Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Я зробив... дурницю, - видихнув містер Кравч. Вигляд у нього був божевільний. Очі крутилися й витріщалися, по підборіддю котилася слина. Кожне слово коштувало йому страшенних зусиль. - Мушу... розповісти... Дамблдорові...

- Підводьтеся, містере Кравч, - голосно й чітко сказав Гаррі. - Вставайте і я відведу вас до Дамблдора!

Очі містера Кравча зупинилися на Гаррі.

- Ви... хто? - прошепотів він.

- Я учень цієї школи, - Гаррі озирнувся до Крума, чекаючи допомоги, але той, помітно нервуючись, тримався позаду.

- Ви не... його? - зашепотів Кравч. Рот у нього перекосився.

- Ні, - відповів Гаррі, не маючи ані найменшого уявлення, про що говорить Кравч.

- Ви Дамблдорів?

- Так, - сказав Гаррі.

Кравч притяг його до себе ще ближче. Гаррі спробував вивільнитися, та дарма.

- Попередьте... Дамблдора...

- Я приведу Дамблдора, якщо ви мене пустите, - сказав Гаррі. - Відпустіть мене, містере Кравч, і я його приведу...

- Дякую, Везербі, і як усе оце зробите, принесіть мені кави. Моя дружина з сином скоро приїдуть. Ми сьогодні збираємося на концерт з містером та місіс Фадж. - Кравч знову говорив до дерева, і, як видно, навіть не здогадувався про присутність Гаррі. Це так здивувало Гаррі, що він і не помітив, як Кравч відпустив його мантію. - Так, мій син нещодавно отримав дванадцять СОВ, так, це найвища оцінка, так, авжеж пишаюся. А поки що, прошу принести мені оту записку від Андорського міністра магії. У мене зараз є час накидати відповідь...

- Залишайся тут з ним! - сказав Гаррі Крумові. - Я приведу Дамблдора. Так буде швидше, бо я знаю, де його кабінет.

- Він божевільний, - невпевнено озвався Крум, не зводячи очей з Кравча. Той щось базікав до дерева, вочевидь, переконаний, що то Персі.

- Побудь біля нього, - сказав Гаррі і зібрався вже йти, та його рух викликав ще одну різку зміну в поведінці містера Кравча. Він міцно обхопив Гаррі за коліна й потяг на землю.

- Не... кидайте... мене! - прошепотів він, знову вирячивши очі. - Я... втік... мушу попередити... мушу сказати... побачити Дамблдора... моя провина... це все я винен... Берта... мертва... це все я винен... мій син... моя провина... скажи Дамблдорові... Гаррі Поттер... Темний Лорд... сильнішає... Гаррі Поттер...

- Я приведу Дамблдора, якщо ви мене пустите, містере Кравч! - сказав Гаррі. Він люто озирнувся на Крума. - Допоможи мені, нарешті!

Переляканий Крум підійшов і присів біля містера Кравча.

- Не дай йому нікуди піти, - промовив Гаррі, визволяючись із чіпких рук містера Кравча. - Я повернуся з Дамблдором.

- Тільки спішити, добро? - гукнув услід йому Крум, коли Гаррі вибіг з лісу й побіг темними шкільними угіддями. Там давно нікого не було. Беґмен, Седрик і Флер зникли. Гаррі вибіг кам'яними сходами, проскочив у дубові передні двері й побіг мармуровими сходами на третій поверх.

П'ятьма хвилинами пізніше він налетів на кам'яного гаргуйля, що стояв посеред коридору.

- Лимонний шер-шербет! - видихнув він.

То був пароль для прихованих сходів, що вели до кабінету Дамблдора. Принаймні два роки тому був такий пароль. Поза сумнівом, його змінили - кам'яний гаргуйль не ожив і не відскочив, а стояв непорушно і пронизував Гаррі зловісним поглядом.

- Ворушися! - закричав на нього Гаррі. - Швидко!

