Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

Та зрештою вибору не було. Контракт вимагав виконувати накази учителя, і я, загорнувшись у теплий, виготовлений Емрадою плащ, покинула будинок і рушила у напрямку академії Торенвес.

Сподіваюсь, сьогодні ніхто не перетвориться на брилу льоду.

Дорога до академії, як і завжди, була недовгою. На вулиці, щоправда, затримуватись не хотілось взагалі, навіть на три секунди, бо віяв страшенний вітер. Холоду я все ще не відчувала, навпаки, здавалось, що рідна стихія підштовхувала мене у спину та гнала до академії, переконуючи прискорити крок та йти туди, до стін академії. І без моєї участі найвищий шпиль скувало кригою, і я, попри шалений вітер, дозволила собі завмерти і замилувалась ним.

– Мелісо! Ти, певне, не тільки закляття сніжних відьом зуміла відтворити, а й дізналась секрет їхньої стійкості!

Я здригнулась і озирнулась на Джейсона. Коли той встиг наблизитись до мене і зупинитись фактично за моєю спиною? І нащо взагалі так підкрадатися?! Стало чомусь неприємно, але я все одно витиснула з себе подобу посмішки та зронила:

– Стійкості? Про що взагалі мова? Я надихаюсь легендами, але про сніжних відьом знаю насправді не так вже й багато, та й то… У вузькій досить сфері.

– Дивина, – гмикнув Джейсон. – Мені здавалось, ти маєш бути профі у цих питаннях.

– Чому ж це? Я звичайна магічка, а науковий керівник у мене – демон. Звучить зовсім не по-сніжновідьминськи.

– Ти перетворила свого однокурсника на шмат криги.

– Лише трохи налякала, – заперечила я. – То що там зі сніжними відьмами?

– Казали, що на піку своєї могутності вони могли в тоненьких біло-блакитних сукнях танцювати посеред віхоли і не змерзнути. Чим більше набирала силу сніжна відьма, тим менше її лякав холод і більше вона розчинялась у снігу… – Джейсон зітхнув. – Романтично звучить, але мене чомусь напружують всі ці оповідки про їх могутність.

Я знизала плечима.

– Таке собі відчуття, згодна. Але звідки ти стільки знаєш про сніжних відьом? Чи ти приховуєш у себе у взутті віхолу, а не копита?

– Ти знов?! – обурено фиркнув Джейсон. – Та дались тобі ті копита! Я вже казав, що їх не маю!

– Ну, мені здається, що це для тебе якась надто болюча тема, – весело підморгнула я йому. – Але гаразд, гаразд, не кипи. Жодних копит, я вірю, що в себе нема жодних копит. Але ти так і не відповів на питання про сніжних відьом.

Здається, це змусило хлопця трохи притихнути. Він роззирнувся, ніби чекаючи допомоги звідкись з небес, що прибуде таємничий маг та допоможе йому відповісти на всі мої незручні питання, а тоді промовив:

– Власне, у нас, демонів, це досить популярна тема. Тож я знаю багато легенд про сніжних відьом. Колись вважалось, що вони – ключ від могутності. Ну, звісно ж, це торкається архідемонів, такі прості, як я, можуть навіть не сподіватись на зростання сили. Я б не впорався навіть з молоденькою, новенькою сніжною! А відьма у розквіті сил могла скрутити архідемона у баранячий ріг. Звісно, це все лише легенди та старі казки, бо зараз їх уже не існує, тих сніжних, але ж цікаво дізнатись і про те, як що було влаштовано в давнині. Правда?

– Звісно, – кивнула я.

Есмонд не казав мені про таку значну популярність даної теми серед представників його раси. Щоправда, я й сама не уточнювала, а, можливо, варто було б, зараз не кліпала б очима, намагаючись зрозуміти, правду каже Джейсон чи просто вигадує щось на ходу, аби пояснити причини власної обізнаності у цій темі. Хоча, здавалося б, нащо йому це? Фантазувати, брехати. Наче нормальний хлопець.

– Ти теж до Е… лорда Флейма? – вирішила змінити тему для розмови я. – Бо він викликав мене в академію сьогодні.

– Так, і мене, – кивнув Джейсон, погоджуючись обговорювати щось більш побутове. – Сподіваюсь, він не надто довго мене затримуватиме. І не видасть нам спецзавдань. Бо я таки маю намір провести тебе додому після цієї зустрічі.

Ой ні! Ні-ні-ні! Ми з Есмондом ніби і не приховували той факт, що я проживаю в його будинку, але й на загал виставляти це зовсім не збирались. Не вистачало мені тільки молодого демона, який навигадує собі щось стосовно моїх відносин з Флеймом. Або здогадається з приводу договору! Він й без того задавав питання, від яких мені не по собі.

– Побачимо, – всміхнулась я. – Але навряд чи мій тато буде дуже радий, якщо побачить, що мене хтось супроводжує.

– Він так за тебе переживає? Може, вже має нареченого для тебе? – підморгнув мені Джейсон. – То я готовий зустрітись з ним в чесному бою!

– З татом? – розсміялась я.

– З твоїм нареченим!

– В мене його нема, – знизала плечима я. – Але у батька деякі… стереотипи стосовно демонів, тож він намагається обмежувати наше з сестрою спілкування з ними. З приводу мого навчання у лорда Флейма вдома був справжнісінький скандал.

– Дивно, – похитав головою Джейсон. – Зазвичай людям подобаються демони.

– Мені здається, там щось особисте з минулого. Не до лорда Флейма, а до демонів в цілому, – легко озвалась я, не знаючи, чи справді вигадую відмазку, чи говорю правду. – Ходімо швидше. Щось мені підказує, що лорд Флейм лютуватиме, якщо ми затримаємось тут ще хоч на кілька секунд.