Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Рокнесгер, не втручайся не у свою справу! – різко відповіла Маруна, і очі спалахнули ультрамарином. Жах який! Присниться, ніякого сопільника не вистачить, щоб заспокоїтися.

– Будь-чия доля в моїх руках, – як ні в чому не бувало, продовжила Рокнесгер. – І ці маги на світлому боці. На все воля Аргіни, дорогенька.

– Як же я втомилася від вас! – вода закипіла темрявою, і... в одну мить усе закінчилося. Маруна зникла.

Але через кілька секунд її примара повисла перед нами.

– Я тебе попередила, дівчисько! Реваншу не буде!

Тонка нитка мороку з її очей торкнулася моєї щоки, я скрикнула від болю, притискаючи порізану долоню до обличчя. Привид темної богині розтанув. А я глянула на ту, яку Маруна назвала ім’ям богині долі. Зовсім не схожа на статую з Храму Всіх Богів! Зустрінь її в натовпі – ніколи не скажеш, що це богиня долі! Простоволоса, босонога, у простій сукні. Ось тільки очі – немов заглядають у саму глибину душі. Теплі, кольору дубового відвару. Золотисті іскорки так і танцюють у них. І усмішка – щира й ніжна.

Богиня підійшла до мене, взяла за руки й подула на поранені долоні. Рани миттєво загоїлися і зникли. Потім вона провела пальцями по обличчю, тонка павутинка мороку Маруни розтанула в повітрі.

– Люди занадто багато значення надають дрібницям. Не бачать очевидного... Але не біда, вони ж люди. А ти – молодець, Руто. Вистояла.

Вона торкнулася медальйона, який дивним чином з’явився на моїй шиї. Крапля яскраво спалахнула, богиня посміхнулася і поцілувала її. Рубін на моїх очах бліднув і ставав прозорим. Потім, немов синява озера наповнила його. Магія! Божественна магія! Камінь на моїх очах перетворювався на сапфір.

– Тепер ти й під моїм захистом, Руто. Незабаром прокинеться твоє джерело. У тебе попереду ще багато випробувань. Пройди їх із честю. Не дай серцю наповнитися темрявою.

– Обіцяю, – прошепотіла я.

– Пам’ятай про свою обіцянку. А тепер, йди, тобі пора.

– А куди йти?

– Як потрапила сюди, так і йди, – усміхнулася Рокнесгер.

Я безстрашно увійшла у воду, набрала побільше повітря і пірнула. Мене підхопив потужний потік і потягнув за собою.

Розплющивши очі, я не одразу зрозуміла, де перебуваю, і чому в ельфійки в білому одязі таке бліде обличчя, майже злилася з одягом. Може виною всьому це блідо-зелене світло, яким все навколо пронизане?

– Хвала Аргіні! – почула я знайомий голос Скрираніеля. – Руто, як же ти нас усіх налякала!

Я спробувала усміхнутися, але видавила лише жалюгідну усмішку. Чомусь згадалася нитка мороку. Мене пересмикнуло. Я намацала медальйон і витягла з-за пазухи... Значить це був не сон? І замість рубіна у мене тепер сапфір?

– Як?! – Рані, забувши про пристойність, ткнув пальцем у мій медальйон. – Як це сталося?

– Вона говорила з богами, – почула я за спиною.

Озирнулася й побачила Іггірію. Телепатка теж не зводила погляду з медальйона.

– Поцілунок Долі. Саме так він тепер називається.

Я сховала синю краплю за пазуху.

– Герман, як він?

– На відміну від вас, спить, – заговорила ельфійка в білому одязі.

Живий! Живий! Живий!

Скільки ж мені хотілося поставити запитань! Я вирячилася на неї.

– А що я тоді робила? Як потрапила на берег озера? Чому саме мені Рокнесгер дала в руки невід?

Цілителька посміхнулася і похитала головою – мабуть, я все-таки перестаралася із запитаннями.

– Ви, юна леді, увірвалися в момент трансу і якимось дивним чином до нього підключилися. Думаю, що спрацював ваш медальйон. Поклик Крові, чи не так? Адже він так називався до цього моменту? Богиня удачі поступилася богині долі. Інакше Акрідена не дозволила б статися тому, що сталося.

– Так. Можна питання, пані... – я судорожно згадувала ім’я цілительки, але так і не змогла згадати.

На допомогу прийшов Скріраніель.

– Армілсім, – тихенько прошепотів він мені на вухо.

– Пані Армілсім... – я з надією подивилася в обличчя цілительці.

– Ставте. Але найголовніше запитання. Я дуже втомилася.

Я зволікала. Звісно, було б цікаво розпитати її про богинь, але...

– Скажіть, а якщо тепер з’єднати всі три частини медальйона – що вийде?

Цілителька зволікала.

– Буде краще, якщо ніхто й ніколи цього не зробить.

– Чому?

– Річ у тім, леді, Поклик Крові, з’єднаний із двома іншими частинами, давав можливість відкрити нескінченне джерело магії. А якщо Поцілунок Долі з’єднається з іншими частинами, то крім джерела можна буде безперешкодно відкривати портал у потойбічний світ. Не думаю, що Аргіна дозволить комусь покинути Айгроніс. А ось Маруна свого не упустить. Хто знає, кого вони випустять сюди з Марсули?

Мене немов блискавкою вразило. Я перевела погляд на Скріраніеля – той теж стояв блідий як молоко. Гаразд, із медальйоном розберуся потім.