Республіка Дракона - Ребекка Куанг

— Жорстока. Небезпечна, — Ежидень вказав списом на Жинь. — Годі базікати. Тобі треба…

— Але я мушу знати, — наполягала вона. — Дадзі була на полі бою? Ви її бачили? Якою вона була?

— Дадзі не воїн. Вона дуже добре володіє бойовими мистецтвами, вони всі володіли, але ніколи не покладалася на грубу силу. Її вміння значно потаємніші, аніж у Хранителя Воріт чи в Імператора Дракона. Вона розуміє бажання. Знає, що керує чоловіками, тож бере їхні найзаповітніші бажання і змушує їх повірити, що лише вона може їм це дати.

— Але я жінка.

— Це неважливо.

— Але не може все бути аж так інакше, — сказала Жинь, радше щоб переконати себе, ніж когось іншого. — Це просто… Це бажання. Що це супроти грубої сили?

— Гадаєш, вогонь і сталь можуть перемогти бажання? Дадзі завжди була найсильнішою з Тріади.

— Сильнішою за Імператора Дракона? — У пам’яті виплив образ білявого чоловіка, який піднявся над землею, оточений тінями різних істот, що кружляли навколо нього. — Сильнішою за Хранителя Воріт?

— Звісно, — м’яко промовив Ежидень. — Як гадаєш, чому лишилася тільки вона?

Це змусило Жинь замислитися.

Як Дадзі стала одноосібною правителькою Нікані? Усі, кого вона питала, розповідали різні історії. Єдине, що в Імперії знали напевне, це те, що одного дня Імператор Дракона помер, Хранитель Воріт зник, а Дадзі одна лишилася на троні.

— Ви знаєте, що вона з ними зробила? — запитала Жинь.

— Я намагався з’ясувати, — Ежидень відкинув спис і витягнув меч. — Погляньмо, як ти впораєшся з цим.

Його клинок рухався з приголомшливою швидкістю. Жинь задкувала, відчайдушно намагаючись устояти на ногах. Декілька разів тризуб майже вислизав з рук. Розчарована, вона зціплювала зуби.

Річ була не лише в тім, що Алтанів тризуб був надто довгий, надто неврівноважений і, без сумніву, призначався значно вищому за неї воїну. Якби проблема була лише в цьому, Жинь просто проковтнула б гордість і взяла б натомість меч.

Річ була в її тілі. Вона знала потрібні рухи й фігури, але її м’язи просто не витримували такого темпу. Її кінцівки немовби підкорялися розуму лише після двосекундної затримки.

Якщо коротко, то проблема була в ній. Від місяців лежання розпростертою в кімнаті, вдихання й видихання диму її м’язи ослабли. Лише тепер Жинь збагнула, якою слабкою, якою болісно худорлявою стала, як легко втомлюється.

— Зосередься, — Ежидень наближався.

Рухи Жинь ставали все відчайдушнішими. Жинь навіть не намагалася завдати удару сама, бо зосередженості ставало лише на те, щоб утримувати клинок капітана подалі від свого обличчя.

У таких умовах Жинь не могла перемогти в бою зі зброєю.

Жинь примружилася, чекаючи.

Ось воно. Ежидень ударив її в стегно, то був низький випад на ураження. Жинь дозволила йому вибити зброю зі своїх рук. А потім скористалася перевагою, коли він відкрився, кинулася в простір, який утворила їхня заблокована зброя, і врізала Ежиденю коліном у грудину.

Він зігнувся. Вона вдарила його в коліна, змусила впасти долілиць і спрямувала долоні йому в обличчя.

Вона випустила малий натяк на полум’я, якого було вдосталь, щоб Ежидень відчув жар на шкірі.

— Бум, — сказала вона. — Тепер ви покійник.

Вуста Ежиденя стиснулися так, що майже нагадували посмішку.

— Як у неї справи?

Жинь глянула через плече.

На палубу вийшли Вейсжа і Неджа. Ежидень підтягнувся, щоб сісти.

— Буде готова, — сказав він.

— Буде готова? — повторив Вейсжа.

— Дайте мені кілька днів, — захекавшись, промовила Жинь. — Я ще з цим розбираюсь. Але розберусь.

— Добре, — сказав Вейсжа.

