На лезі клинка - Джо Аберкромбі
Він перевів погляд на гурт молодих солдатів, котрі веслували на човні по озеру. Один із них хитко підвівся і щось розказував, тримаючи в руці пляшку. Човен небезпечно захитався, і його товариші закричали, щоб він сів. Із невеликою затримкою до Глокти долинули невиразні, далекі вибухи реготу.
«Діти. Які вони юні! Які невинні! Іще не так давно я теж був серед них. Хоча здається, що минуло тисячоліття. Ба, навіть більше. Здається, це був інший світ».
— Глокто.
Інквізитор підняв очі, затуляючись від сонця рукою.
Це нарешті прийшов архілектор Сульт — висока, темна постать на фоні блакитного неба. Коли той із холодком глянув униз, Глокті здалося, що він виглядав трохи втомленішим, зморшкуватішим і змарнілішим, ніж зазвичай.
— Сподіваюся, це щось важливе. — Сульт відкинув поли своєї довгої білої мантії і плавно опустився на лавку. — Простолюдини знову підняли бунт біля Кельна. Якийсь поміщик-ідіот повісив кількох селян, а нам тепер це розгрібати! Що складного в тому, щоб керувати полем бруду і купкою землеробів? Ніхто не просить добре до них ставитись, але ж не треба їх вішати! — Він кинув гнівний погляд на галявини, а його рот витягнувся у сувору лінію. — Сподіваюся, це щось збіса важливе.
«Тоді я намагатимуся не розчарувати».
— Віллєм дан Робб мертвий.
Ніби щоб підкреслити слова Глокти, п'яний солдат послизнувся і беркицьнувся за борт човна, шубовснувши у воду. За мить долинув гучний регіт його друзів.
— Його вбили.
— Гм. Буває. Бери наступного зі списку.
Сульт підвівся на ноги і насупився.
— Я не думав, що ти будеш узгоджувати зі мною кожну дрібницю. Тому й найняв тебе на цю роботу. Працюй далі! — гаркнув він і розвернувся, щоб піти.
«Не треба поспішати, архілекторе. Біда здорових ніг у тому, що їм хочеться постійно метушитись. От коли рухатись важко, ти десять разів подумаєш, перш ніж ступити хоч крок».
— Наступного чоловіка зі списку теж спіткало лихо.
Сульт обернувся, трохи здійнявши брову.
— Невже?
— Як і всіх решта.
Архілектор стиснув губи і повернувся на лавку.
— Усіх?
— Усіх.
— Гм-м... — замислився Сульт. — Це вже цікаво. Виходить, мерсери влаштували зачистку? Я аж ніяк не очікував від них такої нещадності. Часи усе-таки змінилися, ой змінилися... — Він затнувся і почав поволі супитись. — Гадаєш, хтось показав їм список Ревса, так? Ти гадаєш, що хтось із наших зраджує. Тому й покликав мене сюди, так?
«А ти гадав, що я просто не хотів підніматися сходами?»
— Щоб вбили всіх до одного? Кожного, хто був у нашому списку? І саме тієї ночі, коли ми йшли їх арештовувати? У такі збіги я не вірю.
«А ви вірите, архілекторе?»
Схоже було, що ні. Його обличчя геть спохмурніло.
— Хто бачив заяву-зізнання?
— Я і двоє моїх практиків, звичайно.
— Ти абсолютно у них впевнений?
— Абсолютно.
Повисла пауза. Некерований човен потроху відносило, поки солдати повзали по ньому, задерши весла догори, а чоловік у воді плескався і реготав, забризкуючи свої друзів.
— Заява якийсь час лежала у моєму кабінеті, — пробурмотів архілектор. — Можливо, її бачив хтось із моїх підданих. Можливо.
— Ви абсолютно у них впевнені, Ваше Преосвященство?
Сульт відповів Глокті довгим, пронизливим поглядом.
— Ці б не наважились. Вони мене добре знають.
— Залишається очільник Келайн, — тихо мовив Глокта.
Архілектор заговорив, ледь розтуляючи вуста.
— Тут треба бути обережним, інквізиторе, дуже обережним. Ти ступаєш на небезпечну територію. Як би там не здавалося, а очільниками Інквізиції стають не дурні. У Келайна є багато друзів — яку Будинку питань, так і поза ним. Впливових друзів. Будь-яке звинувачення в його бік повинно бути підкріплене найпереконливішими доказами. — Сульт на мить замовк, очікуючи, поки їх мине компанія дам. — Найпереконливішими доказами, — повторив він пошепки, як тільки вони відійшли. — Ти повинен знайти цього вбивцю.
«Легко сказати».
— Звісно, Ваше Преосвященство, але поки що моє розслідування зайшло, так би мовити, у глухий кут.
— Не зовсім. У нас на руках є ще одна карта. Власне, сам Реве.
«Реве?»
— Але, архілекторе, він уже десь в Енґлії.
«Пітніє у копальні абощо. Якщо йому узагалі вдалося стільки протриматись».
— Ні. Він тут, у Аґріонті, сидить під надійним замком. Я подумав, що краще його притримати.
Ґлокта зробив усе можливе, щоб приховати здивування.
«Розумно. Дуже розумно. Схоже, архілекторами теж стають не дурні».
— Реве буде твоєю наживкою. Я попрошу свого секретаря передати Келайну повідомлення про те, що я змилостивився. Що готовий дозволити подальшу діяльність мерсерів за умови жорсткого контролю. Що відпустив Ревса на знак доброї волі. Якщо джерело витоку — Келайн, то, гадаю, він повідомить мерсерів, що Ревса відпустили. Гадаю, вони відправлять до нього вбивцю, щоб покарати його за довгий язик. Тоді, гадаю, і можна буде взяти душогуба на гарячому. Ну, а якщо він не прийде, що ж, продовжимо пошуки зрадника — зрештою, ми нічого не втрачаємо.
— Чудовий план, Ваше Преосвященство.
Сульт відповів йому холодним поглядом.
— Звичайно. Тобі треба буде десь працювати — подалі від Будинку питань. Я виділю кошти, відправлю Ревса твоїм практикам і сповіщу, коли Келайну надійде повідомлення. Знайди мені убивцю, Глокто, і натисни на нього. Натисни так, щоб йому повилазило.
Солдати спробували витягнути свого мокрого товариша на борт, але човен шалено загойдався, а за мить раптом перекинувся, покидавши всіх у воду.
— Мені потрібні імена, — прошипів Сульт, свердлячи очима солдатів, які борсалися у воді. — Мені потрібні імена, докази, документи і люди, які встануть на Відкритій Раді і покажуть пальцем. — Він поволі піднявся з лавки. — Тримай мене в курсі.
З цими словами Сульт розвернувся і пішов до Будинку питань, гравій на доріжці хрускотів під його ногами, а Ґлокта дивився йому вслід.
«Чудовий план. Я радий, що ви на моєму боці, архілекторе. Ви ж на моєму боці, правда?»
Солдатам вдалося витягнути перевернутий човен на берег, і тепер вони стояли, мокрі як хлющ, і кричали одне на одного, очевидно, втративши свій гарний гумор. Одне із весел досі плавало у воді, поступово наближаючись до місця, де озеро переходило в течію. Згодом воно пройде під мостом і припливе, минаючи високий мур Аґріонта, до фортечного рову. Глокта спостерігав, як весло повільно крутиться у воді.
«Це помилка. Треба