Шістка воронів - Лі Бардуго

— Мені не потрібна нянька, — квапливо запевнив Джаспер.

— Це швидше дуенья, але якщо ти хочеш, щоб він прав твої пелюшки й підтикав ковдру перед сном, — це ваші справи. — Бреккер проігнорував засмучений Джасперів вигляд і дав трохи грошей Віланові на вибухівку й Ніні на дрібниці, що могли знадобитися в її наборі для крою. — Купуйте лише те, що необхідно для подорожі, — попередив хлопець. — Якщо все піде за моїм планом, ми будемо змушені ввійти до Льодового Двору з порожніми руками.

Він помітив, як тінь майнула обличчям Інеж. Їй так само не до душі була ідея працювати без своїх ножів, як йому не сподобалося б позбутися свого ціпка.

— Мені потрібно, щоб ти роздобула одяг для холодної погоди, — повідомив Каз дівчині. — На Війнстрат є крамниця, що продає товари для мисливців, можеш зазирнути туди.

— Ти гадаєш, що можна спробувати наблизитися з півночі? — поцікавився Гелвар.

Каз кивнув.

— Дієрнгольмська гавань вирує від натовпів митних агентів, і я ладний закластися, що вони посилять охорону на час вечірки.

— Це не вечірка.

— А звучить, наче вечірка, — зауважив Джаспер.

— Навіть не варто уявляти, що це вечірка, — похмуро виправив їх Гелвар.

— Що ми робитимемо з ним? — запитала Ніна, киваючи в бік Матаяса. Її голос звучав байдуже, але ця вистава не могла обдурити нікого, крім Гелвара. Вони бачили її сльози в Пекельних Воротах.

— Тим часом він залишиться тут, у «Воронячому клубі». Я б хотів, щоб ти напружив свою пам’ять і пригадав кожну дрібницю, Гелваре. Вілан і Джаспер приєднаються до тебе згодом. Залу ми триматимемо зачиненою. Якщо хтось із гравців головної зали цікавиться, скажіть, що тут триває приватна гра.

— Ми спатимемо тут? — запитав Джаспер. — Мені потрібно владнати деякі справи в Рейці.

— Ти впораєшся, — сказав Каз, хоча й знав, що змушувати Джаспера заночувати в барлозі, де грають в азартні ігри, і не дозволяти робити ставок, було навіть дещо зажорстоко. Він повернувся до решти. — Нікому ані слова. Ніхто не має знати, що ви залишаєте Керч. Ви працюєте зі мною над завданням у заміському будинку. Це все.

— Ти збираєшся розповісти нам хоч щось про свій чудесний план? — запитала Ніна.

— На човні. Менше знатимете — менше зможете розповісти комусь.

— Ти збираєшся залишити Гелвара без кайданів?

— Ти можеш поводитися пристойно? — спитав у фієрданця Бреккер.

Очі хлопця виказували, що він радо вб’є Каза, але Матаяс лише кивнув.

— Ми замкнемо цю кімнату й поставимо вартового.

Інеж кинула на фієрданця оцінювальний погляд.

— Краще двох.

— Поставте Дірікса й Ротті, але не надто заглиблюйтеся в деталі. Вони попливуть із нами, тож я повідомлю їм усе необхідне пізніше. І, Вілане, нам із тобою треба побалакати. Я хочу знати все про торговельну компанію твого батька.

Вілан знизав плечима:

— Я нічого про це не знаю. Він зі мною такі справи не обговорював.

— То ти хочеш сказати мені, що ніколи не встромляв носа в папірці в його кабінеті? Не видивлявся чогось цікавого в документах?

— Ні, — відрубав Ван Ек, злегка задерши підборіддя. Каз навіть здивувався, що насправді вірить йому.

— Що я тобі казав? — бадьоро кинув Джаспер, прямуючи до дверей. — Користі від нього нуль.

Інші почали вишиковуватися позаду Джаспера, а Каз зачинив сейф, повернувши тумблер.

— Я хочу поговорити з тобою, Бреккере, — сказав Гелвар. — Наодинці.

Інеж кинула Казові попереджувальний погляд, але той не зважав. Вона не думала, що йому вдасться впоратися з брилою м’язів на ім’я Матаяс Гелвар. Каз установив стінну панель на місце й похитав ногою. Вона знову боліла: занадто довго він не спав до глупої ночі й забагато часу навантажував ногу своєю вагою.

— Іди, Маро, — наказав він. — І зачини за собою двері.

Щойно двері клацнули, Матаяс кинувся до нього. Каз дозволив цьому статися, він знав, що так буде.

Гелвар затис йому рота своєю бруднючою рукою. Дотик шкіри до шкіри викликав цілий вихор різноманітних відчуттів у Казовій голові, але оскільки він передбачив напад, хлопцеві вдалося контролювати нудоту, що скрутила його. Друга Матаясова рука нишпорила в кишенях Казового пальта — спочатку в одній, а потім — у другій.

— Фер есьє? — гнівно проревів він фієрданською й додав керчинською: — Де воно?

Каз дозволив хлопцеві витратити ще хвилинку на нестямні пошуки, потім опустив лікоть і стусонув фієрданця поміж ребра, змусивши його послабити обійми. Бреккерові легко вдалося вислизнути. Він ударив Гелвара ціпком по лівій нозі. Кремезний хлопака впав на землю. Коли він спробував підвестися, Каз іще раз копнув його.

— Лежи, де лежиш, ти, жалюгідна мерзото.

Гелвар знову спробував звестися на ноги. Він був прудким, а в’язниця зробила його ще сильнішим. Каз сильно штурхонув Матаяса в щелепу, а потім двічі блискавично вдарив кінчиком ціпка у велетенські плечі. Фієрданець сповз на землю, а його руки звисали з обох боків, наче дохлі змії.

Каз зручніше перехопив ціпок і притис вирізьблену воронячу голову до велетневого горла.

— Спробуй поворухнутися — і я розтрощу твою щелепу на шматки. Тобі до кінця життя доведеться їсти крізь трубочку.

Фієрданець не рухався, але в синіх очах горіла люта ненависть.

— Де помилування? — проревів він. — Я бачив, як ти поклав його до кишені.

Каз схилився до нього й дістав складений документ із кишені, яка щойно здавалася порожньою.

— Це?

Фієрданець ляснув своїми ні до чого не придатними руками, а тоді знову рикнув, наче звір, коли Каз змусив помилування розчинитися в повітрі. За мить воно знову з’явилося межи пальців. Бреккер повернув його, показуючи текст, потім пробігся пальцями по аркушу й продемонстрував Гелварові абсолютно чисту сторінку.

— Дем'їн, — пробурмотів Матаяс. Каз не знав фієрданської, але це слово було йому знайоме — «демон».

Навряд чи. Він навчився спритності рук у шулерів і шахраїв, що дурили людей в азартних іграх у Східній Клепці, а потім витратив десятки годин, практикуючись навпроти замацьканого дзеркала, яке купив, отримавши платню за перший тиждень роботи.

Каз легенько постукав ціпком по Гелваровій щелепі.

— На кожен трюк, який ти бачив, я відповім тисячею інших. Ти гадаєш, що рік у Пекельних Воротах зміцнив тебе? Навчив тебе битися? Пекельні Ворота здалися б мені раєм, коли я був дитиною. Ти рухаєшся, наче віл. Якби ти опинився на вулицях, де я виріс, не прожив би й двох днів. Це була твоя єдина спроба. Не випробовуй мене знову. Кивни, щоб я знав, що ти зрозумів.

Гелвар стиснув губи й кивнув раз.

— Добре. Я думаю, сьогодні нам