Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Не треба їх звільняти, – подала голос Кхибра. – Вони не винні, що батьки їх кваплять з одруженням. Я вчора чула, як Миш жалівся, що не треба було брати ці краплі в матінки.

Ректор спантеличено уставився на Кхибру.

– Даруйте їм. Самі знаєте як складно знайти хороших кухарів, – підтримала я подругу.

– Ви це чули?! – батько понурив голову від безсилля. Він більше ні на що не міг вплинути.

– Тату, – я знову притулилася до нього, – прошу, почуй мене. Я виросла. Я хочу жити так, як я хочу, а не так, як хочете ви з мамою.

– Що мені з тобою робити? – здавленим голосом видавив батя.

– Дати можливість жити своїм життям.

Чотири пари очей втупилися на Прохора Морошкіна в очікуванні відповіді.

– Дірку пропалите, маги недороблені, – голос батька затремтів і потеплішав.

– Татку! – я повисла в батька на шиї й розцілувала його в зарослі щоки.

– Тихіше, дзиґа, задушиш! – зніяковіло сказав він.

Але на цьому моя радість зникла.

– Але покарання ви все ж понесете, – пролунав за спиною голос ректора. – До калитника підете працювати в таверну. І якщо я почую від пані Пелагеї хоч одне нарікання, хоч одну скаргу на вас, начувайтесь! Замість зимових канікул підете працювати посудомийками в найгірший шинок Ситова!

І на тому спасибі, дорогий ректоре. Ми з Кхиброю щасливо засміялися – згодні.