Чорний альбатрос - Тамара Крюкова

— Давай я спробую розрізати пута шматком скла, — запропонувала Марика.

— Ти справді хочеш мені допомогти? — здивувався Гнус.

Марика раптом завагалася. А якщо її добрий намір обернеться для незнайомця ще більшим лихом? Хоча, що може бути гірше за очікування страти? І все-таки вона повинна його попередити.

— Я допоможу, тільки якщо ти згодний прийняти мою допомогу. Ти повинен знати: я несу лихо.

— Он як? Виходить, ми з тобою схожі. Жаль, що ми не зустрілися раніше. Із тебе вийшла б непогана розбійниця. Зараз я прийняв би допомогу від самого біса, але мені ніхто не допоможе. Так що забирайся. Нічого на мене витріщатися. Дай померти спокійно, — мовив Гнус і знесилено опустив голову на груди.

— Я не залишу тебе тут. Поки не стемніло, піду пошукаю, чим перерізувати пута, — сказала дівчинка.

Розбійник знову підняв голову й криво посміхнувся.

— Хочеш скласти мені компанію? Що ж, давай. Лізь сюди, і я шепну тобі на вушко, що потрібно зробити, щоб мене звільнити.

Марика спритно полізла нагору по павутині. Це виявилося не важче, ніж дряпатися драбиною з мотузки. Незабаром вона опинилася біля Гнуса. Розбійник здивовано витріщився на неї.

— Як тобі це вдалося?

— Що вдалося? — не зрозуміла Марика.

— Сюди залізти.

— Ти ж сам мене покликав.

— Так, але ти повинна була приклеїтися, — дивувався Гнус.

— Чому? — зачудувалася Марика. — Павутина зовсім не липка.

— Невже таке буває? Я думав, що це порожня балаканина, — збентежено мовив Гнус.

— Про що ти? Поясни мені до пуття, — попросила Марика.

— Ця павутина зачарована. У ній людину тримають гріхи. Для того, хто чистий душею, чари не страшні, але дотепер я не зустрічав людину, яка наважилася б її торкнутися, — сказав розбійник.

— Але як же тебе затягли в павутину?

— Засуджених до страти скидають через діру в стелі, і вони приклеюються намертво. Ще нікому не вдалося врятуватися.

— Виходить, ти знав, що я потраплю в тенета й холоднокровно заманив мене в пастку? — сторопіла Марика.

— Сама винна. Ти була занадто настирлива, — відрізав Гнус і злякався, що перегнув палицю.

Якщо дівчисько піде, то прощавай надіє на порятунок. Розбійник завбачливо звернувся до своєї несподіваної спільниці:

— Ти повинна бути милосердною й пробачити мені. Від пережитого в кого завгодно скаламутиться в голові. І зрештою я пожартував. Я ж не знав, що ти всерйоз приймеш мої слова й полізеш на павутину. Витягни мене звідси. Не будь злопам'ятною.

— Але як? Я ж не чарівниця й не можу зняти чари.

— Чарівництво тут не допоможе. Тобі краще знати, як визволяють з халепи таких грішників, як я, — сказав Гнус.

Марика задумалася. Єдиний спосіб, що спадав на думку, — це відмолити гріхи розбійника. Дівчинка спустилася вниз і заходилася молитися. Гнус недовірливо слухав, як вона щось тихенько шепоче собі під ніс.

Небо наливалося синню. Вечір плавно перетікав у ніч. Гнус почав втрачати терпіння. Йому здавалося, що дівчисько даремно витрачає час. Можливо, її первинний план перерізати павутину виявився 6 набагато дієвішим. Затятий розбійник не вірив у могутність слів.

— Досить! Знайди краще, чим перерізати павутину, буде більше пуття, — роздратовано порадив він.

Марика не слухала. Тепер, коли дівчинка знала, що павутина зачарована, вона розуміла, що тут не допоможе найгостріший ніж.

Через діру в стелі Гнус бачив, як на небі усе яскравіше проступають зірки. Незабаром гігантський павук повинен вийти на полювання.

— Агов, ти чуєш? Досить балаканини. Якщо взялася мене визволяти, то роби що-небудь.

— Я роблю. Будь терплячий, — відгукнулася дівчинка.

— Добре тобі говорити про терпіння, коли ти там, унизу, у безпеці,— зі злістю сказав розбійник.

Від страху він вкрився потом. Його било тремтіння. Після того як у нього зажевріла надія на порятунок, гинути в лабетах огидної тварини було особливо нестерпно.

Раптом павутину труснуло. У темному куті пролунав ледь вловимий шерех, а потім звідти відокремився шматок мороку. Гігантський кошлатий павук стрілою промчав по павутині і як оком змигнути опинився біля своєї жертви.

Крик жаху струснув стіни вежі. Гнус уже попрощався з життям, як раптом відірвався від павутини, щосили гепнув об підлогу, та так і залишився лежати. Від пережитого жаху він не розумів, що відбувається.

Втративши здобич, павук застиг на місці. Ніколи йому не доводилося втрачати жертву, і такий поворот збентежив кошлате чудовисько.

Павук перебирав лабетами, повертаючись з боку в бік, він шукав, куди поділася людина.

Поки чудовисько не отямилося, Марика схопила звільненого бранця й потягла геть.

— Ходімо, ходімо ж, — благала дівчинка.

Вона з останніх сил тягла розбійника подалі від смертоносної павутини. Гнус отямився й спробував їй допомогти, але від нього було мало пуття. Після довгого перебування в полоні руки й ноги в нього затерпли й не слухалися.

І все-таки спільними зусиллями їм вдалося добратися до головної зали.