Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

— Якщо Луеш мертвий, то серед нас не залишилося нікого, хто вмів би користуватися Душезаклиначем. А це проблема.

— Знаю, — відповів Нан Балат. — Глянь там, чи не можна її якось вирішити. Шаллан, це небезпечно. Я все розумію. І мені дуже шкода.

Вона глибоко вдихнула, а тоді написала:

— Іншого виходу немає.

— Поглянь сюди, — прочитала дівчина. — Хотів тобі дещо показати. Чи знайомий тобі цей символ?

За мить надійшов грубий малюнок. З Ейліти була ще та художниця. На щастя, картинка була нескладна — дивний узор із трьох ромбів.

— Ніколи його не бачила, — відписалася Шаллан. — А що?

— Луеш носив підвіску з таким символом, — надіслав повідомлення брат. — Ми помітили її на покійному. А в одного з тих, котрі приходили по Душезаклинач, цей самий знак був витатуйований на кисті — прямо над великим пальцем.

— Нічого собі, — написала Шаллан. — То Луеш…

— Так, — надряпав Нан Балат. — Попри його заперечення, гадаю, що саме він приніс батькові фабріал. Луеш був заодно зі змовниками — можливо, виступав посередником між батьком і тими, хто підтримував його. Я спробував запропонувати їм свою кандидатуру, але ті лише посміялися. Вони пробули недовго й не призначили крайнього терміну, до якого Душезаклинач необхідно повернути. Проте не думаю, що вони вдовольняться зламаним.

Шаллан підібгала губи.

— Балате, а ти подумав, що через нас може спалахнути війна? Якщо стане відомо, що ми вкрали алетійський Душезаклинач…

— Ні, війни не буде, — відписався той. — Король Ганаванар просто видасть нас алеті. А вони стратять усіх за таку крадіжку.

— Ти майстер заспокоювати, братику, — відповіла вона. — Красно дякую.

— На здоров’я. Доведеться нам сподіватися, що Джасна не запідозрить підміни фабріала. Напевно, принцеса просто вирішить, що це її власний чомусь вийшов із ладу.

Шаллан зітхнула.

— Можливо, — написала вона.

— Бережи себе, — прислав Нан Балат у відповідь.

— І ти теж.

От і побалакали. Вона відклала телестиль убік і ще раз перечитала їхнє листування, запам’ятовуючи його. Тоді зіжмакала аркуші та пройшла у вітальню апартаментів Джасни. Господарки не було — та рідко відривалася від занять, — тож Шаллан спалила написане в каміні.

Вона довго простояла перед ним, дивлячись на вогонь. Непокоїлася. Нан Балат від природи був здібний, та прожите ними життя на кожному залишило шрами. Ейліта була єдиною писаркою, якій вони могли довіряти, і вона… була напрочуд мила, але не надто розумна.

Зітхнувши, Шаллан вийшла з кімнати, щоб знову взятися за навчання. Це не лише допоможе відволіктися від невеселих думок — Джасна ж бо неминуче розприндиться, якщо та надто баритиметься.

* * *

П’ять годин по тому Шаллан дивувалася, куди поділося її завзяття.

Вона справді насолоджувалася можливістю здобути освіту. Однак останнім часом Джасна засадила її за вивчення алетійської монархії — вочевидь не найцікавішої з тем. Нудьгу Шаллан підсилювало й те, що їй доводилося читати багато книжок, твердження в яких видавалися їй сміховинними.

Дівчина сиділа в Завісі, у ніші Джасни. Величезна стіна вогнів, робочих місць і таємничих дослідників уже не сповнювали її трепетом. Це місце стало знайоме та затишне. Принцеси якраз не було.

Шаллан потерла очі вільною рукою, після чого закрила книгу.

— Ще трохи, — пробурмотіла вона, — і я зненавиджу алетійську монархію.

— Справді? — долинув ззаду спокійний голос. Повз неї пройшла Джасна, вбрана в глянсувату фіолетову сукню. Її супроводжував паршмен, який ніс стос книжок. — Спробую не сприймати цього особисто.

Шаллан здригнулася та густо почервоніла:

— Я говорила про монархію як таку, Ваша Світлосте. І не мала на увазі її конкретних представників.

Джасна жваво вмостилася в ніші та жестом наказала паршмену опустити книги на стіл.

Шаллан усе ще сприймала принцесу як загадку. Інколи та здавалася строгою вченою, котру дратували зауваження підопічної. А подекуди з-за суворого фасаду начебто проглядали натяки на ущипливий гумор. Та в будь-якому разі Шаллан усе частіше почувалася на диво спокійною в товаристві цієї жінки. Джасна заохочувала її висловлювати власну думку, і та радо взяла собі це за звичку.

— Висновуючи з гострої емоційної реакції, ця тема діє тобі на нерви, — мовила Джасна, перебираючи фоліанти, які залишив паршмен. — Але ж ти сама захотіла стати вченою. Тож маєш засвоїти, що це і є справжня наука.

— Перебирати купу аргументів тих, хто наперед відкидає будь-яку іншу точку зору?

— Вони ж бо впевнені у власній правоті.

— Я невеликий фахівець з упевненості, Ваша Світлосте, — сказала Шаллан, підносячи якусь книгу й критично її оглядаючи. — Проте мені хотілось би думати, що я здатна розпізнати її, якщо побачу. Та все ж я не вважаю це слово підхожим для книг на кшталт ось цієї, за авторством Медерії. Мені вони здаються не так упевненими, як зарозумілими, — відклавши книгу вбік, вона зітхнула. — Та й, правду кажучи, «зарозумілість» теж не підходить. Це слово хибує на неточність.

— А яке б ти запропонувала натомість?

— Навіть не знаю. Може, «умозарозумілість»?

Джасна скептично звела брову.

— Воно означає вдвічі більшу впевненість, ніж при простій зарозумілості, — пояснила Шаллан, — хоча в розпорядженні автора є хіба одна десята необхідних даних.

Почувши таке, принцеса ледь помітно всміхнулася:

— Те, що викликало твоє обурення, Шаллан, відоме як Школа переконаних. Їхня «умозарозумілість» — літературний прийом. Ці вчені свідомо «заводять» свій ум за розум, відмовляючись мислити тверезо.

— Школа переконаних? — перепитала Шаллан, здіймаючи вгору одну з прочитаних книг. — Що ж, гадаю, їхні праці таки заслуговують на увагу.

— Он як?

— Угу. Психіатрів.

На це Джасна тільки вкотре звела брову, тож її підопічна повела далі вже серйозніше:

— Не те щоб я була нездатна збагнути суть цього прийому, Ваша Світлосте, але деякі авторки рекомендованих вами досліджень про смерть короля Ґавілара остаточно махнули рукою на здоровий глузд. І те, що починалося як риторична поза — ба навіть позерство, — деградувало у взаємне тицяння пальцями та дріб’язкові пересвари.

— Вони намагаються спровокувати дискусію. А ти б краще воліла, щоб учені ховалися від правди, як це багато хто робить? Щоби першість було надано невігластву?

— Коли я читала ці книжки, ученість і неуцтво здавалися мені приблизно одним і тим же, — відказала Шаллан. — Неосвіченість притаманна людині, котра ховається від знань, проте інколи