Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Що вони з ним зробили? - обурено вигукнув Седрик, зупинившись, мов укопаний.
Поле для квідичу більше не було гладеньке й рівне. Здавалося, що хтось забудував його довгими й низькими стінами, які звивалися й перетиналися у всіх напрямках.
- Це живопліт! - сказав Гаррі, торкнувшись найближчої.
- О, вітаю, вітаю! - почувся веселий голос.
Лудо Беґмен стояв посеред поля разом з Флер та Крумом. Гаррі з Седриком попрямували до них, перелазячи через живі стіни. Коли підійшли ближче, Флер широко всміхнулася до Гаррі. Її ставлення до нього кардинально змінилося після того, як він витяг з озера її сестру.
- Ну, що ви про це все думаєте? - весело сказав Беґмен, коли Гаррі з Седриком перелізли через останню стіну. - Гарно ростуть, правда? Ще місяць і Геґрід виростить їх метрів на шість. Не переживайте, - додав він з усмішкою, помітивши не дуже радісний вираз Гаррі та Седрика, - коли турнір завершиться, ваше поле для квідичу знову стане таким, як було! Припускаю, ви вже здогадалися, що це таке?
На мить запала мовчанка.
- Лабіринт, - пробурмотів Крум.
- Правильно! - сказав Беґмен. - Лабіринт. Третє завдання дуже просте. Тричаклунський кубок стоятиме в центрі лабіринту. Чемпіон, який перший до нього доторкнеться, отримає найвищу оцінку.
- Ми пгосто повинні пгойти лябігинт? - спитала Флер.
- Там будуть перешкоди, - радісно застрибав Беґмен. - Геґрід забезпечить певну кількість істот... ще треба буде зламати закляття... усяке таке, знаєте. Чемпіони, які мають більше очок, стартуватимуть у лабіринті першими. - Беґмен вишкірився до Гаррі й Седрика. - Потім зайде містер Крум... А тоді - міс Делякур. Але реальний шанс перемогти матиме кожен. Усе залежатиме від того, наскільки вдало ви подолаєте перешкоди. Буде весело!
Гаррі єдиний знав, якими саме істотами Геґрід збирався забезпечити змагання, і тому подумав, що навряд чи слід чекати веселощів. Одначе він ввічливо закивав, як і всі.
- Ну що ж... якщо не маєте більше запитань, то повертаймося в замок... Стає прохолодно...
Коли всі виходили з лабіринту, Беґмен поспішив за Гаррі. Гаррі відчував, що Беґмен от-от знову почне пропонувати свою допомогу, але якраз у цю мить Крум поплескав його по плечі.
- Чи могти ми поговорити?
- Авжеж, - сказав Гаррі, трохи здивований.
- Будеш пройтися зі мною?
- Так, - зацікавлено погодився Гаррі.
Беґмена це, здається, збило з пантелику:
- Гаррі, тебе зачекати?
- Та ні, пане Беґмен, усе гаразд - відмовився Гаррі, стримуючи усмішку. - Я й сам знайду дорогу до замку. Дякую.
Гаррі й Крум разом вийшли зі стадіону, але Крум не повернув до дурмстрензького корабля. Навпаки, пішов у напрямку лісу.
- Чого ми йдемо сюди? - запитав Гаррі, коли вони проминули Геґрідову хатину й освітлену бобатонську карету.
- Не хотіти, щоб нас підслухано, - коротко мовив Крум.
Коли вони нарешті опинилися в тихому місці неподалік від загороди з бобатонськими кіньми, Крум зупинився під деревом і обернувся до Гаррі.
- Я хотіти знати, - сердито сказав він, - що бути між ти і Гер-мов-ніна.
Гаррі, що з огляду на Крумову таємничість очікував чогось значно серйознішого, глянув на нього здивовано.
