Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

— А що це ще за спикард, чорт забирай?

Мені довелося викласти йому і цю історію також.

— То це звідси твій пафосний героїзм під час бійки з Юртом, тоді, у церкві? — запитав він.

— Еге ж.

— Дай на нього подивитися.

Я спробував зняти спикард з пальця, але кісточка нізащо не пролазила крізь нього.

То я просто простягнув Люкові руку, а він витягнув над нею свою, так, що його пальці зависли над перснем, за дюйм чи два від нього.

— Він мене не підпускає, Мерлю! Вміє захистити себе, чортяка.

— Та пішов він, — сказав я. — Я ж умію змінювати подобу, хіба ні? — Я ухопив спикард пальцями іншої руки, блискавично витончив та видовжив свій палець, і перстень легко знявся. — Ось, тримай.

Ми їхали біч-о-біч, і він тримав спикард на долоні лівої руки, роздивляючись його прижмуреними очима. Раптом мені почало паморочитися в голові. Може, це абстинентний синдром через розлучення з цією штуковиною? Я змусив себе випростатися в сідлі, відновити дихання, не бажаючи, щоб хтось помітив мій стан.

— Воно важке, — нарешті промовив Люк. — Я відчуваю в ньому силу. І ще багато чого. Але всередину воно мене не пускає.

Я хотів узяти перстень, але він відвів руку.

— Я відчуваю це й у повітрі навколо нас, — продовжив він. — Мерлю, ця штука накладає свої закляття на того, хто має її на собі.

Я стенув плечима.

— Так, — сказав я. — Але закляття ці благодатні. Спикард досі не зашкодив мені, жодним чином, а от допоміг безліч разів.

— Але чи можеш ти довіряти речі, яку отримав таким дивним чином, практично обманом, речі, яка змусила тебе позбутися Фракір, коли та намагалася попередити тебе щодо неї, речі, яка, схоже, впливає на твою поведінку з тієї миті, як ти надягнув її на себе?

— Визнаю, що спочатку я був дещо дезорієнтований, — сказав я, — але, гадаю, це пояснюється лише адаптацією до тих рівнів напруги, що в ній вирують. Але я повернувся до свого нормального стану вже деякий час тому.

— Як ти можеш бути в цьому впевнений? Може, вона промиває тобі мізки!

— Я справляю на тебе враження людини з промитими мізками?

— Ні. Я лише хочу сказати, що я не довіряв би беззастережно чомусь із настільки сумнівним минулим.

— Приймається, — сказав я, не прибираючи назад простягнутої руки. — Але досі вигоди переважували гіпотетичні небезпеки. Вважай, що ти мене попередив, але я однаково ризикну.

Він віддав мені кільце.

— Якщо я помічу, що перстень змушує тебе діяти нерозумно, я стукну тебе по голові та стягну цю штуку з твого пальця.

— Дякую за відвертість, — сказав я, просовуючи палець у спикард. Негайно, щойно відновилися лінії керування, я відчув, як потоки енергії заструменіли моїми жилами.

— Якщо ти не впевнений, що зможеш видобути інформацію зі своєї матусі, — сказав він, — яким чином ти збираєшся знайти Корвіна та звільнити його?

— Певні речі говорять самі за себе, — сказав я. — Перше, що спадає на ум, це встромити ногу у двері. Тобто, я відкрию всі канали спикарда на повну та спробую вийти на новий контакт через Козир. Як тільки з’явиться перший натяк на те, що лінія відкривається, я натисну щосили, полину вперед, змітаючи всі чари, що спробують мене зупинити, випалюючи їх.

— Це звучить як щось до біса небезпечне.

— Я не можу знайти такого засобу, який не становив би небезпеки.

— Тоді чому ти досі не спробував так зробити?

— Це спало мені на думку не так давно, і я ще не мав часу спробувати.

— Хоч як, а тобі в цій справі знадобиться допомога, — проказав Люк. — Можеш розраховувати на мене.

— Дякую, Люку. Я...

— Тепер щодо цієї фігні з королюванням, — сказав він. — А що станеться, якщо ти тупо відмовишся від трону? Хто там наступний у черзі?

— З Саваллами все не так однозначно, — сказав я. — За правом першим претендентом на престол від нашого дому має бути Мандор. Але він відмовився бути наступником багато років тому.

— Чого так?

— Здається, він заявив, що вважає себе нездатним правити.

— Не сприйми це як образу, Мерлю, але він здається мені єдиним із вашої родини, хто дійсно годиться на роль короля.

— Тут не може бути жодних сумнівів, — відповів я. — Але у більшості Домів є подібна фігура. Зазвичай кожний Дім має номінального очільника й очільника фактичного, має когось для бутафорії та когось для інтриг. Мандору більше подобається залаштункова атмосфера.

— Схоже, у вашому Домі він такий не один, — зауважив Люк.

— Я не можу стверджувати цього напевне, — сказав я. — Не знаю, який статус має Дара сьогодні у Домі свого батька, у домі Гелґремів, чи в роді Гендрейків по материнській лінії. Але є сенс боротися за владу всередині Дому Саваллів, якщо саме з цього роду має постати наступний король. Але чим більше я дізнаюся про Мандора, тим більшим фарсом здається мені така боротьба. Гадаю, він та моя мати співпрацюють.

— Я так розумію, що наступним з вашого роду є ти, а за тобою йде Юрт?

— Фактично наступним за мною є наш брат Деспіл. Юрт каже, що Деспіл уступить йому першість, але, гадаю, йому просто хочеться так вважати. Не впевнений, що так він і вчинить. Але, за словами Юрта, Деспіл наразі не є зацікавленою стороною.

— Ха! Гадаю, Юрт просто намагається зайти з іншого боку. Ти надто часто завдавав йому чосу, і тепер він хоче поладити з тобою. Сподіваюся, спикард прикриє тобі дупу.

— Не знаю, — відповів я. — Мені хотілося б йому вірити. Хоча, звісно, він довго докладав зусилля, щоб це було не так просто зробити.

— Припустімо, всі, кого ми згадали, відмовилися від престолу. Хто в черзі наступний?

— Точно не скажу. Але, гадаю, тоді черга переходить до Гендрейків.

— Чорт забирай, — проказав Люк. — У вас там усе перекручено не згірш, як в Амбері, хіба ні?

— Нічого не перекручено, ані там, ані там. Просто трохи заплутано, поки не вивчиш усі входи та виходи.

— Зробимо так: я замовкаю,