Шістка воронів - Лі Бардуго

Гелвар йому не повірив. Щонайбільше п’ятнадцять — хлопчик іще навіть не почав голитися. Матаяс подумав, що, мабуть, у свої вісімнадцять є найстаршим у цій зграї. Казові очі здавалися древніми, але навряд чи він мав більше років.

Уперше Матаяс по-справжньому оглянув людей довкола себе. «Що це за команда для такої небезпечної місії?» Державна зрада нікого не цікавитиме, якщо вони всі загинуть. І тільки він знав точно, якими марними можуть виявитися їхні зусилля.

— Ми мали б узяти Раске, — сказав Джаспер. — Під тиском він неперевершений.

— Мені все це не подобається, — погодилася Інеж.

— Я не питав ваших порад, — урвав їх Бреккер. — Вілан не лише знається на кремені й метушні. Він наша гарантія.

— Гарантія чого? — поцікавилася Ніна.

— Вітайте Вілана Ван Ека, — проголосив Каз Бреккер, і хлопцеві щоки залилися рум’янцем, — сина Яна Ван Ека й нашу гарантію тридцяти мільйонів крюґе.

8

Джаспер

Джаспер витріщився на Вілана.

— Звичайно ж, ти радникова дитина, — він зайшовся сміхом. — Це все пояснює.

Він знав, що має сердитися на Каза за те, що той знову приховав життєво важливу інформацію, але зараз насолоджувався, спостерігаючи, як новина про особистість Вілана Ван Ека шириться кімнатою, наче курява від пострілів зловісного кольта.

Вілан почувався приниженим і зашарівся. Ніна здавалася приголомшеною й розчарованою. Фієрданець мав знічений вигляд. Каз надзвичайно хизувався собою. І, звісно ж, Інеж анітрохи не здивувалася. Вона збирала для Каза секрети й уміла так само чудово їх зберігати. Джаспер спробував упоратися з несподіваною заздрістю, коли подумав про це.

Рот Ван Ека розтулявся й знову стулявся, у горлі щось захрипіло.

— То ти знав? — запитав він урешті в Каза.

Той відхилився на стільці, зігнув одне коліно й витягнув хвору ногу перед собою.

— А чому ж, ти гадав, я з тобою панькаюся?

— Бо я неперевершений, коли беруся до демонстрування.

— Ти задовільний у ролі демонстратора. Але неперевершений як заручник.

Це було жорстоко, але Каз був таким завжди. А Бочка — значно брутальніший учитель, ніж Бреккер. Принаймні це пояснювало, чому Каз цяцькався з Віланом і довіряв йому частину роботи.

— Не має значення, — втрутився Джаспер. — Ми досі можемо взяти Раске, а це дитинча крамаря залишити під замком у Кеттердамі.

— Я не довіряю Раске.

— Але довіряєш Віланові Ван Еку? — скептично поцікавився Джаспер.

— Він не знає достатньо людей, щоб утягнути нас у справжні неприємності.

— Може, я маю щось сказати, жалібно затягнув Вілан. — Я ж сиджу тут, серед вас.

Каз вигнув брову.

— Тебе колись обкрадали, Вілане?

— Я… навіть не знаю.

— Тобі товкли пику в підворіттях?

— Ні.

— Може, тебе підвішували за бильця моста так, щоб голова була під водою?

Вілан змигнув:

— Ні, але…

— То, мабуть, тебе били, аж поки ти не зможеш ходити?

— Ні.

— Тоді чому ти думаєш, що маєш право голосу?

— Я…

— Ти покинув татків маєток на Ґельдстрат лише три місяці тому. Чому ти вважаєш, що твоє тимчасове перебування в Бочці було благословенним?

— Тому що я справжній щасливчик, напевно? — тихо пробурмотів Вілан.

Джаспер хмикнув:

— Твоє головне везіння — Каз, крамарику. Він узяв тебе під крило Покидьків, хоч ти й ні на що не здатен. І жоден із нас поки не може збагнути, чому він пішов на це.

