Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Як тільки той жахливий сміх луною проник у свідомість Ніккі, світ поринув в морок.

Рейчел поняття не мала, чий це кінь, її це особливо і не турбувало. Але зараз кінь припав би їй до речі.

Рейчел бігла всю ніч, і сили її були на кінці. Вона не зупинялася ні на хвилину, для того, щоб замислитися, навіщо їй необхідно саме втікати.

Вона не надавала цьому особливого значення. Було важливо лише одне: вона повинна продовжувати рухатися вперед. Необхідно поквапитися і постаратися не зменшувати темп.

Рейчел знала, що потрібно пересуватися швидше. І кінь — хороший варіант здійснити задумане.

Рейчел була впевнена, що рухається у правильному напрямку, але ніяк не могла пояснити свою впевненість, вона просто це відчувала, тому особливо не замислювалася.

І впевненість залишалася єдиним хвилюючим питанням, яке вона ніяк не могла викинути з голови, це зачаїлося десь у глибині її свідомості, і вона не могла пояснити, чому на це питання не було відповіді.

Ховаючись в сухому колючому чагарнику, Рейчел намагалася не рухатися, щоб її ніхто не помітив, поки вона роздумує над тим, що потрібно робити далі. Було дуже холодно, і їй було потрібно немало зусиль, щоб так ось нерухомо стояти і мерзнути.

Рейчел намагалася стриматися і не тремтіти від холоду, щоб не видати себе. Їй дуже хотілося розтерти замерзлі холодні руки, але вона знала, що будь-який рух може їй дорого обійтися. Однак, незважаючи на мороз, вона повинна щось зробити, щоб роздобути коня.

Ким би не був власник цього коня, здавалося, його поблизу точно немає. Інакше, Рейчел примітила б його. Можливо, він спить де-небудь на галявині у високій густій траві, а Рейчел просто не вистачає зросту, щоб мати можливість розглянути його. А може, він просто відійшов розвідати місцевість і освоїтися?

Або… Можливо, він чекає, виглядає її, зі стрілою, накладеною на тятиву лука, вишукуючи можливість вистрілити, як тільки вона себе виявить. Якими б жахливими не були думки Рейчел, цей страх, що закрався в думки, не міг побороти того величезного почуття необхідності продовжувати рухатися вперед і не зупинятися ні перед чим.

Рейчел крізь високу густу крону дерев подивилася на призахідне сонце, щоб переконатися, що вибрала потрібний напрямок, і одночасно видивлялася безпечний шлях, щоб дістатися до коня непоміченою.

Вона побачила широку стежку, поруч з дорогою, і визнала її вельми підходящою, щоб пробігти по ній до наміченої мети.

Поруч зі стежкою протікав неглибокий, з дном, вистеленим дрібною галькою, струмок, який перетинав відкриту галявину, з'єднуючись з дорогою, і далі біг у тому ж напрямку, що і дорога, яка йшла на південний захід далеко в гущавину лісу.

Призахідне сонце виглядало просто величезним, налившись багряно-червоним кольором, здавалося, воно застигло, навалившись на горизонт. Подряпини на руках Рейчел, що проступили після того, як вона пробиралася через густі кущі чагарнику, були майже такого ж кольору: кольору запеченої крові.

Рейчел і не встигла отямитися, як раптом ноги самі понесли її вперед, як ніби вони знали і відчували, що потрібно робити, незалежно від того, готова Рейчел чи ні. Ноги зробили кілька швидких ривків, минувши чагарник, і Рейчел стрілою вилетіла на відриту галявину прямо перед конем.

Раптом Рейчел краєм ока вловила чийсь рух неподалік, з високої трави несподівано виникла постать людини. Як вона і передбачала, він мабуть спав там, в траві.

Він був одягнений, як солдат Імперського Ордена: в шкіряному захисному жилеті, оперезаний поясом, на якому кріпилися ножі. Схоже, він був один. Рейчел вирішила, що найімовірніше це імперський розвідник. Чейз розповідав їй, що Імперський Орден часто посилає своїх солдатів в розвідку.

Але Рейчел не бажала з'ясовувати, хто ця людина насправді. Їй був потрібен тільки кінь. В голові промайнула думка, що їй слід було б побоюватися цієї людини, але вона усвідомлювала, що це не так — вона його не боїться.

Єдине, що Рейчел насправді турбувало, це упустити можливість дістатися до коня, осідлати його і полетіти вперед, як можна швидше.

Солдат моментально схопився на ноги, відкинувши ковдру, якою він накривався. Він приготувався до стрімкої атаки і почав наступ.

Імперець швидко наближався, але Рейчел не втрачала часу задарма, її ноги пересувалися в бігу з такою швидкістю, що солдатові було просто не під силу наздогнати її, йому залишалося тільки нестримно волати, в марних спробах зупинити злодійку.

За це літо Рейчел сильно витягнулася в рості, і довгі ноги дали їй можливість стати відмінним спринтером. Тому імперець не встиг навіть нічого зміркувати, перш ніж Рейчел добралася таки до гнідої кобили.

Солдат щось метнув у бік Рейчел. Вона помітила, як це щось стрімко пронеслося поруч з її лівим плечем. Це був ніж.

Вона прекрасно знала, що з такої відстані, на якій вона перебувала від солдата, було б нерозумно з його боку намагатися потрапити в ціль, це був кидок навмання, «кинь та молися» — саме так сказав би Чейз.

Саме він навчив Рейчел фокусуватися на цілі. Чейз навчив її ще багато чому, Рейчел знала практично все про ножі, наприклад, те, що потрапити по рухомій мішені, метнувши ніж, практично неможливо.

І вона була права. Ніж пролетів мимо з великою похибкою і плавно встромився в гниючу деревину колоди, що лежала на галявині, як раз на шляху між Рейчел і конем. Пробігаючи повз трухляву колоду, вона одним рухом руки висмикнула ніж і заткнула його за пояс, трохи зменшивши темп.

Тепер у неї був ніж. Чейз говорив, що дуже важливо — роздобути зброю противника і використовувати його проти нього ж самого, і це мало особливу значимість у випадках, якщо ворожий трофей перевершував твій клинок по всіх характеристиках.

Чейз вчив її, що в критичних ситуаціях Рейчел доведеться захищатися будь-якими предметами, які