Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Дивно... – пробурмотіла тролиця.

– У вас ще попереду достатньо часу, будете експериментувати. Що ж, адепти, зілля ви всі благополучно зіпсували. Тому, зваріть його вдома. На наступну пару принесете готові звіти. Чистіть казани й можете бути вільні.

– Руто, треба відлити трохи цього зілля. Раптом ми винайшли новий шедевр, – зашепотіла на вухо Кхибра. – Ніхто про це поки що не здогадується. А ми можемо отримати новий патент.

Я радісно кивнула, і ми відлили частину зілля в невелику пляшку. Подруга сховала її в сумці.

На плече Кхибри прилетів малиновий магоптах і голосом Ойхільда сказав:

– Чекаю на тебе сьогодні о сьомій вечора в «Місячній росі».

Кхибра застрибала від радості й кинулася до мене з обіймами.

– Він дотримав свого слова!

– Я ж тобі казала, що він вселяє довіру. І тихіше скачи, зілля розіб’єш!

Непомітно від подруги я дістала з кишені жовтого магоптаха і шепнула: «Я згодна купити відвар. За годину буду. Ситів, «Перлина магії», панові Кюнту».

– Рут, тоді гульки скасовуються, еге ж? – віддано дивлячись в очі, запитала тролиця.

– Перенесемо на завтра. Там і поспілкуємося.

– Тоді, кімната вільна, – підморгнула Кхибра і загадково посміхнулася.

Після пари я збрехала, що йду до бібліотеки й, озираючись, вийшла на вулицю. Взяла підводу й попрямувала до банку. Там уклала новий договір, знявши з рахунку чотириста п’ятдесят золотих. Буду торгуватися!

Пан Кюнт чекав мене з розпростертими обіймами.

– Я знав, леді, що ви повернетеся.

– Можна ще раз поглянути на товар?

– Безумовно!

Він дістав знайомий флакон. Я відкрила кришку. Вона закінчувалася довгим конусоподібним стрижнем, який доходив до самого дна.

– Чудово, – щільно закриваючи флакон, сказала я. – Чотириста п’ятдесят золотих.

– Леді, всьому є межа! – обурився пан Кюнт. – Це ексклюзив!

– Угу, і ліцензія у вас на нього є, – парирувала я.

Він скривив губи в незадоволеній посмішці.

– Я так і знала.

– Чотириста сімдесят, – назвав свою ціну пан Волегард.

– Чотириста п’ятдесят. Якщо я завтра зненацька помру, то за які шиші мене ховатимуть?

Пан Кюнт розреготався.

– Леді, ви неповторні! Будь по-вашому! Але надалі, не жартуйте такими речами.

– Якими? – удавано здивувалася я.

– Ви самі знаєте, не дівчисько. Смерть не кличуть.

Я дістала із сумки важкий гаманець.

– Перерахуйте.

Маг висипав гроші на тацю і почав рахувати монети, які складав назад у гаманець.

– Усе правильно, леді.

Я сховала флакон з відваром на дно сумки.

– Дякую. Якщо буде ще щось ексклюзивне, дайте знати.

– Обов’язково, леді.

– Всього найкращого.

– Буду радий бачити!

Я озирнулася біля дверей.

– Пане Кюнт, скажіть, а куди подівся салон пані Шеллієн? Хотіла до неї завітати, але побачила, що там порожня будівля.

Крамар розвів руками.

– Нічим не можу допомогти. Запитайте в корчмі. Там вам швидше підкажуть. Скажу лише одне: сусідню будівлю хтось орендував лише на кілька днів. Зараз приміщення знову здається.

– Он як?

– Тут таке нечасто, але трапляється. Краще завітайте до «Веселого небіжчиська», там витають усі плітки магічного Ситова.

– Зрозуміло. Дякую за інформацію.

– Радий вас бачити, леді. Гарного дня!

– І вам, пане Кюнт, теж гарного дня.

Вийшовши на вулицю, я вже не раділа своїй покупці. Що мені з нею робити? Ех, Кхибрина правда – не потрібно було її брати. Де і як готувати відвар? На колінцях? Але віддавати назад – безглуздо. Волегард Кюнт його не візьме.

Я кинула погляд, де недавно був салон. Вікна дивилися на вулицю порожніми очницями. На дверях висіло оголошення: «Здається! З приводу оренди звертатися до пана Маркуса, власника крамниці магічної літератури «Сувій мудрості». Адреса: Магічний квартал, вулиця Шереху Ночі, 5».

Гм, а чи не запитати мені напряму в пана Маркуса? Я вирушила за вказаною адресою. Знайшла швидко. Зайшовши до крамниці, ніс у ніс зіткнулася з сухеньким дідком, що спирався на різьблений кістяний посох.

– Добрий день! Мені потрібен пан Маркус.

– Добрий день, юна адептка, – дідок оглянув мене чіпким поглядом. – Пан Маркус – це я. Чого бажаєте?

– Скажіть, у вас нещодавно знімали приміщення. Ворожка, пані Шеллієн. Ви не підкажете, як її знайти?