Усі жінки - відьми. Фатальне кохання - Кемерон Докі

— Звучить переконливо, зважаючи на те, що другою її пристрастю було образотворче мистецтво, — озвалася Пейдж.

— І це дало їй змогу цілком професійно оволодіти заклинаннями, а саме тими, які призначалися, щоб спіймати когось чи щось у пастку або позбавити можливості рухатися, — додала Фібі.

— Наприклад, намалювати чийсь портрет, а потім ув’язнити його у тому портреті, — закінчила Пейдж. — Цікаво, нічого не скажеш, але не більше, бо ми про це вже знали.

— Ми знали, що вона скористалася закляттям для захоплення у пастку та ув’язнення, але не знали, що вона була фахівцем у цій справі. Ця інформація може виявитися важливою.

Пейдж скорчила саркастичну гримасу.

— Я так не вважаю. Яким чином?

— Ну, по-перше, це може означати, що Міранда знала багато заклинань, з яких вибрала потрібне, — задумливо відповіла Фібі. — Без цього неможливо бути фахівцем, правда ж? Фахівець завжди має у своєму розпорядженні не один інструмент, а декілька. Іще одне: Ізабелла Маршалл і Міранда Ненс були подругами. Вони потоваришували відразу ж, як тільки зустрілися. І без Ізабелли Міранда не змогла б стати членом спільноти у Будинку з фресками. Тож коли їй довелося захищати свою подругу, Міранда, вочевидь, вибрала найсильніше закляття.

— Так, мабуть, найсильніше, — погодилася Пейдж. — Здатне, на її думку, ув’язнити Вільяма Ланкастера назавжди.

— Саме так, — кивнула Фібі.

— Отже, нам потрібно знайти найголовніше з усіх ув’язнювальних заклять, — продовжила Пейдж. — Бажано, щоб воно мало здатність створювати повнорозмірне зображення… е-е-е… як би це краще сказати… потенційного в’язня.

— Зачекай, — перервала її Фібі, ще раз поглянувши на ту сторінку, де було зображення Міранди Ненс. — Давай перевіримо! У «Книзі таїнств» йдеться, що Міранда Ненс виїхала з Сан-Франциско на початку тридцятих років двадцятого століття, тобто — відразу ж після того, що трапилося в Будинку з фресками. Кілька років про неї нічого не було чути, але зрештою вона з’явилася в Каїрі.

— Отже, використане нею закляття може мати єгипетське походження, — припустила Пейдж. — Що ж, це має сенс. З давніх-давен Єгипет мав чаклунські традиції.

Фібі кивнула на знак згоди.

— Не кажучи вже про вражаючі мистецькі витвори. Міранда могла перебратися до будь-якого куточку світу. Гадаю, що Єгипет вона обрала саме тому, що він мав для неї якесь особливе значення.

— І як же ми знайдемо те її закляття? — спиталася Пейдж.

— А ми ввічливо попросимо, — відповіла Фібі. Глибоко вдихнувши, вона виставила руки долонями вниз над «Книгою таїнств». Пейдж відступила, щоб дати сестрі більше місця і, ставши навшпиньки, зазирнула їй через плече. — Ми попросимо ввічливо, але наполегливо, — повторила Фібі. А потім заплющила очі й зосередилась:

Наші славні предки!

Воїни магічні,

Прошу вас у скруті нам допомогти:

Поділіться знаннями,

Секретами одвічними

І закляття Міранди

Поможіть знайти!

— Будь ласка, — пошепки додала Пейдж, і собі звертаючись до «Книги таїнств». — Твоя допомога стане нам у великій пригоді.

Не встигла вона вимовити ці слова, як сторінки книги, наче за подувом вітру, стали шалено гортатися. Фібі розплющила очі.

— Неначе на горищі стало спекотніше, чи мені тільки здається? — тихо спитала вона.

— Та ні, мені теж так здається, — відповіла Пейдж. А тим часом вітер здійнявся такий сильний, що розпатлав волосся і їй, і Фібі. — А може, це просто раптовий приплив крові до голови.

