Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

Знаючи, що батьки не чекатимуть на мене ще доволі довго, я попрямував до лісу. Мені самому треба було подумати. Я мусив зробити для Бена бодай це. Було шкода, що я не міг зробити більше.

Бен повернувся до своєї звичної життєрадісності аж за виток. Але навіть тоді наші стосунки вже не були такими, як раніше. Наша дружба лишалася міцною, але між нами щось стояло, і я здогадувався, що він свідомо тримається на віддалі.

Уроки практично застрягли. Він припинив навчати мене алхімії, за яку я нещодавно взявся, натомість обмеживши мене хімією. Навчати мене сиґалдрії він узагалі відмовився, а на додачу до всього цього почав навчати мене симпатії лише потроху, у дозах, які вважав для мене безпечними.

Ці затримки були мені глибоко неприємні, але я зберігав спокій, бо вірив: якщо я продемонструю відповідальність і обережність навіть у дрібницях, він врешті-решт розслабиться, і все стане як зазвичай. Ми були рідні один одному, і я знав, що будь-які проблеми в наших стосунках рано чи пізно владнаються. Мені потрібен лише час.

Я й гадки не мав, що наш час швидко збігав.

Розділ п’ятнадцятий

Розваги та прощання

Те містечко називалося Геллофелл. Ми зупинилися на кілька днів, оскільки там був добрий стельмах, а майже всі наші фургони потребували якогось обслуговування чи ремонту. Поки ми чекали, Бен одержав пропозицію, від якої не міг відмовитися.

Вона була вдовою, доволі заможною, доволі молодою, а моїм недосвідченим очам здавалася доволі привабливою. За офіційною версією вона потребувала вчителя для свого маленького сина. Однак усякий, хто бачив, як вони ходять разом, здогадувався, яку правду приховує ця версія.

Вона була дружиною броваря, але бровар потонув за два роки до цього. Вона як могла старалася керувати броварнею, але насправді не мала знань, потрібних для того, щоб добре це робити…

Як ви бачите, я вважаю, що вигадати кращу пастку на Бена було б неможливо.

Плани змінились, і трупа залишилась у Геллофеллі ще на кілька днів. Мій дванадцятий день народження перенесли на день урочистого прощання з Беном.

Щоб дійсно зрозуміти, як це було, потрібно усвідомити, що на світі немає нічого величнішого за артистів у трупі, що хизуються одне перед одним. Добрі артисти стараються, щоб кожна вистава здавалась особливою, але не треба забувати, що ту виставу, яку вони показують для вас, вони вже сотні разів показали іншим глядачам. Навіть найпрацьовитіші трупи вряди-годи виступають мляво, особливо тоді, коли знають, що їм за це нічого не буде.

Маленькі містечка, сільські шинки — там не вміють відрізняти добрі розваги від поганих. Зате вміють ваші товариші за сценою.

Тоді подумайте: як розважити людей, які вже тисячу разів бачили ваш номер? Згадуйте колишні трюки. Випробовуйте нові. Сподівайтеся на найкраще. А великі провали, звісно, розважають так само, як і блискучі успіхи.

Той вечір запам’ятався мені прекрасною мішаниною теплих почуттів з гірким присмаком. Скрипки, лютні, барабани, усі грали, танцювали й співали як хотіли. Насмілюся сказати, що в нас було не гірше, ніж на будь-якому гулянні фей, яке можна собі уявити.

Мені дісталися подарунки. Тріп подарував мені ножа зі шкіряним чохлом для носіння на поясі, заявивши, що всім хлопчакам потрібен якийсь предмет, яким можна собі нашкодити. Шанді подарувала мені гарний плащ, який зшила сама, всіяний кишеньками для хлопчачих скарбів. Батьки подарували мені прекрасну лютню з гладенького темного дерева. Звісно, я мусив зіграти якусь пісню, а Бен заспівав зі мною. На струнах незнайомого інструмента в мене трохи ковзали пальці, а Бен раз чи два збився з нот, але вийшло незле.

Бен відкрив невеличке барильце меду, яке беріг «якраз на такий випадок». Пам’ятаю, що його смак, солодкий, гіркий і похмурий, відповідав моїм почуттям.

Кілька людей разом попрацювали над створенням «Балади про Бена, незрівнянного броваря». Мій батько зачитав її з такою серйозністю, наче це був модеґанський королівський родовід, акомпануючи собі на напіварфі. Усі сміялися до кольок, а Бен — удвічі сильніше за всіх інших.

Якось тієї ночі мати підхопила мене й закружляла у величезному колі танцю. Вона мелодійно сміялася — наче то вітер доносив якусь музику. Вона кружляла, а її волосся та спідниця крутилися довкола мене. Пахла вона втішно, так, як пахнуть тільки матері. Цей запах, а також те, що вона швидко поцілувала мене, сміючись, утамувало тупий біль від прощання з Беном більшою мірою, ніж усі розваги разом узяті.

Шанді запропонувала виконати особливий танок для Бена, але тільки за умови, що він для цього прийде до її намету. До цього я ще ніколи не бачив, щоб Бен шарівся, але зашарівся він гарно. Він завагався, а коли відмовився, було очевидно: йому чи не легше було б вирвати з себе душу. Шанді запротестувала й гарненько набурмосилася, сказавши, що довго його репетирувала. Нарешті вона затягнула його в намет; коли вони зникли, уся трупа підбадьорливо загукала.

Тріп і Терен поставили вдаваний двобій на мечах, який рівною мірою складався з приголомшливого фехтування, драматичного монологу (виголошеного Тереном) і буфонади, до якої Тріп, як я не сумніваюся, додумався експромтом. Двобій пройшов увесь табір. Під час двобою Тріп примудрився зламати собі меч, сховатися під сукнею однієї жіночки, пофехтувати ковбасою та показати таку фантастичну акробатику, що серйозних ушкоджень він уникнув лише дивом. Утім, у нього таки порвалися ззаду штани.

Дакс підпалив себе, намагаючись показати видовищний трюк із диханням вогнем, і його довелося гасити. Відбувся він дешево: у нього була трохи обпалена борода й дещо постраждала гордість. Він швидко відновився завдяки лагідній турботі Бена, кухлю меду та нагадуванню про те, що не всім на роду написано мати брови.

Мої батьки заспівали «Пісню про сера Сав’єна Траліярда». «Сера Сав’єна», як і більшість чудових пісень, написав Іллієн, і цю пісню зазвичай вважали його вершинним твором.

Це прекрасна пісня, а те, що я чув її до цього в батьковому виконанні всього кілька разів, робило її ще прекраснішою. Вона збіса складна, а з усієї трупи віддати їй належне, мабуть, міг тільки мій батько. Хоч він особливо цього не показував, я знав: навіть йому з нею важко. Моя мати тихим мелодійним голосом проспівала контр-гармонію. Коли вони зупинилися, щоб перепочити, здавалося, ніби навіть вогонь пригас. Я відчув, як на серці в мене полегшало, а тоді стало тяжко. Я рівною мірою ридав через розкіш двох