Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Що я такого сказала? – образилася подруга.

– Не звертай уваги, це я уявила свого брата на місці твого.

– Він би що, розцілував би його за зраду?

– Ні, що ти! По-перше, Єрошці лишень десять років, а по-друге...

Мені не дали договорити: на ґанок заднього двору вийшов огрядний кухар. Якби мене з Кхиброю з'єднати і ще взяти доважком Орсяну, і відтворити це в п'ятірному ступені, то якраз вийшов би цей колоритний персонаж. Він потягнувся до хрускоту кісток і глянув на нас з-під великого пишного ковпака, вдягненого на саму маківку, виставивши напоказ частину голови з ріденьким світлим волоссям. Ніс-ґудзик, пухкі червоні щоки як у запасливого хом'яка й оченята, що постійно шастали на всі боки, немов вишукували: що б вкрасти? Я глянула на його руки - зовсім не кухарські. Випещені пальці більше схожі на гномські ковбаски. Ні порізів на них, ні плям від морквини чи буряків. У нашого кухаря три фартухи, які щодня перуть, бо до кінця дня на них живого місця немає – усі в плямах. Там підлива капнула, там бульйон, а тут олія. Та ще й руки можна витерти. А коли багато готуєш, то не звертаєш уваги на робочий одяг. А цей немов із картинки зійшов. Відразу видно – дармоїд.

– Ну, довго ще возитися будете? – похмуро запитав він скрипучим і противним голосом.

– Трохи залишилося, – шмигнула носом Кхибра.

– У тебе нежить?

– Чого б це? – тролиця вилупила на нього й так немаленькі очі.

– А чого шморгаєш?

– Уже й шморгнути не можна!

– Цибулю чиститимеш, тоді й нашморгаєшся, – посміхнувся він і засміявся. – А цей ваш ректор правильно зробив, що вас сюди прислав! Рук не вистачає, а хазяйка жлобиться найняти для мене ще одного помічника.

Я хотіла пожартувати, що, мабуть, помічник і гарує за нього, але промовчала. Хоч тут потрібно перший день протриматися без скандалів. Чи зможу? – подивимося. Кухар сплюнув і пішов на кухню. Ми енергійніше запрацювали ножами. Чистки спіралями і пелюстками злітали в сміттєвий кошик. Нарешті з картоплею покінчено. Я пішла на кухню – не самим же нам тягти величезну каструлю очищеної картоплі!

Як і думала, кухар стояв біля казана і знімав пробу, тоді як спритний хлопчина шаткував капусту і помішував кашу. Товстун плямкав і прицмокував, тримаючи над своїм неосяжним животом велику серветку. Тепер зрозуміло чому він такий чистенький! Тільки як йому вдається нічого не зачепити такими габаритами? Відповідь прийшла сама собою: я вихватила оком у дальньому кутку стілець, накритий пледом. А поруч столик із кухлем і тарілкою. На тарілці лежала і парувала печеня. Схоже, що цей дармоїд збирався добряче та смачно пообідати.

Кухарка принесла плетінку зі скибками свіжого білого хліба і поставила поруч з тарілкою. Зрозуміло! Значить, цей дармоїд весь день там сидить. Керує. Гаразд, придумаю що-небудь. Шеф-кухар несхвально глянув на мене, підозрюючи щось недобре. Він прицмокнув кілька разів, промокнув серветкою пухкі губи й вирячився на мої груди, як упир на жертву. Знаю я ці масляні погляди. Про всяк випадок, я опустила руку на качалку.

– Гей! Ми почистили картоплю. Забирайте, – звернулася я до нього.

Той ліниво позіхнув і відповів:

– Ви обидві – дебелі дівки, притягніть самі.

Від обурення я мало не стукнула його качалкою. Але він лише прикрикнув:

– Чого витріщаєшся?! Тягніть, час плине! Чи ви думаєте, що відвідувачі вам подякують, що стільки чухалися? – Потім повернувся до кухарчука і визвірився: – Скільки можна повторювати?! Солити потрібно наприкінці, а не спочатку! Бовдур! – і він дав хлопцеві ляпаса. Той лише скрипнув зубами від гніву, але нічого не відповів.

– Я дівчина, а не вантажник! – перемикнула я дармоїда на себе. – Ви більший за мене в п'ять разів чи в шість! І до того ж – чоловік.

– Мовчати! Я шеф-кухар! І тут усі підкоряються мені! Сказав, принести, значить – несіть! І не сперечайся!

Я глянула на його фартух, який ледве сходився на попереку, і подумки послала цього шефа в Марсулу! Добре, притягти, значить, притягти. Розхлюпуючи воду, ми притягли каструлю з картоплею і не встигли вийти, як шеф, з посмішкою на вустах, сказав, киваючи головою в бік комори:

– Цибулю почистить! І швидше!

Ми глянули на кошик цибулі і, сопучи, потягли на вулицю. У дверях ми знову почули його голос:

– І свиням лушпайки поставте варити. Додайте потім трохи крупи. Крупа в сараї, у мішку. Мішок стоїть під полицями. Знайдете. І світло довго не паліть, а то ніяких свічок на вас не напасешся.

– Ми на дотик визначимо, – не втрималася від порції отрути Кхибра.

– Навіщо нам свічки палити? Ми краще магічний світильник візьмемо. Думаю, що тітка Палажка буде не проти.

– Вона для тебе пані Пелагея! – рявкнув той.

«Гаразд, – про себе усміхнулася я. Менше знаєш – краще апетит».

– Звісно, пані Пелагея, – замість мене відповіла Кхибра.

– Казан на вулиці. Після – вимити й вичистити.

Я міцніше стиснула качалку, а Кхибра легенько штовхнула мене в плече, я глянула на неї: вона похитала головою – не треба. Гаразд, переживу.