Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

– Ти вважаєш мене гарною? – прямо спитала вона.

– Звісно! – вигукнула я, причому так, що відвідувач, який сидів за сусіднім столиком, аж підскочив на місці, це було видно навіть крізь блакитну шторку. – Звісно, вважаю! І усі так думають. За тобою ж хлопці зграями бігали, коли ми навчались, у тебе від кавалерів відбою не було…

– Отже, я приваблива, – кивнула Аліса. – Чудово. Скажи мені, люба, а я могла б сподобатись Есмондові? Ну, без особистого знайомства, просто зовні.

– Так, – не задумуючись, озвалась я. – Ти висока, красива, крім того, мені здається, демони повинні полюбляти таких, ну, палких дівчат? Чорнобрових, с темним волоссям, з вогником, так би мовити.

Принаймні, цей опис збігався і з Алісою, і з Емрадою, а вона-то точно демониця. І Есмонд, приймаючи мене за сестру, поводився, мов чоловік, який дуже навіть зацікавлений в її жіночій увазі.

– Прекрасно. А тепер пропоную тобі згадати один прекрасний факт, – променисто всміхнулась Аліса.

– Це ж бо який?

– А такий, простенький дуже. Те, що ми з тобою двійнята і нас навіть часто плутають.

– До чого це ти ведеш? – я миттю спохмурніла. – Алісо! Не треба зайвий раз переконувати мене, ніби я можу бути комусь цікава. Я…

– Зовні ми з тобою дуже схожі, – невблаганно промовила Аліса. – Настільки, що не всі можуть відрізнити. Тоді чому те, що за мною десятками бігають чоловіки, не означає, що вони можуть бігати і за тобою також?

Логіка у сестри була залізною.

– Але… Я б повірила, якби Есмонд залицявся до тебе, – мій голос звучав напружено та трошки перелякано, – але до мене… Нащо йому це потрібно! Він може знайти купу набагато кращих, набагато талановитіших, зрештою…

– Володарок більш рідкісного дару, ніж твій, ага, – кивнула Аліса. – Ти хоч розумієш, що ти говориш. Мелісо? Ти гарна, молода, талановита. Сильна! Зрештою, за тобою справді повинні впадати чоловіки, і Есмонд не виняток. Просто йому пощастило, і в нього з’явилась можливість бути поруч з тобою, а у інших її нема. Досить себе принижувати! Звісно, я не пропоную тобі вважати Есмонда нареченим чи щось таке, але заперечувати очевидне також не варто, сестричко.

Я почервоніла. Обговорювати цю тему з Алісою виявилось так само хвилююче, як і думати про ній самостійно. Крім того, як на мене, сестра дещо переоцінювала мої таланти та можливості. Напевне, вона вважала мене кращою, аніж я була насправді, але ж…

Повний осуду погляд, направлений на мене, змусив проковтнути всі заперечення.

– Мелісо, – твердо промовила сестра, – звісно, я спробую дізнатись трохи більше про Флейма, про його наміри і таке інше. Проте раджу тобі не відкидати той факт, що ти можеш просто йому подобатись. Гаразд? Перестань себе так принижувати!

– Чоловіки ніколи не цікавились мною.

– Довкола тебе не було нормальних чоловіків, – рішуче відрізала Аліса. – Довкола тебе були наші безмозкі однокурсники, які просто намагались вихвалятись один перед одним і тому так себе поводили. Невже ти вважаєш, що дорослий мужчина, декан, зрештою, демон буде поводитись так само!

– Ну, я не знаю, але…

– Ти мені краще скажи, – Аліса примружилась, – а він сам тобі як? Подобається? Чи тобі насправді неприємні знаки його уваги? Можливо, тебе справді треба забирати з його дому, м?

Цього разу я не змогла відповісти, не роздумуючи. Замість цього повільно їла своє морозиво і концентрувала увагу винятково на десерті. Аліса ж терпляче чекала. Вона прекрасно знала, що в таких питаннях на мене краще не тиснути, я маю сама спокійно про все їй розповісти, і ніяк інакше.

Зрештою, зібравши все-таки всі свої думки та переживання до купи, я повільно промовила:

– Поруч з ним я почуваюсь якось дуже незвично. Такого зі мною раніше не бувало. Я не знаю, може, це через те, що він демон… Чи через те, що він перший чоловік, який справді звернув на мене увагу. Важко сказати точно. Але, напевне, він все-таки мені подобається.

Аліса гмикнула.

– Прекрасно. Сподіваюсь, коли ти вийдеш за нього заміж, мене запросять на весілля.

Я ледь не перекинула власне морозиво.

– Що ти таке кажеш! Не збираюсь я заміж за нього!

– Так-так, звісно. Звісно, не збираєшся, – кивнула сестра. – Поки що.

– Перестань!

– Та я ще й не починала…

– Алісо! – обурилась я. – А що… А що, як він виявиться все-таки лиходієм, а я в нього закохаюся? Як мені тоді буде жити далі?

– Отже, ти вже збираєшся в нього закохуватись?

Відчайдушне бажання стукнути чимось Алісу вилилось у те, що морозиво у моїй тарілочці, підтанувши було, перетворилось на шматок криги, ще й проморозилось настільки, що я не могла навіть колупнути його ложкою. Вирішивши, що на цьому моє споживання десерту успішно скінчилось, я сердито зиркнула на сестру та пробурмотіла:

– Взагалі-то таке не планують. І я дуже сподіваюсь, що буду байдужа до нього! Просто пройду навчання і спокійнісінько порву з ним будь-які стосунки. Ось так.