Та жодна річ у Гоґвортсі не рухалася лише через те, що хтось на неї кричав. Гаррі зрозумів - справи кепські. Глянув у обидва кінці темного коридору. Може, Дамблдор у вчительській? Гаррі щодуху рвонув до сходів...

- ПОТТЕР!

Гаррі аж занесло від різкої зупинки. Він озирнувся.

Снейп щойно з'явився з прихованих сходів за кам'яним гаргуйлем. Стіна за ним знову з'їхалася, а він пальцем підкликав Гаррі до себе.

- Поттере, що ти тут робиш?

- Я мушу побачити професора Дамблдора! - відповів Гаррі, побігши назад коридором і зупинившись перед Снейпом. - Містер Кравч... він щойно з'явився... він у лісі... він просить...

- Що за нісенітниці? - блиснув чорними очима Снейп. - Про що ти?

- Про містера Кравча! - закричав Гаррі. - 3 міністерства! Він хворий, він у лісі, він хоче побачитися з Дамблдором! Скажіть мені пароль...

- Поттере, директор зайнятий, - сказав Снейп і його тонкі губи скривила неприємна посмішка.

- Я повинен розповісти Дамблдорові! - не вгавав Гаррі.

- Поттере, ти хіба не чув, що я сказав?

Гаррі бачив, що Снейп насолоджується своєю владою над ним.

- Послухайте, - сердито промовив Гаррі. - 3 Кравчем не все гаразд. Він... він з'їхав з глузду. Каже, що хоче попередити...

Кам'яна стіна за Снейпом розсунулася. В її отворі стояв Дамблдор, одягнений у довгу зелену мантію. Його обличчя виказувало крайнє зацікавлення.

- Щось сталося? - спитав він, дивлячись то на Гаррі, то на Снейпа.

- Пане професоре! - Гаррі поспішив заговорити раніше за Снейпа. - У лісі містер Кравч. Він хоче з вами говорити!

Гаррі думав, що Дамблдор щось запитає, але, на щастя, Дамблдор нічого не питав.

- Показуй дорогу, - кинув він і пішов слідом за Гаррі. Снейп залишився стояти біля гаргуйля. Обличчя його стало вдвоє потворнішим, ніж завжди.

- Гаррі, що казав містер Кравч? - спитав Дамблдор, коли вони збігали мармуровими сходами.

- Казав, що хоче вас попередити... що він зробив щось жахливе... згадував свого сина... і Берту Джоркінз... і... і Волдеморта... казав, що Волдеморт стає сильніший...

- Авжеж, - Дамблдор пришвидшив темп, і вони вбігли в непроглядну темряву.

- Він поводиться ненормально, - розповідав Гаррі біжучи. - Здається, він не розуміє, де перебуває. Постійно говорить так, наче звертається до Персі Візлі, а тоді його перемикає і він починає бубоніти, що хоче побачитися з вами... Я залишив його з Віктором Крумом.

- З Крумом? - різко вимовив Дамблдор і пришвидшив крок. - Не знаєш, чи ще хтось бачив містера Кравча?

- Ні, - сказав Гаррі. - Ми з Крумом розмовляли. Містер Беґмен якраз закінчив розповідати нам про третє завдання, ми трохи відстали, а потім побачили, що з лісу виходить містер Кравч...

- Де вони? - спитав Дамблдор, коли з темряви виринула бобатонська карета.

- Отам, - Гаррі вийшов уперед, щоб показувати Дамблдорові стежку поміж дерев. Він більше не чув голосу Кравча, але знав, куди йти. Це було недалечко від бобатонської карети... десь тут...

- Вікторе! - погукав Гаррі.

Ніхто не відповідав.

- Вони були тут, - сказав Гаррі. - Вони точно були десь тут...

- Лумос, - Дамблдор засвітив чарівну паличку й підняв її догори.

Вузький промінь світла перебігав з дерева на дерево й освітлював землю. І раптом упав на чиїсь ноги.