Усі жінки - відьми. Фатальне кохання - Кемерон Докі

— Може, слід почати з неї, а не з ритуалу? — припустила Пайпер. — Так якийсь факт з її минулого підкаже нам, яке саме заклинання вона використала.

— Слушне зауваження, — кивнула Фібі.

— Ось що я вам скажу, — утрутилася Пейдж. — Невже у Вільяма Ланкастера не виникло жодної підозри, що відбувається щось не те? Тобто, сьогодні Ізабелла щосили опирається його спробам панувати над нею і заявляє, що хоче жити власним життям, а завтра ні з того ні з сього повністю з ним погоджується. Чи не здалося це йому трохи дивним?

— Гадаю, ні. Як людина з дуже сильним его він міг цього і не помітити, — відповіла Фібі. — Наскільки я розумію, він цілком і повністю довіряв Доновану Хоуторну. Нам не слід забувати, що панування над Ізабеллою та примушування підкорятися його волі було саме тією метою, до якої прагнув Вільям. Вочевидь, йому здалося, що його план нарешті спрацював.

Пайпер несподівано пройняв дрож.

— Уявляю, як він почувався і що думав, коли дізнався, що його план провалився!

— Мабуть, нам ніколи цього не взнати, — зітхнула Фібі. — А ще Люсіль сказала, що, попри заподіяне ним зло, вона не вважає Вільяма схибленим збоченцем. Просто його… — Тут її голос затремтів, і вона замовкла, наче боялася вимовити те, що збиралася.

— …просто його спокусив темний бік магічної сили? — завершила фразу Пейдж.

— І цим спокусником була особа, яку він вважав своїм найкращим другом, — підтвердила, кивнувши головою, Фібі. — Донован Хоуторн.

— Який насправді зовсім не був його другом, — упевнено сказала Пайпер.

— Авжеж, — додала Пейдж. — Хіба ж друзі допомагають займатися лихим чаклунством?

— А що з ним сталося? — спитала Пайпер.

— Гарне запитання, — завважила Фібі. — І ще одна, третя, кандидатура на перевірку в «Книзі таїнств». Як розповіла мені Люсіль, Донован Хоуторн зник тієї ночі, коли зник і Вільям, тобто — його тіло.

Пейдж і Пайпер обмінялися поглядами.

— Ти думаєш те саме, що і я? — спитала у них Пейдж.

— Не знаю, але стривожена не менше за тебе, — відповіла їй Пайпер.

— Закляття мало закінчитися завершальним ритуалом, — продовжила Фібі. — Закляття Міранди заточило у пастку волю Вільяма, але ж залишилося його тіло — бездушна оболонка. Але для того, щоб по-справжньому і назавжди нейтралізувати Вільяма, треба було, так би мовити, нейтралізувати і тіло. Але Ізабелла не змогла зробити цього. Їй просто забракло духу знищити людину, яку колись вона кохала.

— Люсіль розповіла, що Ізабелла та Міранда навіть посварилися через це. І поки вони виробляли єдиний, так би мовити, підхід та шукали спосіб вирішення, у схованку, де лежало тіло Вільяма, хтось проник, а саме тіло — поцупив. Здогадайтеся з трьох разів, хто був крадій.

— Та мені й одного вистачить, — сказала Пайпер. — Донован Хоуторн.

— Мушу, однак, віддати належне Ізабеллі за її мужній вчинок, за її спробу побороти зло, — мовила Пейдж. — Навіть якщо вона потрапила в класичну пастку «хороших хлопців»: острах того, що, чинячи як погані хлопці, станеш таким самим, як і вони. Але відмовившись довести ритуал до логічного завершення…

— …вона не довела свою місію до кінця, — закінчила фразу Фібі. — А це означає — принаймні теоретично, — що поки тіло Вільяма живе, його дух може повернутися в нього, звісно, за умови, якщо йому вдасться вивільнитися з портрета. Люсіль боїться, що саме це і сталося: реставратори портрета Вільяма випустили на свободу його злий дух.

— «Зло випустили на свободу», — стиха пробурмотіла Пейдж, повторивши слова Люсіль. — Тож не-дивно, що вона так перелякалася.

— Але тут щось із математикою не клеїться, — раптом озвалася Пайпер. — Люсіль вже за вісімдесят. Звідси випливає, що Вільямові понад сто років. Навіть якщо припустити, що Донован Хоуторн дійсно вкрав його тіло багато років тому, наскільки можливим є те, що Вільям і досі живий?

— Якщо по-нормальному, то майже неможливим, — відповіла Фібі. — Але пам’ятайте, що, за словами Люсіль, Донован звернувся за допомогою до темних сил. Існують певні ритуали подовження життя. Можливо, ним і скористався Донован. А може, усе набагато простіше. Може, заклинання Міранди, потужне саме по собі, мало якусь ваду. Можна навіть припустити, що раз Вільям і досі живий, то тіло його — безсмертне.

— Хоча розмова Фібі з Люсіль дещо і прояснила, однаково без відповіді лишається багато запитань, і тому, гадаю, нам слід скласти щось на кшталт списку завдань.

— Здається, у мене у гаманці лежить список покупок бакалійних товарів, — сказала Пайпер. — Можна додати наші записи до нього.

Пейдж підкотила очі.

— Ага. Яйця, молоко, хліб, ритуали для подовження життя — тощо.

— Ти забула про морозиво, — сказала Фібі.

— Не морозиво, а знежирений заморожений йогурт, — виправила її Пайпер.

— Стоп! — вигукнула Пейдж, піднісши руку вгору, як футбольний суддя. — Час вийшов. Якщо ми дійсно збираємося з усім цим розібратися, то давайте зосередимося.

— Отже, морозива не буде? — спитала Фібі.

— Нехай Пайпер залишається у клубі, бо це її робота, а тим часом ми з Фібі зганяємо додому і попорпаємося у «Книзі таїнств», — сказала Пейдж, подумки складаючи план дій. Потім вона обернулася до Пайпер: — Якщо знайдемо щось цікаве, то подзвонимо. Якщо ні, то обговоримо все вдома за гарячим шоколадом з пастилками.

— Еге ж, тільки не забудьте додати їх до списку покупок, — відказала Пайпер.

— Ага, після засобів для контролю думок, але перед ритуалами для подовження життя, — докинула Фібі, указуючи на гаманець. — Дорогою додому ми також заберемо з парку Ваята та Менді, — додала вона, перш ніж Пайпер встигла відповісти. — А тим часом ти…

Не встигла вона закінчити фразу, як двері клубу «РЗ» з грюкотом розчахнулися, і хтось прожогом вскочив у приміщення.

— Пайпер, слава Богу, що ти не… — гукнув хтось від дверей.

Не встигла Пайпер підвести очі й оцінити ситуацію, як Фібі різко обернулася, кинувшись через залу, підстрибнула і хвацьким ударом збила незнайомця з ніг. Не даючи йому оговтатися, вона поставила ногу йому на груди і притиснула до підлоги.

— Пайпер, — сказала вона нарочито солодкавим тоном, злобно витріщившись на незнайомця. — Скажи цьому типові, якого я не знаю, але який звідкілясь знає твоє ім’я, щоб він сказав, як його звуть. Інакше, боюся, мені доведеться проламати йому груди.

— Ні! Стривай! Зупинися! — скрикнула Пайпер і швидко рушила до сестри, а за нею слідком — Пейдж. На подив Фібі, Пайпер схилилася над незнайомцем і запитала: — 3 тобою все гаразд?

— Здається, що