаю, — з сумнівом протягнув Штепан. — Наші знахарі й відуни за такі рани не беруться.

— Ми не знахарі, — рішуче заперечила Інна. — І не відуни. Ми чаклуни — хоч і початківці.

— В будь-якому разі, — промовив я, — ваш брат не страждатиме. Це ми вам ґарантуємо.

— Гаразд, — зітхнув Штепан. — Починайте. А я молитиму Бога, щоб він допоміг вам здійснити це диво. — І після короткої паузи додав: — Якщо Йожеф виживе, я буду вашим вічним боржником. Він мій єдиний брат.

Барон відійшов від нас, стромив у землю меча, став перед ним навколішки і ревно зашепотів молитву. Невдовзі до нього приєдналися й інші загоряни.

„Отже, Інно,“ — звернувся я до неї подумки, щоб Штепан та його люди не чули нашої розмови. — „Що ти пропонуєш?“

„Передовсім,“ — сказала вона, — „треба провести загальну анестезію, вповільнити пульс та дихання, понизити тиск, аби запобігти подальшій втраті крові… Проте належить діяти вкрай обережно, в жодному разі не можна допустити кисневого голодування клітин мозку. Ми продезінфікуємо рану ззовні і зсередини, потім ти повільно руйнуватимеш стрілу, а я тим часом буду зрощувати розірвані тканини й судини…“

„А як же капіляри? Їх там тисячі, десятки тисяч.“

„Доведеться просто закупорити їх,“ — відповіла Інна. — „Та це не біда. За рахунок природної регенерації тканин ‘пробка’ з часом розсмокчеться, і нормальний кровообіг в ушкодженій ділянці відновиться.“

„Гаразд. Починаємо?“

„Починаємо.“

І ми взялися до справи. На практиці все пройшло не так гладко, як виглядало в теорії. Тканини було сильно пошкоджено, а кров з розірваних капілярів буквально заливала легені, і нам довелося очищати їх, штучно підтримуючи дихання юнака. Та, зрештою, все скінчилось добре. Стрілу ми вийняли, кровотеча припинилася, легені й серце працювали нормально. Інна поступово підвищила тиск майже до норми і прискорила пульс. Рана не кровоточила, Йожеф дихав глибоко й рівно, на його раніш блідому обличчі проступив слабкий рум’янець. Інна підвелася й підійшла до Штепана.

— Господь почув ваші молитви, бароне, — втомлено промовила вона. — Ваш брат житиме і за кілька днів одужає. Але йому потрібен спокій і догляд. Він дуже заслаб.

Не тямлячи себе з радості, Штепан кинувся був до брата, проте Інна зупинила його:

— Зараз Йожеф спить і, найпевніше, до завтра не прокинеться. Він втратив забагато крові.

Переконавшись, що брат живий, а стріли в його грудях уже немає, Штепан став палко дякувати нам і запевняти, що відтепер він наш боржник на все життя. Однак я рішуче урвав його:

— Дозвольте не погодитися, пане Сіміч. Адже це ми втягли вас у халепу, через нас мало не загинув ваш брат. Якби ми не їхали з вами, цієї сутички не було б. І коли мова зайшла про вдячність, то мушу нагадати, що ви врятували нас першим, відчувши небезпеку. А ми лише повернули невелику частку боргу.

Штепан знизав плечима, схилився над Йожефом і прислухався до його рівного дихання.

— Боюсь, нам не можна довго тут затримуватись, — сказала Інна. — Я