Історія однієї з фей - Тетяна Собчук

Починається три місяці літніх канікул. І нам ніщо не заважає поїхати до академії фей. На батьківщину моєї мами та дідуся, з яким я хочу познайомитися. З нами звичайно ж їдуть і мама, і бабуся.

Як виявляється, академія знаходиться в іншому вимірі, в який можна потрапити через прохід. Він відкривається лише якщо у тебе є чарівний ключ фей. Він виглядав, як від старого замка. Був золотим. На кінці біля ручки з обох боків були маленькі золоті крильця з блакитними вставками. А верхівка ключа прикрашена маленькими завитками.

Двері можна відчинити в будь-якому зручному для тебе місці. Так що ми не замислюючись, вирішуємо відкрити її у нас в будинку. По-перше так безпечніше, а по-друге не доведеться далеко йти і шукати прохід.

Бабуся вставила ключ у замкову щілину дверей однієї з наших кімнат і повернула його. А коли вона взялася за ручку і відчинила двері, ключ ожив, вилетів із замка, приземлився у неї в руці і знову завмер.

Ми з дівчатами були шоковані. І хотіли вже у бабусі спитати, як таке можливо, але вона перша заговорила.

— Це все від того, що в тому світі є магія. Там не тільки ключі оживають, але є й інші чарівні моменти, про які ви незабаром дізнаєтесь, — мило посміхнувшись, вона пояснила нам. — Що ж зайдемо туди.

Першою увійшла бабуся, потім моя мама, за нею Глорія, я та Джесс. Усі ми тримали за ручки свої валізи. Речей багато ми не брали, бо довго затримуватися не збиралися. Коли ми ввійшли, двері за нами зачинилися і зникли.

Ми виявилися у світі чимось схожим на наш. Але тут справді багато чого було незвичайного. Феї не ховалися. Вони відкрито користувалися своєю силою. Не приховували крила. У них навіть свійські тварини вміли літати. Будинки тут були не більше двох поверхів.

Перше місце куди ми пішли — це був маленький готель. Замовили два номери. Один двомісний, для мами та бабусі, а другий – тримісний, для мене та дівчаток. Сьогодні ми вирішили нікуди не йти. А знайти спосіб зв'язатися з дідусем і щоб я нарешті познайомилася з ним.

Після обіду ми з дівчатами залишилися в номері. І розмовляли про те, як виглядатиме книга, що ми з неї дізнаємося.

— Як думаєте, як виглядає книга фей? — запитала я у дівчаток.

— Не знаю, — сказала Глорія.

— А мені цікаво подивитися саму академію, — сказала Джесс.

— Ви хіба ніколи не були в академії?

— Ні, — відповіла Джесс.

— Ми тільки чули про неї, — почала Глорія, — нас усіх зібрала Меггі. Ми, як і ти, нічого не знали. І коли в 10 років у нас з'явилася сила, ми створили групу. Спочатку лише вчилися контролювати її, а потім батьки Меггі запропонували виступати. Спочатку вони нам допомагали. З їхньою допомогою нас помітили і ми стали відомою групою.

— Але одного разу її батьки вирішили повернутися на батьківщину, — сумно сказала Джесс.

— І тоді перед нами став вибір, — продовжила Глорія, — розпастися чи знайти нову учасницю. Ми обрали другий варіант. Влаштували кастинг.

— І тоді ми знайшли тебе, — радісно відповіла Джесс.

— І я теж рада, що так сталося, — сказала я. — Без вас я не впоралася б.

— Ми ніколи тебе не покинемо, — сказала Глорія і обійняла мене. А потім підійшла і Джесс.

Трохи згодом до нас зайшли мама та бабуся.

— Кеті, люба, — радісно почала мама, — у нас є для вас хороша новина.

Вона подивилася на бабусю і продовжила.

— Я була сьогодні у Георгія, твого дідуся, і він погодився з тобою зустрітись і познайомитись.

— А чому це хороша новина для всіх нас? — запитала я у них.

— Тому що він запросив нас усіх до себе, — сказала мама. — І не просто на один день. Він хоче, щоб усі ми залишилися в нього, настільки, наскільки нам тут доведеться затриматися.

— І він не проти того, що з нами будуть Глорія і Джесс? — знову запитала я.

— Ні, — сказала бабуся, — я пояснила йому, що вони дуже важливі для тебе. І він сказав, що буде раз усім.

— І коли ми з ним зустрінемось? — запитала я.

— Завтра, близько дванадцятої, — відповіла мама. — Він надішле за нами машину.

— Тоді нам краще назад зібрати речі і відпочити, — сказала Джесс.

— Так, — сказала мама, — ми теж підемо зберемося і відпочиватимемо.