Рух сторінок припинився так само несподівано, як і почався. Повітря знову стало нерухомим і прохолодним. Пейдж зробила крок і стала поруч із Фібі. Сестри мовчки дивилися на «Книгу таїнств». А два аркуші так і завмерли догори. Поки Фібі та Пейдж приходили до тями, ці сторінки, видавши майже чутне зітхання, розділилися і поволі опустилися. Фібі й Пейдж схилилися над книгою.

— Як на мене, це дуже по-єгипетськи, — зазначила Пейдж.

— Маєш рацію, — погодилася Фібі. — А тепер давай подивимося, що ми маємо.

— Хоч я і не люблю математику, але, боюся, невідомих стає дедалі більше, — сказала Пайпер, коли три сестри зібралися вдома пізно увечері.

— Я згодна з тобою, — підтримала її Пейдж.

Фібі кивнула на знак згоди.

— Маєте рацію.

— Один — нуль на твою користь, Фібі, — продовжила Пайпер. — Наступного разу, коли у тебе по спині побіжать мурашки, ми поставимося до цього більш серйозно, присягаюся.

Не в змозі втриматися, Фібі вдоволено вишкірилася:

— Я ж тобі казала.

— Добра новина полягає в тому, що те, про що ми з Фібі сьогодні дізналися, збігається з інформацією з «Книги таїнств», — почала Пейдж. — Ці вбивства — справа рук не біса, хоча певний зв’язок із надприродним існує…

— …Тому що і Донован Хоуторн, і Міранда Ненс вдавалися до магії, — закінчила думку Фібі.

— Згодна, ви маєте рацію, — погодилась Пайпер. — Але у мене від надміру інформації голова і досі обертом іде.

— З’їж булочку, — запропонувала Пейдж. — Мені це завжди допомагає. — І простягнула таріль Пайпер. — Хоча ці булочки не такі добрі, як ті, що печеш ти.

— Улесливістю ти багато чого доможешся в житті, — з посмішкою зауважила Пайпер.

Дотримуючись обіцянки, Пейдж потурбувалася про наїдки для їхньої наради. Вдягнені у зручну спортивну одіж, сестри знову зібралися, щоб обмінятися новою інформацією. Вони сиділи, зручно вмостившись з чашками гарячого какао, а на тарілочках перед ними лежали маленькі білі шматочки зефіру. Неподалік стояла таріль з булочками, які Пейдж придбала в їхній улюбленій хлібній крамниці. А Фібі взагалі запропонувала відзначити їхні успіхи у розслідуванні походом у ресторан.

— Отже, — Пайпер взяла булочку з тареля. — Давайте швиденько підсумуємо — так ми матимемо загальну картину, а також складемо уявлення про те зло, з яким нам довелося зіштовхнутися.

— І зможемо виробити ефективний спосіб це зло зупинити, — додала Пейдж.

— Гаразд, розкажіть мені, що ви дізналися про заклинання, — почала Пайпер. Поки Фібі збиралася з думками, Пайпер відкусила шматочок булочки і з виглядом абсолютного блаженства замурчала. — М-м-м-м! Смакота! З білим шоколадом і австралійськими горішками!

— Безумовно, Міранда Ненс нічим не ризикувала, коли взялася ув’язнити Вільяма Ланкастера в отому портреті, — почала Фібі, поки Пайпер прикінчувала свою булочку. — З її досвідом ув’язнити одну людину, навіть довічно, не така вже й важка справа.

Пейдж кивнула і теж взяла булочку.

— Але Ізабелла Маршалл своєю нерішучістю їй все зіпсувала.

— Може, Люсіль і дійсно не змогла пригадати деталі самого заклинання, — додала Фібі, — але вона не могла забути, чим це заклинання мало скінчитися. Щоб ув’язнити Вільяма довічно, Ізабелла Маршалл мала зробити так, щоб йому нікуди було подітися. Попросту кажучи, знищити його тіло, щоб він не зміг до