Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– А ще випадки були?

Я згадала про Красунчика і коротко розповіла й про нього.

– Цікаво, – знову присунувши до себе череп, сказав професор.

Я вагалася: варто питати чи ні. І все ж таки зважилася.

– Ви ж маєте стосунок до цього артефакту, чи не так?

Шрам мовчки блимнул оком, але промовчав. Він промовчав, а я ні:

– Схоже, хтось із банди Врадамара вкрав у вас Зірку Елххі та продав магу, який раз на рік припливає до бухти Семи Стихій? А може цей маг найняв бандита, щоб викрасти частину артефакту?

Карбункули спалахнули, як і мій медальйон, через що на помаранчевій блузці немов розтіклася кривава пляма. Рубін злегка нагрівся.

Пан Вікк лише важко видихнув.

– Можна поглянути на ваш медальйон?

Я потягла за ланцюжок рубінову краплю, укладену в колі, і простягнула йому бабусин оберіг, не знімаючи з себе. Карбункули знову спалахнули яскравим світлом, крапля відгукнулася і спалахнула у відповідь. Некромант подивився на рубін і зробив пас рукою. Крапля ніби ожила. Мені здалося, що там, усередині криваво-червоного каменю, сколихнулася кров. Чи… сила?

– Я знав ваших батьків, Руто, – глухо пробурмотів він. – Як і бабусю. – Він ледь доторкнувся пальцем до краплі, яка миттєво зреагувала світлом зсередини.

Я слухала із завмиранням серця. Некромант відвів погляд від медальйона і сунув руку в кишеню. Оберіг я миттєво сховала.

– Зірка Елххі, після крадіжки, зникла з поля зору і не відгукується на мою магію. Я не можу з точністю сказати, коли прибуде корабель з магом. Для цього потрібно перебратися на південь країни й оселитися в порту, щоб зустрічати всі кораблі. Але це неможливо. Портові міста великі, кораблів багато. Тому… – він замовк.

Я зі співчуттям дивилася на некроманта. Він продовжив:

– З’єднані три частини, являть світу артефакт небувалої сили. Він відкриє джерело безмежної магічної сили.

Так он воно що!

– Володар цього артефакту зможе скільки завгодно переміщатися в просторі. Портали він будуватиме з такою легкістю, що заздритимуть маги всього світу. Він стане непереможним воїном, тому що його магічний резерв ніколи не вичерпається. Він зможе черпати сили не від своїх джерел, а безпосередньо – як від Древа Хаосу, так і від Древа Небесного Світла. А, увібравши їхню силу, зможе опускатися в глибини, де обидва Дерева сплетені корінням. Господар амулета запросто виступить проти цілого війська, бо його неможливо буде вбити. Всі щити він вибудує в одну мить, а сила ушкодження його магією вражатиме уяву. Але за однієї умови – якщо володар артефакту на цей час став могутнім магом.

Я задерев'яніла. І це все зробила моя бабуся? Схоже, що думку я озвучила. Грондер Вікк уважно подивився на мене.

– Адептка Морошкіна, ви що, не знаєте історію своєї родини?

Я потупила погляд.

– Я тільки нещодавно дізналася, що все життя була нерідною дочкою.

Повисла незручна пауза. Некромант мовчав.

– Вибачте. Я думав, що пані Аконіта, вирушаючи в Айгроніс, усе вам розповіла.

– Не встигла. І тато, який насправді виявився моїм рідним дядьком, тільки на вихідних розповів про це.

Некромант похитав головою, мовляв, зрозуміло.

– Я не думала, що бабуся була таким сильним магом. Або... – я згадала слова пана Уззіруса Куца, що всі справжні рецепти з’являються випадково. Так і цей артефакт міг з’явитися абсолютно випадково. Цілком можливо, що задумувалося одне, а вийшло інше. – Або він з’явився випадково.

Грондер Вікк, заламавши брову, якось дивно на мене подивився, наче я несповна розуму, і важко зітхнув.

– Я можу йти? У мене за дві хвилини пара.

– Звісно. І... – професор забарився. – Вибачте мені, Руто. Я буваю різкий. Але в жодному разі не бажаю вам зла.

Я придивилася до нього. Скільки ж насправді років Шраму? Понівечене обличчя, але ж якби не ці моторошні сліди, то був би цілком привабливим і навіть красивим чоловіком. Я, загалом, не особливо вірю чуткам, але про нього ходить їх найбільше. І найпоширеніша, що колись давно професор Вікк бився з кимось із темних. За свою кохану. І в цій сутичці вийшов переможцем. Але дружину не врятував. І покарав сам себе тим, що залишив на собі потворні шрами.

Подейкують, що той темний був високого рангу. Некромант дивом вижив, втративши око. Але це було найменшою втратою порівняно зі смертю коханої людини. Не знаю, правда чи ні, але подейкують, що його дружина носила під серцем первістка. Якщо це так, то в некроманта одразу сталося подвійне горе. Страшно залишитися в живих, коли ґрунт вибиває з-під ніг від усвідомлення, що ти житимеш ще дуже довго, а рідних поруч не буде ніколи. І також ніколи не зможеш позбутися почуття провини, що не зміг їх врятувати.

Я кивнула і вийшла з кабінету. Під ним стояв Герман.

– Усе гаразд?

– Так.

– Увечері я вільний. У вас зберемося чи в нас?

– Ми не посвячували в наші плани Богріса. Значить, збираємося у нас.