— Я абсолютно спантеличена, — зізналася Ніна.

— У Каза завжди є свої власні причини, — пробурмотіла Інеж.

— Чому ти покинув батьків будинок? — запитав Джаспер.

— Настав час, — напружено відізвався Вілан.

— Ти хто? Ідеаліст? Романтик? Революціонер?

— Ідіот? — підказала Ніна. — Жодна людина не погодиться жити в Бочці, якщо має бодай якусь іншу можливість.

— Раске — кращий демонстратор, — почала Інеж.

— Я бував у Льодовому Дворі. З батьком. Нас запросили на посольський бенкет. Я можу допомогти вам із планом.

— Бачте? Приховані глибини. — Каз постукав пальцем, затягнутим у рукавичку, по воронячій голові на ціпку. — І я не хочу, щоб наш єдиний важіль впливу на Ван Ека прохолоджувався в Кеттердамі, поки ми прямуватимемо на північ. Вілан іде з нами. Він достатньо вправний у демонструванні. І всі ці домашні вчителі, що коштували батькові кругленьку суму, навчили його непогано поратися з кресленням.

Вілан зашарівся ще більше, а Джаспер струснув головою.

— Може, ще й на піаніно граєш?

— На флейті, — відповів Вілан, приготувавшись захищатися.

— Чудово.

— І, оскільки Вілан бачив Льодовий Двір на власні очі, — вів далі Каз, — він допоможе нам перевірити твою чесність, Гелваре.

Фієрданець люто зиркнув, і Вілан умить зблід, наче від невідомої немочі.

— Не переймайся, — сказала Ніна. — Він не вбиває поглядом.

Джаспер помітив, як напружувалися Матаясові плечі щоразу, варто було Ніні промовити хоч слово. Він не знав, яка історія між ними сталася, але очевидно, що ці двоє вб’ють одне одного, перш ніж дістануться до Фієрди.

Джаспер потер очі. Він страшенно хотів спати, виснажений збудженням від утечі з в’язниці, до того ж думки постійно кружляли навколо незліченних можливостей, котрі подарують їм тридцять мільйонів крюґе. Навіть по тому, як Пер Гаскель отримає свої двадцять відсотків, кожному з них перепаде по чотири мільйони. Що він робитиме з такою велетенською купою папірців? Джаспер навіть міг уявити, як його старий каже: «Перепадуть грошенята й удвічі більше лайна». Святі, як він сумував за батьком.

Каз гупнув ціпком по лакованій дерев’яній підлозі.

— Виймай свою ручку й пристойний шматок паперу, Вілане. Настав час Гелварові попрацювати.

Вілан потягнувся до наплічника, що лежав під ногами, і витяг вузький згорток паперу, у який різники загортають свій крам, а слідом металеву скриньку з дорогим на вигляд набором ручок і чорнил.

— Як чудово, — зауважив Джаспер, — відповідне перо до кожної оказії.

— Починай оповідати, — наказав Бреккер фієрданцеві. — Час платити за свою свободу.

Тепер Матаяс направив свій розлючений погляд на Бреккера. Без сумніву, це був могутній позирк. І було майже кумедно спостерігати, як він кидає його назустріч витріщеному, наче акула, Казові.

Урешті фієрданець опустив очі, глибоко вдихнув і сказав:

— Льодовий Двір стоїть на стрімчаку, звідки відкривається вид на гавань Дієрнгольму. Він збудований у формі концентричних кіл, наче річні кільця в дерева, — слова лилися повільно, мовби кожне завдавало хлопцеві болю. — Спочатку кільце стіни, потім зовнішнє кільце. Воно поділене на три сектори. За ним прокладено крижаний рів, у самісінькому центрі розташований Білий острів.

Вілан почав малювати мапу. Джаспер зазирнув йому через плече.

— Це не схоже не дерево, швидше якийсь торт.

— Що ж, він дійсно де в чому скидається на торт, — спробував захиститися Вілан. — Уся споруда зростає рівень за рівнем.

Каз кивнув Матаясові, щоб той