- Нічого, - відповів він. Одначе Крум аж випромінював злість, і Гаррі вкотре усвідомив, який Віктор високий і міцний. - Ми просто друзі. Вона аж ніяк не моя дівчина і ніколи нею не була. Це все вигадки Ріти.
- Гер-мов-ніна говорити про тебе дужо часто, - підозріливо сказав Крум.
- Авжеж, - сказав Гаррі, - ми ж друзі.
Йому ніяк не вірилося, що розмовляє про таке з самим Віктором Крумом, відомим у всьому світі квідичистом. Виходило, що вісімнадцятирічний Крум вважає його, Гаррі, рівним собі суперником.
- Ти не мати ніколи... ти не бути...
- Ні, - твердо відказав Гаррі.
Крум трохи прояснів. Кілька секунд він просто дивився на Гаррі, а тоді сказав:
- Ти літати дужо добро. Я бачити на першо завдання.
- Дякую, - широко всміхнувся Гаррі, раптом відчувши себе набагато вищим. - А я тебе бачив на Кубку світу. Фінт Вронського - ти справді...
Але тієї миті позаду Крума між деревами щось ворухнулося, і Гаррі, який трохи знав, які саме істоти полюбляють чигати в лісі, інстинктивно схопив Крума за руку й відтяг його вбік.
- Що статися?
Гаррі похитав головою, вдивляючись у те місце, де він помітив рух. Тоді сягнув рукою в мантію, щоб витягти чарівну паличку.
З-за високого дуба, похитуючись, вийшов чоловік. Спершу Гаррі його не впізнав... та, придивившись, зрозумів: то був містер Кравч.
Кравч мав такий вигляд, наче кілька днів десь блукав. Мантія на колінах була подерта й закривавлена; обличчя подряпане, неголене й сіре від виснаження. Охайні раніше вуса й волосся тепер потребували ножиць та води. Однак поведінка його була ще дивніша, ніж вигляд. Бурмочучи й махаючи руками, містер Кравч із кимось розмовляв, але співрозмовника бачив лише він. Кравч нагадав Гаррі літнього волоцюгу, баченого колись під час походу з Дурслями по крамницях. Бездомний чоловік також жваво вів бесіду з повітрям. Тітка Петунія схопила Дадлі за руку й потягла його через дорогу, щоб обійти старого. Пізніше дядько Вернон виголосив цілу промову про те, що б він зробив з жебраками та волоцюгами.
- Хіба він не бути суддя? - Крум витріщився на містера Кравча. - Хіба він не бути з вашого міністерства?
Гаррі кивнув, на мить завагавшись, а тоді повільно підійшов до містера Кравча. Той на нього навіть не глянув і все говорив щось до найближчого дерева:
- ...і коли ви, Везербі, це зробите, то пошліть до Дамблдора сову з підтвердженням кількості дурмстрензьких учнів, які будуть присутні на турнірі. Каркароф щойно повідомив, що їх буде дванадцятеро...
- Містере Кравч? - обережно промовив Гаррі.
- ...а потім пошліть іще сову до мадам Максім - може, вона, як і Каркароф, теж захоче взяти з собою більше учнів... Чули, Везербі? Виконаєте? Вико... - очі містера Кравча вирячилися. Він стояв і дивився на дерево, беззвучно ворушачи губами. Тоді, хитаючись, відійшов убік і впав на коліна.
- Містере Кравч? - голосно покликав Гаррі. - Що з вами?
Кравчеві очі забігали. Гаррі обернувся до Крума. Той підійшов ближче і дивився на Кравча з тривогою.
- Що з ним?
- Не знаю, - пробурмотів Гаррі. - Слухай, збігай когось поклич...
- Дамблдора! - почав задихатися Кравч. Він ухопив Гаррі за мантію і притяг до себе, хоч погляд його був спрямований кудись поверх Гарріної голови. - Мені треба... побачити... Дамблдора...
- Гаразд, - сказав Гаррі, - якщо ви встанете,
