Екзорцист - Вільям Пітер Блетті
— Одержимість лише певною мірою пов’язана з істерією, бо майже завжди причина синдрому — самонавіювання. Ваша донька могла довідатися про явище одержимості, повірити в нього й навіть знати, можливо, деякі симптоми, унаслідок чого її підсвідомість відтворює цей синдром. Розумієте? Так ось, якщо це твердо встановимо, але ви й далі будете проти госпіталізації, то можете спробувати ще одну річ, яку я вам запропоную. Шанс на успішне зцілення мізерний, як на мене, але все ж таки це шанс.
— Ой, та кажіть уже, Бога ради! Що це таке?
— Ви чули коли-небудь про екзорцизм, місіс Макніл?
Кріс була мало ознайомлена з книжками у своєму кабінеті, що дістались їй разом із меблями в будинку, тому зараз уважно переглядала палітурки з назвами.
— Це стилізований, доволі вже забутий ритуал, за допомогою якого рабини й священики намагалися вигнати злого духа. Тепер до нього вдаються лише католики, але й вони приховують це, ніби соромлячись. Та на особу, яка вважає себе одержимою, цей ритуал, я б сказав, таки справляє враження. Він часто спрацьовував, хоча, звісно, не з тієї причини, з якої гадали. Це була просто сила навіювання. Віра жертви у свою одержимість нерідко поступалася перед її вірою в могутність екзорцизму. Це… я бачу, ви спохмурніли. Ну, звісно, я розумію, що це звучить невірогідно. Тому дозвольте мені розповісти подібну історію, про яку відомо, що це реальний факт. Ідеться про австралійських аборигенів. Вони вірять, що неминуче помруть, якщо чаклун спрямує на них подумки «смертельне проміння». І вони таки вмирають, це факт! Просто лягають собі й повільно вмирають! Єдине, що їх найчастіше рятує, це подібна форма гіпнозу, протидійне «проміння» іншого чаклуна.
— То ви радите мені відвести доньку до знахаря?
— Ну, так… як крайній, відчайдушний захід. Саме це я вам і раджу. Приведіть її до католицького священика. Я розумію, що ця порада щонайменше дивна, можливо, навіть трохи небезпечна, поки ми не впевнимося остаточно, що вашій дочці було щось відомо про одержимість, і особливо про екзорцизм, перед тим як у неї виникли перші симптоми. Ви не думаєте, що вона могла десь про це прочитати?
— Ні.
— Побачити в кіно? У телевізорі? Почути з радіо?
— Ні.
— Може, вона читала Євангелія? Новий Заповіт?
— Ні, не читала. Чому ви це запитали?
— Там згадані випадки одержимості й екзорцизму, коли Христос виганяв бісів. Описані симптоми, фактично ідентичні явищам одержимості в наш час, тому…
— Слухайте, годі вже про це. Гаразд? Просто забудьте! Мені тільки не вистачає, щоб її батько почув, як я…
Кріс водила пальцями по палітурках, шукаючи й нічого не знаходячи, аж поки… «Стривай-но!» Її очі ковзнули назад до примірника на нижній поличці. Там стояла книжка з чаклунства, яку їй прислала Мері Джо Перрін. Кріс дістала її з полиці й хутко перебігла пальцем по змісту, аж поки раптово завмерла з думкою: «Ось! Ось воно!» Вона відчула, як її охопило збудження. Невже ті лікарі з клініки Беррінджера мали врешті-решт рацію? Невже це так і є? Може, і справді Реґана шляхом самонавіювання викликала в себе симптоми розладу, вичитавши про це на сторінках цієї книжки?
Розділ мав назву «Стан одержимості».
Кріс попрямувала до кухні, де Шерон перечитувала з блокнота стенограму, друкуючи одночасно листа. Кріс простягнула їй книжку.
— Шер, ти це колись читала?
Шерон, і далі друкуючи, перепитала:
— Читала що?
— Цю книжку про чаклунство.
Шерон перестала друкувати, подивилася на Кріс і на книжку, сказала:
— Ні, — і продовжила свою роботу.
— І ніколи її не бачила? Не ставила на книжкову поличку в кабінеті?
— Ні.
— А де Віллі?
— На ринку.
Кріс кивнула, якийсь час постояла в роздумах, а тоді піднялася до Реґаниної спальні, де й далі сидів, мов на чатах, біля ліжка доньки Карл.
— Карле!
— Так, мадам.
Кріс показала книжку.
— Чи ти випадково не знаходив це десь і не поставив потім разом з іншими книжками в кабінеті?
Карл повернувся з кам’яним виразом обличчя до Кріс, перевів погляд на книжку, а тоді знову на господиню.
— Ні, мадам, — заперечив він, — не я. — А тоді знову повернувся обличчям до Реґани.
Гаразд тоді, можливо, то Віллі.
Кріс повернулася на кухню, сіла за стіл і, розгорнувши книжку на розділі про одержимість, почала шукати якусь доречну інформацію про те, що, на думку лікарів із клініки Беррінджера, могло сприяти виникненню в Реґани відповідних симптомів.
І вона це знайшла.
Безпосереднім наслідком поширеної віри в демонів було явище, відоме під назвою одержимості. Це стан, за якого багато індивідуумів вірило, ніби їхніми фізичними та розумовими функціями заволодіває й бере їх під контроль або демон (що було найхарактерніше для обговорюваного періоду), або дух якогось мерця. Немає такого історичного періоду й такої частини земної кулі, де б не виникало подібне явище, описи якого майже не відрізняються в деталях, проте воно ще й досі не дістало адекватного пояснення. Попри досягнення психіатрії, дуже мало нового з’явилося від часу першої публікації фундаментального дослідження Трауґотта Естеррайха в 1921 році.
Кріс нахмурилася. Досі не дістало пояснення? Після розмови з лікарями в клініці Беррінджера в неї склалося інше враження.
Відомо лише, що в різні часи з різними людьми відбувалися такі великі метаморфози, що всім, хто їх оточував, здавалося, ніби вони мають справу з цілком іншою особою. Інколи мінялися не тільки голос, манери, риси обличчя й характерні рухи, але й сама людина сприймала себе цілковито іншою особою, що має нове ім’я, чи то людське, чи демонічне, і свою власну біографію. На Малайському архіпелазі, де навіть у наш час одержимість — звичне, буденне явище, дух мерця, вселяючись в одержимого, примушує його імітувати свої жести, голос і манери з такою разючою подібністю, що родичі покійного заливаються сльозами. Та якщо не брати до уваги так звану квазіодержимість, тобто випадки, які можна врешті-решт пояснити симуляцією, параноєю чи істерією, проблема завжди полягала в інтерпретації цього феномена. Найдавніші інтерпретації були пов’язані зі спіритизмом, і це враження тільки підсилювалося тим фактом, що нова особистість, яка вселялася в жертву, могла виявляти цілком недоступні цій жертві здатності. За демонічної форми одержимості «демон», скажімо, може говорити мовами, незнайомими першій особистості.
Ось воно! Оті нісенітниці, що плете
