Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

— Спасибі, Зедд. З твоєю допомогою, ми змусимо це спрацювати.

Він сумно хитнув головою.

— Моя допомога? Та я радше перешкода. Я всього лише хотів, щоб ти спочатку порадилася зі мною.

— Так і було, — відповіла Ніккі. — Я запитала тебе, чи довірив би ти Річарду свє життя, життя кожної істоти. Чим ще це могло бути, як не зверненням за порадою?

На сумному обличчі Зедда проступила усмішка.

— Припускаю, ти права. Цілком можливо, що комбінація заклинання Вогняного Ланцюга з забрудненням шимів вже зруйнувала мою здатність думати.

— Навіть на мить не повірю в це, Зедд. Тільки одне приходить на розум — це все через те, що ти любиш Річарда і переживаєш за нього. Я не звернулася до тебе за порадою, не так уже й важко для мене було передбачити її. А так ти сказав мені те, що я хотіла знати.

— Якщо ти заплутаєшся знову, — сказала йому Кара, — я сама замість тебе розберуся.

Зедд насупився на неї.

— Як обнадійливо.

— Добре, Ніккі поклала початок довгій історії, — сказала Кара, — але все це зовсім не так вже складно. Навіть ти, Зедд, був в змозі побачити це.

Зедд насупився.

— Що цим ти хочеш сказати?

Кара знизала одним плечем.

— Ми — сталь проти сталі. Лорд Рал — магія проти магії.

Для Кари все це здавалося не складніше якогось простого поступку. Ніккі задалася питанням, чи дійсно Морд-Сіт усвідомлювала це, лише пошкрібши по поверхні, чи вона зрозуміла всю ідею краще кого б то не було. Можливо, вона була права, і все це дійсно було не складніше її вислову.

Зедд м'яко поклав руку на плече Ніккі. Це нагадало їй про ніжний дотик Річарда.

— Хотілося б, але, незважаючи на те, що говорить Кара, це може обернутися смертю для всіх нас. Але, тим не менш, щоб у нас був шанс змусити це спрацювати, є дуже багато роботи, яку потрібно проробити. Нам потрібно допомогти Річарду. Ти і я знаємо багато про магію. Річард майже нічого не знає.

Ніккі сама собі посміхнулася.

— Він знає більше, ніж ти вважаєш, що він знає. Саме Річард розпізнав зараження в заклинанні Вогняного Ланцюга. Жоден з нас не розумів всього того значення мови символів, а Річард вивчив її самостійно. Він сам навчився розуміти стародавні малюнки, начерки й символи.

Я ніколи не вчила його того, що могло бути пов'язано з його Даром, але він часто дивував мене тим, що швидко схоплював те, що було за межами звичайного розуміння магії. Він навчив мене таким речам, яких я навіть не уявляла.

Зедд кивнув.

— І мене він теж зводить з розуму.

Рікка, інша Морд-Сіт, що жила в Замку Чарівників, просунула голову в двері.

— Зедд, я тут подумала, що ти повинен дізнатися про дещо, — вона вказала пальцем вгору. — Я була кількома поверхами вище і там ніби вибите вікно або щось в цьому роді. Доноситься дивний шум вітру.

Зедд насупив брови.

— Який шум?

Рікка вперлася руки в боки і втупилася в підлогу, обдумуючи відповідь.

— Ну не знаю, — вона знову підняла погляд, — Важко описати. Віддалено нагадує вітер, який продувається через вузький прохід.

— Завиваючий гул? — Запитав Зедд.

Рікка похитала головою.

— Ні. Більше схоже на те, як гуде вітер, коли пересипає бархани.

Ніккі глянула на вікна.

— Зараз тільки світанок. Я накинула мережу. Вітру теж ще не було.

Рікка знизала плечима.

— Тоді я не знаю, що ще це могло бути.

— Вежа іноді видає дивні шуми, коли дихає.

Рікка поморщився носик.

— Дихає?

— Ну так, — відповів чарівник. — Коли температура змінюється, от як зараз, коли ночі стають холоднішими, повітря, прямуючи вниз в тисячу кімнат, намагається просочитися звідусіль. Проходячи через звуження проходів, вітер іноді завиває в залах Замку, навіть коли зовні немає ніякого вітру.

— Ну що ж, гаразд, не буду тут більше затримуватися з цього приводу, вітер, значить вітер. Замок, напевно, дихає, — Рікка попрямувала до виходу.

— Рікка, — покликав Зедд і дочекався, поки вона не зупинилася. — А що ти робила в тому місці?

— Чейз шукає Рейчел, — Рікка відповіла через плече. — Я всього лише допомагала. А ви не бачили її, так?

Зедд похитав головою.

— Цього ранку ще ні. Останній раз я бачив її увечері, коли вона лягала в постіль.

— Гаразд, я передам Чейзу, — Рікка з хвилину роздивлялась кімнату, потім сперлася рукою об дверний отвір. — А що це за річ, що посеред столу? Цим ви всі троє схвильовані?

— Це — магічна проблема, — відповіла Кара.

Рікка тямуще кивнула.

— Магія.

— В саму точку, — підмітила Кара.

Рікка злегка ляснула долонею по двері.

— Ну, мені краще піти і знайти Рейчел до того, як її першим знайде Чейз і вичитає за те, що вона зайнялася дослідженням цього місця наодинці.

— Ця дитина — природжений щур у Замку, — зітхнув Зедд, — Іноді мені здається, що вона пізнає замок тим же… способом, що і я колись.

— Я знаю, — приєдналася Рікка, — Коли я патрулюю, я натрапляю на неї в тих місцях, в яких ніколи не сподівалася б, що вона там може опинитися.

Якось одного разу, я була переконана, що вона загубилася. А вона стверджувала, що ні. Я вирішила влаштувати їй перевірку і змусила її знайти дорогу назад. Вона довела мене до своєї кімнати, не зробивши жодного невірного повороту, потім посміхнулася й сказала: «Ну що, переконалася?»

Посміхаючись, Зедд пошкріб скроню.