На лезі клинка - Джо Аберкромбі

— Фермер? Ти сказав: «фермер»? Отже, ми повинні сидіти у цій скаженій спеці і слухати ниття якогось клятого простолюдина про те, як погода вплинула на його овець?

— Прошу, мілорде, — промимрив Морроу, — але схоже, що... е-е... Гудмен Хіс... е-е... має правомірну скаргу на свого... е-е... поміщика, і...

— Чорт би їх усіх побрав! Мене вже верне від усіх цих скарг! — Лорд-камерґер зробив ще один ковток вина. — Заводьте цього недоумка!

Двері відчинились, і Гудмена Хіса впустили всередину. Аби підкреслити диспозицію влади в кімнаті, стіл лорд-камерґера розмішувався на високому підвищенні, тому бідолаха хоч і стояв, а йому все одно доводилось дерти очі вгору. Він мав чесне, але дуже худе лице, а в тремтячих руках стискав подертого капелюха. Вест з огидою сіпнув плечима, коли крапля поту стекла по його спині.

— Ти Гудмен Хіс, правильно?

— Так, мілорде, — пробурмотів селянин із сильним акцентом, — я прибув із...

Хофф обірвав його з неперевершеною грубістю.

— І ти постав перед нами, щоб просити аудієнцію з Його Величністю верховним королем Союзу?

Гудмен Хіс облизав губи. Вест задумався, який шлях тому селянинові довелося пройти, щоб ось тут із нього шили дурня. Найімовірніше, дуже довгий.

— Мою сім'ю позбавили землі. Наш поміщик сказав, що ми не платили за оренду, але...

Лорд-камерґер відмахнувся.

— Очевидно, що цю справу має вирішувати Комісія з питань землекористування і сільського господарства. Його Величність король піклується про добробут усіх своїх підданців, незалежно від їхньої жадібності. — Веста ледь не пересмикнуло від такої зневаги. — Але не слід сподіватися, що він приділятиме увагу кожній незначній дрібниці. Його час безцінний, зрештою, як і мій. На все добре.

На тому і скінчили. Двоє солдатів відкрили подвійні двері, щоб спровадити Гудмена Хіса.

Обличчя селянина зовсім зблідло, а пальці стисли криси капелюха.

— Добрий мілорде, — мовив він, затинаючись, — я вже звертався до Комісії...

Хофф зиркнув таким лютим поглядом, що фермер враз затнувся.

— Я сказав, на все добре!

Плечі селянина опустились. Він востаннє обвів поглядом кімнату. Морроу з величезною цікавістю розглядав щось на дальній стіні, уникаючи його погляду. Лорд-камерґер лише сердито позирав, розлючений через цю непростиму трату часу. Веста вернуло від того, що він є частиною всього цього. Хіс розвернувся і з пониклою головою поплівся геть. Двері зачинилися.

Хофф бахнув кулаком по столу.

— Ви це бачили? — Він гнівно оглянув присутніх, що задихалися від спеки. — Ну і нахабство! Ви це бачили, майоре Вест?

— Так, мілорд-камерґере, я все бачив, — сухо відказав Вест. — Це було неподобство.

На щастя, Хофф не вловив його іронії.

— Неподобство, майоре Вест, саме так: неподобство! Якого біса всі перспективні молоді люди йдуть в армію? Я хочу знати, хто дозволяє цим жебракам сюди являтись!

Він зиркнув на помічника, який, ковтнувши повітря, втупився у свої документи.

— Хто наступний?

— Е-е... — пробурмотів Морроу, — Костер дан Каулт, магістр Гільдії мерсерів.

— До дідька, я знаю, хто він такий! — огризнувся Хофф, змахуючи свіжу порцію поту з обличчя. — Як не кляті селяни, то кляті купці! — гаркнув він на солдатів біля дверей так гучно, що чути було навіть в коридорі. — Що ж, впускайте цього загребущого крутія!

Складно було уявити людину, яка би настільки різнилася від попереднього прохача, ніж магістр Каулт. Це був крупний, вгодований чоловік, обличчя якого було настільки ж пухким, наскільки очі — жорсткими. Його пурпурове вбрання, оздоблене ярдами золотої нитки, виглядало так хвалькувато, що, мабуть, навіть сам імператор Гуркула посоромився би таке носити. Магістра супроводжувала пара старших мерсерів, чий одяг не надто поступався пишнотою. Вест задумався, чи міг би Гудмен Хіс заробити на таку мантію за десять років. Він вирішив, що ні, навіть якби його не позбавили землі.

— Мілорд-камерґер, — прощебетав Каулт і манірно вклонився.

Хофф привітав голову Гільдії мерсерів так холодно, як тільки міг: здійняв брову і ледь помітно порухав губою. Каулт взявся чекати на привітання, більш годяще для такої персони, як він, проте намарне. Він голосно прокашлявся.

— Я прибув, щоб просити аудієнцію з Його Величністю...

Лорд-камерґер фиркнув.

— Весь сенс цієї сесії в тому, щоб визначити гідних уваги Його Величності. Хто не просить аудієнції з ним, той помилився дверима.

Стало очевидно, що ця бесіда пройде так само безуспішно, як і попередня. Вест подумав, що в цьому була якась страшна справедливість. До великих і малих тут ставились абсолютно однаково.

Очі магістра Каулта ледь звузились, але він повів далі.

— Шановна Гільдія мерсерів, скромним представником якої є я... — Хофф голосно відсьорбнув вина, і Каулт був змушений на мить спинитись. — ...стала жертвою найзловмиснішого і найобурливішого нападу...

— Налий ще, гаразд? — крикнув лорд-камерґер, замахавши порожнім кубком перед Морроу.

Помічник хвацько зірвався з крісла і схопив графин. Каулту довелося зачекати, зціпивши зуби, поки булькало вино.

— Продовжуй! — заревів Хофф, махнувши рукою. — Ми не будемо сидіти тут до ночі!

— Найзловмиснішого і найпідступнішого нападу...

Лорд-камерґер прищурився.

— Кажеш, нападу? Простий напад — це парафія міської варти!

Магістр Каулт скорчив гримасу. Він і його супутники вже почали пітніти.

— Йдеться не про звичайний напад, мілорд-камарґере, а про віроломну і зрадницьку атаку, націлену на те, щоб заплямувати блискучу репутацію Гільдії і нашкодити нашим діловим інтересам у Вільних містах Штирії та по всій території Союзу. Атаку, влаштовану певними підступними елементами Королівської Інквізиції, і...

— Я почув достатньо!

Лорд-камерґер здійняв свою велику руку, закликаючи до тиші.

— Якщо це торгівельне питання, його повинна розглядати королівська Комісія з питань торгівлі і комерції, — Хофф говорив повільно і чітко, як директор школи, який звертається до свого найгіршого учня. — Якщо це правове питання, його повинно розглядати відомство верховного судді Маровії. Якщо це питання внутрішньої роботи Королівської Інквізиції, тобі треба домовитися про зустріч із архілектором Сультом. У будь-якому разі, не схоже, щоб ця справа підлягала розгляду Його Величності.

Голова Гільдії мерсерів розтулив було рота, але лорд-камерґер перебив його, піднявши голос вище нікуди.

— Наш король формує Комісію, обирає верховного суддю і призначає архілектора, щоб самому не займатись усіляким дріб'язком! Як не дивно, ліцензії певним гільдіям купців він надає з тієї ж самою метою, а не