— У тебе кров. — Неджа вказав на її стегно.

Але Жинь заледве його чула. Вона дивилася на Вейсжу, який усміхався ширше, ніж вона бачила будь-коли раніше. У нього був задоволений вигляд. Гордий. І якимось чином це дарувало їй хвилю втіхи, від якої вона почувалася краще, ніж за всі місяці куріння.

— Ти супроводжуватимеш Воєначальника Дракона в Осінньому палаці на полуденних зборах, — сказав Ежидень. — На забувай, тебе представлять як воєнну злочинницю. Не поводься так, наче він твій союзник. І стеж за тим, щоб мати наляканий вигляд.

У парадних покоях зібралося з десяток генералів та радників Вейсжі. Усі вони сиділи навколо кількох детальних мап палацу. Жинь сіла праворуч від Вейсжі, трохи пітніючи від постійної уваги до себе. Увесь план був зав’язаний на ній, тож вона не мала права на помилку.

Ежидень витягнув пару залізних кайданків.

— Тебе зв’яжуть і заткнуть рота. На твоєму місці я звикав би до цього відчуття.

— Це погано, — сказала Жинь. — Я не зможу перепалити метал.

— Вони не повністю металеві. — Ежидень штовхнув кайданки через стіл, щоб Жинь могла роздивитися їх ближче. — Ланка посередині плетена. Вона перегорить від мінімального жару.

Жинь перебирала кайданки в руках.

— І Дадзі не вбиватиме мене одразу? Я про те, що вона ж знатиме, навіщо я буду там, вона бачила, як я намагалася вбити її в Адлазі.

— О, ймовірно, вона запідозрить нас у зраді тієї ж миті, коли ми пришвартуємося в Лусані. Ми не намагаємося захопити її зненацька. Дадзі подобається спочатку погратися зі здобиччю, а потім їсти. І вже напевно вона не схоче позбутися тебе. Ти надто цікава.

— Дадзі ніколи не завдає удару першою, — сказав Вейсжа. — Їй схочеться витягти з тебе якомога більше інформації, тож вона спробує забрати тебе кудись, де ви зможете поговорити наодинці. Прикинься, що для тебе це несподіванка. А потім, імовірно, вона зробить тобі пропозицію, не менш спокусливу за мою.

— Наприклад? — запитала Жинь.

— Задій уяву. Місце в Імперській варті. Повну свободу дій, щоб прочесати Імперію в пошуках уцілілих військ Федерації. Більше слави й багатства, ніж ти могла мріяти. І звісно ж, усе це буде брехнею. Дадзі втрималася на троні протягом двох десятиліть, прибираючи людей до того, як вони перетворювалися на проблему. Тільки-но ти отримаєш посаду в її суді, просто станеш останньою в довгому списку політичних замовних убивств.

— Або ж твоє тіло знайдуть через кілька хвилин після того, як ти скажеш «так», — озвався Ежидень.

Жинь роззирнулася на присутніх за столом.

— Невже більше ніхто не бачить прогалини в цьому плані?

— Скажи, якщо твоя ласка, — промовив Вейсжа.

— Чому б мені просто не вбити її, щойно побачу? До того як вона розкриє рота? Навіщо ризикувати, дозволяючи їй говорити?

Вейсжа й Ежидень перезирнулися. Ежидень вагався якийсь час, але потім заговорив:

— Ти, гм, не зможеш.

Жинь зблідла.

— І що ж це означає?

— Ми саме це обговорювали, — сказав Вейсжа. — Щойно Да­дзі тебе побачить, то здогадається, що ти прийшла її вбити. А ще вона матиме неабиякі підозри щодо моїх намірів. Проникнути в Осінній палац і підібратися до Дадзі достатньо близько для нападу, не наразивши нас на небезпеку, ти зможеш лише тоді, якщо тебе спочатку накачають заспокійливим.

— Накачають заспокійливим, — повторила Жинь.

— Ми дамо тобі дозу опіуму на очах у вартових Дадзі, — сказав Вейсжа. — Достатньо, щоб умиротворити тебе на годину-дві. Але Дадзі не знає про твою підвищену терпимість, і це нам допоможе. Дія опіуму розвіється швидше, ніж вона очікуватиме.

Жинь страшенно не подобався цей план. Її