Історія однієї з фей - Тетяна Собчук

— Ну раз усі в зборі, то давайте снідати, — сказав дідусь і відклав свою газету.

Нам принесли сніданок. Це були млинці з кусочком вершкового масла та полуничним джемом. І свіжозаварена кава.

— Прибув кравець, і чекає Леді Катаріну та Пана Річарда в майстерні, — сказала дівчина.

— Добре, — відповів дідусь, — ви можете йти, а ви дівчатка, — звернувся він до Глорії та Джесс, — допоможете Міранді та Сабріні з організацією балу.

І дівчата пішли за мамою та бабусею до бальної зали. А ми подякували за сніданок і вирушили до кравця.

— А тобі навіщо він? — запитала я у хлопця.

— Щоб підібрав до балу костюм.

— Хіба в тебе його нема?

— Є, але нам треба, щоб він поєднувався з твоєю сукнею.

Після цього я більше не ставила запитань. Коли ми зайшли до майстерні, на нас уже чекав чоловік приблизно 45 років. Одягнений він був стильно. А в руках він тримав вимірювальну стрічку. Річард представив нас один одному і назвав причину через яку його викликали з самого ранку.

Знявши всі мірки з мене та Річарда, кравець попрощався з нами і пішов. А ми вирішили провести трохи часу разом і ближче дізнатися один про одного, щоб на балу не було ніяковості.