На лезі клинка - Джо Аберкромбі

Вона мляво всміхнулась і подала йому свою кволу, бліду руку. Він якомога недбаліше торкнувся її губами.

— Дуже приємно, — пробурмотів він без будь-якого задоволення. — Прошу вибачити мій вигляд, я щойно з тренування.

— Так, — писнула вона високим, пронизливим голосом, як тільки впевнилась, що він закінчив говорити. — Я чула, ви чудовий фехтувальник. — Поки вона шукала, що сказати, повисла пауза, аж нараз її очі засяяли. — Скажіть, капітане, фехтування справді дуже небезпечне?

Яка банальна нісенітниця!

— О ні, міледі, ми тренуємось лише затупленими клинками.

Можна було розказати більше, але Джезаль повважав, що це не вартує його зусиль. Потім він кволо всміхнувся, і вона також. Бесіда зависла над безоднею.

Джезаль вже збирався відкланятись, оскільки тему фехтування, очевидно, було вичерпано, але Арісс відрізала йому шлях до відступу, знайшовши інший предмет для розмови.

— А скажіть мені, капітане, чи справді на Півночі буде війна?

Її голос майже зовсім стих під кінець речення, але гувернантка не зводила з неї схвального погляду, безперечно, задоволена розмовними навичками своєї підопічної.

А нехай тобі.

— Мені здається... — почав Джезаль.

На нього очікувально дивилися світло-блакитні очі леді Арісс.

«Блакитні очі — абсолютна херня», — вирішив він.

Джезаль розмірковував, у чому вона більший неук — у фехтуванні чи в політиці?

— А як ви вважаєте?

Опікунка ледь нахмурила брови. Леді Арісс, здавалось, захопили зненацька, і вона трохи зашарілась, підбираючи слова.

— Ну, е-е... так би мовити... Я впевнена, що все... буде добре?

«Дякувати долям, — подумав Джезаль, — ми врятовані!» Пора було вшиватися звідси.

— Звичайно, що все буде добре. — Він витиснув із себе ще одну посмішку. — Було дуже приємно з вами познайомитись, але побоююсь, що скоро у мене служба, тож доведеться вас покинути. — Він вклонився з холодною формальністю. — Лейтенанте Каспа, леді Арісс.

Каспа, як завжди, дружньо поплескав його по плечу. Його нетямуща, сухорлява кузина невпевнено усміхнулась. Гувернантка спохмурніла, коли він проходив повз, але Джезаль не надав цьому уваги.

Він прибув до Осередку лордів саме в той час, коли члени ради поверталися з перерви на обід. Джезаль привітався з вартою у вестибюлі стриманим кивком, а тоді рушив через велетенські двері центральним проходом. Поки Джезаль добирався попри вигнуту стіну до свого місця за високим столом, безладна колона найвельможніших людей королівства наступала йому на п'яти, сповнюючи лункий простір човганням кроків, бурчанням і перешіптуваннями.

— Як фехтування, Джезале?

Це був Джеленгорм, котрий вперше явився завчасно і користався з нагоди, щоб потеревенити перед приходом лорд-камерґера.

— Бувало й краще. А ти як?

— О, я чудово провів час. Мені поталанило зустріти ту кузину Каспи, як її... — Він спробував згадати ім'я.

Джезаль зітхнув.

— Леді Арісс.

— Так, точно! Ти її бачив?

— Так трапилось, що я на них щойно наткнувся.

— Ух! — вигукнув Джеленгорм, стиснувши губи. — Хіба вона не шикарна?

— Угу.

Джезаль знуджено відвернувся, дивлячись, як повільно займають свої місця вельможі в оздоблених хутром шатах. Точніше, він дивився на вибірку з їхніх найменш улюблених синів та найнятих речників. Нині мало хто з магнатів являвся на Відкриту Раду особисто — хіба якщо мав якусь істотну скаргу. Багато хто навіть не присилав когось замість себе.

— Клянуся, вона одна із найшикарніших дівчат, яких я бачив у житті. Я знаю, що Каспа постійно її хвалить, але хіба таке опишеш словами.

— Угу.

Члени ради почали розсідатись по своїх місцях. Осередок лордів мав форму театру, де місце глядачів займали головні шляхтичі Союзу, і сиділи вони великим півколом на з'єднаних лавах, розділених по центру проходом.

Як і в театрі, деякі місця були кращими за інші. Найменш впливові люди сиділи позаду, в глибині зали, а впливовість присутніх зростала з наближенням до переду. Перший ряд відводився для голів наймогутніших родин або тих, кого вони присилали натомість. Представники з Півдня, із Дагоски і Вестпорта, сиділи зліва, найближче до Джезаля. Віддалік справа знаходилися представники з Півночі та Заходу — з Енґліїта Старикланду. Більшість місць посередині призначалася старій шляхті Мідцерланду — серця Союзу. Справжнього Союзу, як вважали вони. І як вважав сам Джезаль.

— Який стан, яка грація, — захоплено щебетав Джеленгорм, — яке прекрасне волосся, яка молочно-біла шкіра, які дивовижні блакитні очі!

— І така купа грошей.

— О так, і це теж, — усміхнувся здоровань. — Каспа каже, що його дядько навіть багатший за батька. Тільки уяви собі! І в нього усього одна дитина. Вона отримає всі марки до останньої. Всі до останньої! — Джеленгорм насилу стримував свій захват. — Як же поталанить тому чоловікові, котрий її обкрутить! Нагадай мені, як її звати.

— Арісс, — відповів Джезаль кисло.

Всі лорди або їхні повірені із шарудінням і наріканнями вже порозсідались по місцях. Людей явилося небагато: більша частина місць зосталася незайнятою. Утім, так було майже завжди. Якби Осередок лордів справді був театром, його власники вже давно змушені були би підшуковувати нову п'єсу.

— Арісс... Арісс... — Джеленгорм зацмокав губами, ніби ім'я залишило на них солодкий присмак. — Пощастить тому чоловікові, який її вхопить.

— Так, авжеж. Пощастить.

Звісно, якщо для нього гроші важливіші за розмови. Джезаль подумав, що він би радше одружився із гувернанткою. Вона хоча би видалась йому не такою безхребетною.

До зали якраз увійшов лорд-камергер. Він почав пробиратися до підвищення, на якому — приблизно там, де в театрі була сцена, — височів стіл для обраних. Услід за ним спішив табун секретарів і клерків у чорних мантіях, кожен з яких був так або інак навантажений важкими книгами та стосами офіційних документів. Лорд Хофф у своїй темно-червоній мантії, що лопотіла позаду, був напрочуд схожий на величного і рідкісного птаха, якого переслідувала остогидла зграя гайвороння.

— А ось і старий хрін, — прошепотів Джеленгорм, просуваючись бочком до свого місця по інший кінець столу.

Джезаль заклав руки за спину і прийняв свою звичну позу: ноги трохи розставлені в сторони, підборіддя високо задерте вгору. Він окинув поглядом солдатів, які рівномірно розтягайся вздовж вигнутої стіни, проте кожен із них, як зазвичай, стояв непорушно і був у повному обладунку. Джезаль глибоко вдихнув і налаштувався на кілька годин нелюдської нудьги.

Лорд-камергер упав на своє високе крісло і наказав налити вина. Секретарі зайняли свої позиції