Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
Шаллан у задумі відкинулася назад. Коли справа постала в такому світлі, їй чомусь закортіло знову зануритися в дослідження. Але чого хотіла від неї Джасна в плані роботи із зібраною інформацією? І раптом вона вкотре відчула гострі докори сумління. Принцеса зі шкіри пнулася, наставляючи її в питаннях науки, а підопічна збиралася віддячити, викравши найцінніше майно та взамін залишивши поламане. Шаллан занудило від самої себе.
Дівчина очікувала, що навчання під керівництвом Джасни зводитиметься до механічного зубріння й дурної роботи, а також різок за недостатню тямущість. Саме так підходили до навчального процесу її гувернантки. Проте Джасна виявилась іншою. Вона запропонувала підопічній тему й надала повну свободу в її опрацюванні. Принцеса підбадьорювала її, заохочувала мислити, хоча майже всі їхні розмови звертали на предмети на кшталт істинної сутності науки, мети здобуття знань, їхньої краси та призначення.
Її опікунка по-справжньому любила процес пізнання та хотіла прищепити це почуття й іншим. За суворим поглядом уважних очей і неусмішливими вустами крилася щира відданість тому, що робила Джасна Холін. Чим би вона не займалася.
Шаллан піднесла ближче до очей одну зі своїх книжок, однак нишком кинула погляд на корінці найсвіжішого стосу томів, які обрала принцеса. Знову хроніки Епох Вісників. Збірники міфів, коментарі та праці вчених, що славилися притягнутими за вуха гіпотезами. Том, який саме читала Джасна, мав назву «Пригадані тіні». Шаллан запам’ятала цей заголовок. Треба буде знайти примірник та й собі проглянути.
Чого шукала в них ця жінка? Які таємниці сподівалася вирвати з тих фоліантів, здебільшого не раз переписаних копій багатовікової давнини? Хоча Шаллан і довідалась про деякі секрети, пов’язані з використанням фабріала, суть наукового пошуку наставниці — власне, причина, з якої та прибула до Харбранта — залишалася для неї незбагненною. Це мучило її, доводячи ледь не до божевілля. Джасна любила говорити про видатних жінок минулого — тих, котрі не просто записували історію, а визначали її перебіг. Тож що б вона не вивчала, а дівчині здавалося, що це щось дуже важливе. Таке, що змінить світ.
«Не переходь на її розум, — сказала собі Шаллан, знову сідаючи за стіл із книгою та конспектом у руках. — Не твій це клопіт — змінювати світ. Тобі б захистити братів і маєток».
Та все ж вона мала вдавати з себе зразкову підопічну. Це дало їй причину на дві години зануритися в заняття, доки звук кроків у коридорі не відірвав її. Напевно, це слуги несли їм їжу. Джасна й Шаллан нерідко обідали в ніші.
Щойно дівчина занюхала аромат, як у неї забурчало в животі, і вона радо відклала книжку. За трапезою Шаллан зазвичай малювала, і хоча Джасна не любила образотворчих мистецтв, та все ж заохочувала її. Принцеса пояснювала це тим, що високородним чоловікам жіночий хист до малювання видавався «звабливим», тож її підопічній варто було зберегти свої вміння хоча б задля того, щоб приманювати кавалерів.
Шаллан не знала, ображатися на таке чи ні. А також які висновки про матримоніальні плани самої наставниці можна було зробити з того, що вона ніколи не переобтяжувала себе такими по-особливому жіночними мистецтвами, як музика чи малювання.
— Ваша Величносте, — сказала Джасна, граційно підводячись.
Шаллан здригнулася й поспішливо озирнулась через плече. У дверях стояв престарий король Харбранта, вбраний у розкішну, майстерно розшиту жовтогарячо-білу мантію. Дівчина квапливо скочила з місця.
— Ваша Світлосте Джасно, — мовив правитель, — я вам не заважатиму?
— Товариство Вашої Величності просто не може бути завадою, — відповіла Джасна. Вона, найімовірніше, була не менш здивована, ніж Шаллан, проте не виказала й миттєвого замішання чи зніяковіння. — Ми все одно незабаром збиралися обідати.
— Я знаю, Ваша Світлосте, — мовив Тараванджіан. — Сповідаюсь, ви не заперечуватимете, якщо я приєднаюся до вас?
Група служників внесли стола та взялися розставляти на ньому наїдки.
— Анітрохи, — відказала принцеса.
Лакеї вмить накрили круглий стіл, скориставшись при цьому двома різними скатертинами, щоби представники різних статей немовби обідали нарізно. Дві напівкруглі скатірки — червону для короля та блакитну для жінок — зафіксували пресами по центру стільниці. Затим надійшла черга накритих тарілок — із прозорою, холодною юшкою з солодкими овочами для дам і гостро приправленим бульйоном для монарха. У Харбранті було заведено обідати супами.
Шаллан здивувалася, помітивши, що для неї теж передбачили накриття. Її батько ніколи не сідав за один стіл із дітьми — навіть її, його улюбленицю, відсилали обідати окремо. Щойно Джасна зайняла своє місце, як її підопічна зробила те саме. У неї знову забурчало в животі. Добре, що король змахнув рукою, даючи знак починати. На тлі елегантності принцеси його рухи здавались незграбними.
Шаллан взялася до трапези з апетитом та з належною жінці грацією: поклавши захищену руку на коліна, вільною вона орудувала шпичкою, настромлюючи шматочки овочів і фруктів. Король сьорбав, але не так голосно, як більшість чоловіків. І чому він удостоїв їх візитом? Хіба не коректніше було би запросити їх на звану вечерю? Вона, звичайно, уже довідалася, що Тараванджіан не надто знався на тонкощах дипломатичного протоколу. Він користувався популярністю в народі — темноокі шанували його за збудовані ним лікарні, а от світлоокі вважали, що той не хапає зірок із неба.
Ні, він не був дурнем. Та, на жаль, у політичних іграх світлооких навіть пересічний інтелект ставав недоліком. Вони вже довго їли в мовчанці, від якої ставало ніяково. Кілька разів складалося враження, ніби правитель хотів щось сказати, та зрештою знову брався до бульйону. Схоже, Джасна лякала його.
— То як почувається онучка Вашої Величності? — врешті запитала принцеса. — Сподіваюся, потроху оговтується?
— Так, дякую, іде до покращення, — відповів Тараванджіан із деяким полегшенням від того, що розмова нарешті зав’язалася. — Хоча тепер боїться вузьких коридорів Конклаву. Дозвольте ще раз подякувати вам за допомогу.
— Завжди рада прислужитися, Ваша Величносте.
— Ласкаво даруйте на слові, але подвижники не надто високої гадки про вашу послужливість, — зауважив Тараванджіан. — Я розумію, що це, скажімо так, делікатна тема. Можливо, мені не варто згадувати про неї, але…
— Ні-ні, прошу, продовжуйте, — вставила Джасна, відправляючи шпичкою до рота невеличкий зелений лурніп. — Я не соромлюся свого вибору.
— А ви пробачите старому зайву цікавість?
— Я завжди пробачаю цікавість, Ваша Величносте, — відповіла вчена. — І вважаю її найщирішим із почуттів.
— Ну, якщо так, то де ви взяли цю штуку? — запитав король, киваючи