Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни
Зненацька Далт прибрав з руків’я праву руку й плавно відвів її за спину, поки його права нога робила величезний крок півколом назад, а ліва рука пішла уперед. Таким чином він став у ліворучну європейську позицію en garde, з якої його важка рука з важкою зброєю відбила клинок Еріка ззовні-всередину, а по цьому Далт зробив глибокий випад. Ерік парирував: права ступня стала навхрест за лівою, і він відстрибнув назад. І все одно я помітив, як лезо Далта висікло іскри з гарди Ерікової шпади. Одначе Ерік зробив фінт у шостій, його вістря пірнуло під клинок Далта, що намагався парирувати, а тоді він викинув уперед руку в четвертій, виструнчився та підняв лезо ніби для зустрічного уколу в ліве плече суперника, крутонув зап’ястком та розсік Далтові ліве передпліччя.
Каїн зааплодував, але Далт просто звів докупи руки і знову розвів їх, водночас помінявши положення ніг з легким підскоком, так що опинився у правій позиції en garde. Ерік описував у повітрі кола кінчиком свого леза й шкірився.
— Гарненький таночок, — промовив він.
Тут він зробив глибокий випад, Далт парирував, Ерік відступив назад, ступив убік, спробував копнути Далта по колінній чашечці, схибив, а тоді точним рухом ухилився від удару мечем по голові. Перейшовши й сам до японського стилю, він крутнувся дзиґою та опинився праворуч від свого велетенського супротивника — такий маневр я колись бачив у вправах «кумітачі»[198]. Його клинок піднявся й опустився саме тієї миті, коли Далтів клинок промайнув повз. Праве передпліччя Далта раптом стало мокрим від крові, хоча я цього не помітив, аж поки Ерік не розвернув свою зброю хватом зверху, лезом вправо й вгору, і, з кісточками пальців, прикритими гардою, зацідив кулаком Далту в праву щелепу. Тоді він підбив його під коліно та садонув лівим плечем. Далт спіткнувся й упав. Ерік миттєво налетів на нього з копняками — нирка, лікоть, стегно (цілив у коліно, але схибив) — а тоді наступив чоботом на зброю Далта, а свою крутнув так, що вістря опинилося навпроти Далтового серця.
Раптом я зрозумів, що увесь цей час сподівався, що Далт надере дупу Ерікові. І не лише тому, що він був на моєму боці, а Ерік — ні, а й через усі ті прикрощі, які завдав Ерік моєму таткові. З іншого боку, я сумнівався, що знайдеться багато людей, спроможних надрати тому дупу. Двоє, які могли б це зробити, стояли по той бік межі, яку я накреслив. Джерард міг перемогти його голими руками. Бенедикт, амберський майстер клинка, міг побити його будь-якою зброєю. А ось ми, розумів я, маємо дуже мало шансів проти них, коли вони разом, та ще й з Каїном на додачу, навіть якщо на нашому боці битиметься ти’їґа. І якби я зараз повідомив Еріка, що Далт — його єдинокровний брат, це б не зупинило його руку ані на мить, навіть якщо б він мені повірив.
Тому я зробив єдине, що мені залишалося. Урешті-решт, усі вони були лише фантоми Лабіринту. Справжні Бенедикт та Джерард перебували наразі десь дуже далеко звідси, і їм аж ніяк не зашкодить будь-що, що я можу зробити з їхніми копіями тут. Еріка та Каїна давно не було серед живих. Каїнові, братовбивці та герою війни між Амбером та Хаосом, нещодавно поставили монумент на Головній Алеї, коли Люк убив його, помстившись за свого батька. А Ерік, звісно, загинув героїчно на схилах Колвіра, що врятувало його, як я вважаю, від загибелі від руки мого батька. Кривава історія моєї родини промайнула мені в голові, коли я підносив угору спикард, аби поставити останню крапку. Я викликав ту ж саму хвилю вогню, що вже перетворила на попіл двох моїх родаків з Дому Гендрейків.
Я відчував такий біль у руці, наче хтось огрів мене по ній бейсбольною битою. Над спикардом завивався легенький димок. Якусь мить чотири мої дядьки стояли прямо й недвижно. А п’ятий лежав горілиць.
Тоді Ерік повільно підняв догори свого клинка. Бенедикт, Каїн та Джерард теж витягли свою зброю. Ерік став прямо, тримаючи шпаду перед собою. Решта зробили так само. Це дивним чином скидалося на те, що вони салютують. Ерік зустрівся зі мною поглядом.
— Я тебе знаю, — промовив він.
Усі вони завершили свій жест, а самі танули, танули, перетворювалися на дим і розчинялися вдалині.
Далт стікав кров’ю, рука мені боліла, і я зрозумів, що зараз має відбутися, ще за мить до того, як Люк хапонув повітря й видихнув:
— Дивіться...
Вогняна риса, яку я накреслив, уже зникла, але за відмітиною, що лишилася по ній, там, де раніше стояли мої зниклі родаки, повітря почало тремтіти й мерехтіти.
— Це Лабіринт, — сказав я Люкові. — Завітав із візитом.
Мить, і образ Лабіринту завис перед нами.
— Мерліне, — проказав він, — ти, дійсно, багато подорожуєш.
— Останнім часом я маю дуже напружене життя, — підтвердив я.
— Ти прислухався до моєї поради й залишив Двори.
— Так, мені це здалося доречним.
— Але я не розумію, з якою метою ти заявився сюди.
— А що тут незрозумілого?
— Ти забрав Леді Корал в агентів Лоґрусу.
— Це правда.
— Але потім ти спробував так само не віддати її і моїм агентам.
— І це правда.
— Мабуть, ти вже мусив зрозуміти, що вона має на собі річ, яка може суттєво вплинути на рівновагу сил.
— Так.
— Отже, один із нас мусив її забрати. Але ти вирішив не віддавати її жодному з нас.
—
