На лезі клинка - Джо Аберкромбі
В дальньому кінці коридору з тіней виринув практик Фрост. Глокта здійняв брову, але той похитав головою.
«Внизу нікого».
Він повернувся до вхідних дверей і почав їх обережно закривати. Тільки коли двері зачинились, він повільно відпустив ручку, так що тільки защіпка тихенько клацнула.
— Ви повинні це побачити.
Глокта здригнувся від раптового звуку, обернувшись так різко, що здалося, наче його спину клинком проштрикнули. На верху сходів стояв Северард, вперши руки в боки. Він повернувся й рушив у бік світла, а Фрост, забувши про обережність, побіг услід за ним.
«Чому ніхто не може жити на першому поверсі? Обов'язково треба лізти нагору».
Принаймні йому більше не треба було зберігати тишу, важко піднімаючись за практиками по сходах — його права нога тиснула на дошки, а ліва по них човгала. Яскраве світло лампи лилося з відкритих дверей в глибині горішнього коридору, тож туди Глокта і пошкандибав. Він переступив поріг і зупинився, намагаючись віддихатись після підйому.
«Нічого собі, оце погром».
Велика книжкова шафа, що стояла біля стіни, була перекинута, і книжки, розгорнуті і згорнуті, валялися по всій підлозі. На столі перекинувся келих із вином, і порозкопувані там пожмакані папери, перетворились на вогкі червоні клапті. На ліжку панував цілковитий безлад — половина покривала була на підлозі, подушки та матрац порізані, де не глянь, повсюди — пір'я. Гардероб відкритий, і одна половинка дверей трималася лише на одній петлі. Всередині висіло кілька подертих костюмів, але більша частина одягу купою валялась поряд.
Під вікном на спині лежав вродливий молодик, втупившись у стелю — рот розкритий, обличчя бліде. Було би брехнею сказати, що йому перерізали горло. Його розсікли з такою силою, що голова заледве трималася шиї. Кров забризкала усе довкола: порваний одяг, порізаний матрац, саме тіло. Кілька кривавих відбитків долонь були на стіні, на підлозі — величенька калюжа доволі свіжої крові.
«Його вбили сьогодні. Мабуть, якихось кілька годин тому. Або хвилин».
— Навряд чи він зможе відповісти на наші питання, — сказав Северард.
— Навряд чи.
Глокта окинув оком безлад.
— Схоже, він мертвий. Але що його вбило?
Фрост втупився у нього рожевими очима, припіднявши білу брову.
— Отгута?
Северард залився лунким сміхом. Навіть Глокта дозволив собі реготнути.
— Звичайно. Але як наша «отрута» сюди влізла?
— Чегез відкгите гікно, — пробурмотів Фрост, показуючи на підлогу.
Глокта зашкандибав кімнатою, намагаючись не торкатися ногами чи палицею липкої суміші крові та пір'я.
— Отже, наша «отрута», як і ми, побачила світло лампи. Залізла через нижнє вікно, а тоді тихо піднялась по сходах.
Глокта кінцем палиці повернув долоні трупа.
«Кілька крапель крові з шиї, але жодних слідів на суглобах або пальцях. Він не боровся. Його заскочили зненацька».
Ґлокта нахилився вперед і придивився до глибокої рани на шиї.
— Один сильний удар. Мабуть, завданий ножем.
— І Віллєм дан Робб востаннє протік, — мовив Северард.
— І в нас стало одним стукачем менше, — сказав Ґлокта замислено.
В коридорі крові не було.
«Безлад безладом, а наш убивця доклав неабияких зусиль, аби не замастити ноги під час обшуку кімнати. Він не був лютим чи наляканим. Просто виконував свою роботу».
— Убивця був професіоналом, — промимрив Ґлокта. — Він прийшов сюди з метою вбивства. Можливо, потім він трохи доклався до того, аби замаскувати це під крадіжку зі зломом, хтозна. Так чи інакше, архілектор не зрадіє трупові.
Він поглянув на своїх двох практиків.
— Хто наступний у списку?
Цього разу, безперечно, без боротьби не обійшлося.
«Хоч і з однієї сторони».
Солімо Сканді розвалився на боці, втупившись у стіну, так немов соромився вигляду своєї розтятої і подертої нічної сорочки. На його передпліччях виднілися глибокі порізи.
«Це він марно намагався відвернути клинок».
Він повз по підлозі і залишив кривавий слід на відполірованому до блиску дереві.
«Це він марно намагався утекти».
Він зазнав невдачі. Його прикінчили чотирма сильними ударами ножа у спину.
Ґлокта відчув, як його обличчя сіпнулось від вигляду кривавого трупа.
«Одне тіло може бути збігом. Два — тільки змовою».
У нього затремтіла повіка.
«Ті, хто це зробив, знали, що ми прийдемо, знали, коли і за ким саме. Вони на крок попереду. Цілком можливо, що наш список спільників уже перетворився на список трупів».
Позаду Глокти щось заскрипіло, і він різко смикнув головою, від чого у затерплій шиї штрикнуло. То було просто відкрите вікно, яке гойднув вітер.
«Заспокойся, ну ж бо. Заспокойся і все обмізкуй».
— Схоже, вельмишановна Гільдія мерсерів вирішила влаштувати невеличке прибирання.
— Звідки вони могли дізнатися? — пробурмотів Северард.
«А й справді, звідки?»
— Мабуть, вони бачили список Ревса, або їх повідомили, хто туди потрапив.
«А це означає...»
Глокта торкнувся язиком своїх порожніх ясен.
— Хтось з Інквізиції є виказувачем.
Вперше в очах Северарда зникла посмішка.
— Якщо вони знають, хто в цьому списку, то й знають, хто його склав. Вони знають про нас.
«Мабуть, список поповнився на ще три імені? В самому низу?»
Глокта заусміхався.
«Як захопливо».
— Боїшся?
— Одне скажу точно: я цьому не радий. — Він кивнув на труп. — Отримати ніж у спину — не в моїх планах.
— Як і не в моїх, Северарде, повір.
«Але справді. Якщо я помру, то ніколи не дізнаюсь, хто нас зрадив.
А мені хочеться дізнатись».
Стояв ясний весняний день, і в парку було повно ледарів й нероб усякого штибу. Глокта нерухомо сидів на лавці, у холодку під розлогим деревом, поглядаючи то на мерехтливу зелень, то на виблискуючу воду, то на веселих, п'яних, строкатих гуляк. Люди тіснилися на лавках навкруг озера, валялись парами й компаніями на траві, пили, балакали і ніжились на сонці. Здавалося, навколо ніде й голці впасти.
І все одно ніхто не сідав біля Глокти. Час від часу хтось підбігав, ледь вірячи у те, що йому пощастило знайти таке гарне місце, але за мить на лавці вимальовувався Глокта. Тоді обличчя людей витягувались і вони розверталися або проходили повз, так наче й не збиралися присісти.
«Я відлякую їх, як
