Чорний альбатрос - Тамара Крюкова

Тільки-но вони опинилися за колонами, як павук почув жертву й кинувся в погоню. Безпека зали виявилася примарною. Уся стеля була обплетена павутиною. Утікачі досі були під владою страшного хазяїна вежі.

Убоге місячне світло просівалося через вітражі, але його не вистачало, щоб освітити величезне приміщення. Тримаючись ближче до центру, щоб не наткнутися на висячі уздовж стін мумії, Марика й Гнус у сутінках пробиралися до виходу. Розбійник був ще занадто слабкий.

Він важко опирався на дівчинку й ледь волочив ноги. Павук ховався в темряві, але його присутність відчувалася то в ледь чутному шереху під стелею, то в тіні, що майнула на тлі вікна.

Раптом зверху щось упало, ледве не накривши втікачів. Марика й Гнус у жаху побачили, що гігантський павук нависає над ними. Розгойдуючись, кошлатий монстр неминуче спускався вниз. Із кожним його рухом павутина ставала все довшою.

Марика й Гнус кинулися навтьоки. Звідки тільки в розбійника узялися сили. Не пам'ятаючи себе від страху, вони вискочили з вежі й опинилися під зоряним небом.

Ноги в Гнуса підкосилися, і він долілиць упав на бруківку. Марика без сил присіла поруч. Вона жадібно вдихала свіже повітря, поступово приходячи до тями від пережитого потрясіння.

Гнус довго мовчав, а потім захекався. Незабаром Марика зрозуміла, що то був сміх. Розбійник реготав. Він із зусиллям здійнявся на повний зріст, переможно здійняв руки й вигукнув:

— Врятований! Я — врятований, хай йому грець!

Угледівши його непідробну радість, Марика також посміхнулася. Час було йти. Дівчинка повільно встала з бруківки.

Відчуття волі наповнило розбійника силою.

Він уже не здавався жалюгідним і жовчним, як колись. Гнус поплескав Марику по плечу й сказав:

— Не знаю, звідки ти взяла, що несеш лихо, але особисто мені ти принесла удачу.

Марика згадала слова Дупляка, що коли ощасливити хоча б одну людину, то відразу ж перестанеш бути тим, хто несе лихо.

— Виходить, тепер я більше нікому не приношу нещастя? — зраділа вона.

— Тебе це хвилює? — запитав Гнус.

— Звичайно. Мені довелося потай втекти від друзів, щоб не заподіяти їм зла, але тепер я можу відшукати їх, і ми знову підемо разом.

Розбійник зміряв Марику глузливим поглядом.

— Нерозумно. Утім, від великого розуму на павутину не залізеш. Добре, що ти така, яка є. Я доведу тебе до міста. Борг потрібно виплачувати. Нехай не думають, що Гнус такий вже мерзенний негідник.

Місто спало за високими фортечними стінами. Міські ворота були закриті до ранку. Тут не раділи нічним гостям.

— Замкнулися. Пацюки, — презирливо процідив Гнус.

— Нічого. Можна переночувати тут. Трава густа й м'яка, як перина, — сказала Марика.

Дівчинка смертельно втомилася. Очі злипалися. Давалися взнаки кілька безсонних ночей поспіль. Марика була звична до ночівель під відкритим небом, але Гнус не поділяв її бажання до ранку стирчати під міськими стінами.

— Ну вже ні. Така романтика не для мене, — відмовився він. — То комарі дзижчать, то мураха залізе під сорочку й плазує, та ще й намагається вкусити. Нехай злидарі спочивають на травичці. У них шкіра товста.

— Але ж ворота однаково замкнені,— заперечила Марика.

— Тільки не для мене, — самовдоволено посміхнувся розбійник. — До того ж у мене ще багато справ.

Гнус уже повністю оговтався від перебування в полоні й був напрочуд бадьорий, неначе близькість міста надавала йому сили. Він повів Марику уздовж міської стіни й зупинився біля заростей шипшини. Розкидисті кущі вимахали на людський зріст.

— Лізь за мною, — покликав розбійник. — Тільки обережніше. Тут навкруги шипи. Колються зарази.

Він розсунув гілки й пірнув під шипшину. Марика пішла за ним. Колючі гілки чіплялися за волосся й за одяг. Кущі приховували підкоп під стіною. Лаз був досить широким, щоб через нього міг пролізти дорослий чоловік, а тендітному дівчатку це й зовсім було неважко. Гнус подав Мариці руку, і вона опинилася по той бік фортечних стін.

— Іди тихіше й мовчи, щоб не наразитися на варту, — наказав розбійник. — Далі від міських воріт буде спокійніше.

Він крадькома попрямував вузькою вуличкою, але раптово завмер, повернувся до Марики й приклав палець до губ, даючи знак причаїтися. Із-за спини розбійника дівчинка не бачила, що його насторожило. Вони трохи постояли, а потім Гнус відсунувся й показав Маріці на двох вартових. Охоронці порядку, розлігшись на землі, зручно влаштувалися в ніші між будинками й солодко підхропували.

— Б'юся об заклад, їм сниться, що мене зжер мерзенний павук, — шепнув Гнус.

Він оглянув натягнуті між будинками мотузки для білизни й криво посміхнувся.

— Зараз я зіграю з цими сонями непоганий жарт.

Примірившись, Гнус підстрибнув, схопився за виступ у стіні, підтягся й заліз на балкон. Звідти він легко дотягся до мотузки з вивішеними на ній самотніми штанцями, зірвав її й знову зістрибнув униз.

— Навіщо ти це зробив? — запитала Марика.

— Тсс, побачиш, — підморгнув їй розбійник.

Він навшпиньках підкрався до стражників, причепив штанці на притулену