Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

— Я навчився цього від Люкового батька, — пояснив я. — Поговоримо?

— Так, — промовив образ Лабіринту, — поговоримо як розумні істоти, якими ми, безперечно, є. Подушки?

І негайно біля наших ніг з’явилося три подушки.

— Дякую, — промовив я, присуваючи до себе зелену. — А ще б я не відмовився від чаю з льодом.

— Ти п’єш із цукром?

11

Сидячи на подушці, з кинджалом при боці, я тримав ліву руку витягнутою над Лабіринтом, склавши долоню чашкою. Чашка ця була повна моєї крові. Образ Лабіринту плавав у повітрі переді мною, здавалося, раптом забувши про Корал, Найду, Далта та Люка. Я відсьорбував напій з укритої памороззю склянки, яку тримав у правій руці. У склянці крізь морозяний візерунок проглядала гілочка свіжої м’яти.

— Принце Мерліне, — звернувся до мене Образ, — скажи мені, чого ти хочеш, і покінчимо з цією проблемою, не гаючись. Ти впевнений, що не хочеш підкласти серветку під небезпечне місце? Подумай, це жодним чином не послабить твою позицію у наших перемовинах, але убезпечить нас від нещасного випадку.

— Та ні, усе в порядку, — сказав я, легенько поворушивши долонею, наповненою кров’ю, збовтуючи її вміст так, що тоненька цівка крові вихлюпнулася мені на зап’ясток. — Утім, дякую, що запропонував.

Образ Лабіринту завібрував і знову застиг недвижно.

— Принце Мерліне, ти навіч зазначив свою позицію, — сказав він. — Але, боюся, ти не розумієш можливих наслідків цього залякування. Кілька крапель твоєї крові, упавши на моє фізичне втілення, можуть порушити функціонування Всесвіту.

Я кивнув.

— Мені це відомо, — відказав я.

— Гаразд, — мовив він. — Які твої вимоги?

— Наше звільнення, — сказав я. — Дай нам піти, і ти залишишся цілим і неушкодженим.

— Ти не даєш мені вибору, але це ж стосується і твоїх друзів.

— Що ти маєш на увазі?

— Можеш відіслати Далта, куди забажаєш, — сказав він. — Щодо леді-демониці, мені шкода її відпускати, бо мені було б приємне її товариство...

Люк подивився на Найду.

— Можеш пояснити, що це за приколи із «створінням Безодні» та «леді-демоницею»? — зажадав він відповіді.

— Бачиш, ти не в курсі деяких дрібничок щодо мене... — відказала вона.

— Це довга історія? — запитав він.

— Так.

— Ти мене використовуєш, чи я тобі насправді подобаюся?

— Я тебе не використовую, і ти мені насправді подобаєшся.

— Тоді, гадаю, ця історія може зачекати, — констатував він.

— Як я вже сказав, відішли її куди завгодно, — продовжив Образ. — І Далта. І Люка. Я охоче перенесу їх, куди ти побажаєш. Але чи не спадає тобі на думку, що тобі й Корал тут безпечніше, ніж у будь-якому іншому місці?

— Може, й так. А може, й ні, — відказав я. — Корал, а ти якої про це думки?

— Забери мене звідси, — сказала вона.

— Ось тобі й відповідь, — звернувся я до нього. — А тепер...

— Зачекай. Ти хочеш бути чесним зі своїми друзями, так?

— Звісно.

— Тоді дозволь мені звернути їхню увагу на певні речі, про які вони, можливо, не подумали.

— Прошу.

— Леді, — промовив він, — у Дворах Хаосу полюють на твоє око. Вони не зважатимуть на те, як ти до цього ставишся. Якщо цього можна досягти лише утримуючи тебе як бранку, так вони й вчинять.

Корал розсміялася неголосно.

— А яка альтернатива? — поцікавилася вона. — Залишитися твоєю бранкою?

— Вважай себе гостею. Я подбаю, щоб тобі було тут зручно. Звісно, я отримаю з цього зиск, на додаток до того, що мій супротивник тебе не здобуде. Я це визнаю. Але ти маєш обрати одного з нас, а то тебе захопить інший.

Я подивився на Корал, а та легенько похитала головою.

— То що ти вирішуєш? — запитав я її. Корал наблизилася до мене й поклала руку мені на плече.

— Забери мене звідси, — сказала вона.

— Ти чув, — звернувся я до Образу. — Ми всі йдемо.

— Прошу вас набратися терпіння ще на хвилинку, — мовив він.

— Чого ти хочеш? — запитав я.

— Хочу, аби ви все обміркували. Вибір між Лоґрусом та мною — це не просто питання політики, не просто підбір певної особи для виконання певного завдання. Ми з моїм супротивником втілюємо два фундаментальні принципи, на яких базується Всесвіт. Можна наліпити на нас іменники та прикметники з усіх мов у світі та терміни з десятка наукових дисциплін, але суть полягатиме в тому, що ми представляємо Порядок та Хаос, Аполлонічне та Діонісійське начала[199], якщо завгодно; божевілля та здоровий глузд; світле й темне; сигнал та шум. Але, попри те, як це може здатися, жоден із нас не бажає, аби інший зник остаточно. Всежерне полум’я або живодавчий вогонь, класицизм чи анархія, кожен із нас іде своїм шляхом, але без іншого цей шлях закінчився би глухим кутом. Ми обидва це знаємо, і гра, яку ми ведемо споконвіку, значно тонша й складніша, ніж здається; можливо, її можна оцінити лише з естетичного погляду.

Наразі я, вперше за віки й віки, отримав суттєву перевагу над моїм супротивником. У мене з’явилася можливість справдити історичну мрію, що існує в усіх Тінях, — започаткувати еру цивілізаційних та культурних здобутків, пам’ять про які ніколи не зникне. Якщо ж ваги нахиляться, хоч трохи, в інший бік — ми станемо свідками ери зрушень, яку можна буде порівняти хіба що з льодовиковим періодом. Коли я казав про вас як про пішаків, я не мав на увазі, що ваша роль у цьому виборі є мінімальною. Настав час мінливий та рухливий, і від Каменя та людини, яка стане королем, багато що залежить. Залишіться зі мною, і я можу обіцяти, що настане Золота доба[200], про яку я казав, і ви станете її частиною. Залиште мене, і вас захопить супротивна сторона. За цим настане доба темряви й безладу. Що ви оберете?

Люк усміхнувся.

— Я можу оцінити вдалий рекламний текст, коли чую його, — зауважив він. — Звузити питання до простого вибору. Змусити покупця гадати, що вибір робить він сам.

Корал стиснула моє плече.

— Ми йдемо, — сказав я.

— Добре, — відповів Образ. — Скажи,