Гра престолів - Джордж Мартін
Але Брон відсахнувся назад. Чудово оздоблений сріблястий меч Джона Арина втрапив на мармуровий лікоть плакальниці й зламався. На руків’ї залишилася лише третина клинка. Тим часом Брон наліг плечем на спину скульптури. Вивітрена подоба Алисси Арин захиталася і впала з гуркотом, зваливши разом із собою пана Вардіса Егена.
Брон наскочив на нього в одну мить, ногою відкинув залишки розрубаного нараменника і відкрив слабке місце між рукою і нагрудником. Пан Вардіс лежав на боці, пришпилений до землі зламаним тулубом плакальниці. Кетлін почула стогін лицаря, коли найманець підняв свого меча обіруч і ввігнав, налягаючи усією вагою, під пахву та ребра. А тоді пан Вардіс Еген здригнувся і завмер.
Над Соколиним Гніздом повисла тиша. Брон стягнув свого шоломця і впустив його на траву. Губа в нього була розбита до крові там, де його поцілив щит лицаря. Чорне, як вугілля, волосся просякло потом. Він виплюнув зламаного зуба.
— Усе закінчилося, матусю? — запитав князь Соколиного Гнізда.
«Ні» — ладна була відповісти йому Кетлін, — «оце тепер тільки починається».
— Так, — мовила Ліза похмурим голосом, мертвішим за сотника її сторожі.
— То я можу відправити коротуна літати?
На іншому кінці саду підвівся на ноги Тиріон Ланістер.
— Тільки не цього коротуна, — мовив він. — А цей коротун, перепрошую панство, поїде донизу кошиком для ріпи.
— Ти ще насмілишся… — почала Ліза Арин.
— Я насмілюся нагадати домові Арин його власне гасло, — відказав Біс. — «Високі, як честь».
— Ти обіцяла, що я зможу відправити його літати! — заверещав князь Соколиного Гнізда на свою матір. Він почав труситися.
Обличчя пані Лізи почервоніло від гніву.
— Боги визнали його невинним, дитя моє. В нас немає іншого вибору, як звільнити його.
Вона підвищила голос.
— Варто, відведіть-но вельможного пана Ланістера та його… супутника геть з моїх очей. Супроводьте їх до Кривавої Брами і там звільніть. Дайте їм коней і досить харчів, щоб вони дісталися Тризуба, та поверніть усе їхнє майно і зброю. Вона їм знадобиться на високому гостинці.
— Високому гостинці, — повторив Тиріон Ланістер.
Ліза дозволила собі слабку задоволену посмішку. Кетлін усвідомила, що чує смертний вирок, тільки іншого роду. Тиріон Ланістер, вочевидь, також усе зрозумів. Проте карлик вшанував пані Арин блазенським уклоном.
— Воля ваша, вельможна пані, — мовив він. — Гадаю, ми знайдемо шлях додому.
Джон V
— Ви безнадійніші за всіх вилупків, яких я навчав, — оголосив пан Алісер Терен, коли всі зібралися у дворищі. — Ваші руки створені для лопат, а не для мечів. Якби моя воля, послав би вас усіх свиней пасти або стайні вичищати. Але минулого вечора мені повідомили, що Гверен веде королівським гостинцем п’ятьох нових хлопців. Може, один чи двоє варті чогось більшого, ніж купка гною в базарний день. Отже, щоб звільнити їм місце, я вирішив віддати вісьмох з вас князеві-воєводі — хай далі сам з вами панькається.
Одне за іншим він вигукнув імена:
— Ропух. Бутняк. Биця. Женишок. Пуздря. Макака. Пан Дурибан.
Останнім він зиркнув на Джона.
— І Байстрюк теж.
Пип тюгукнув і підкинув меча в повітря. Пан Алісер пришпилив його до місця зміїним поглядом:
— Віднині вас зватимуть братчиками Нічної Варти. Але хто раптом із цього запишається, той ще дурніший, ніж оця мартоплясова макака. Ви ще хлопчиська, зелені й пропахлі літом, а як прийде зима, то повиздихаєте усі, наче мухи.
На цьому пан Алісер Терен і полишив колишніх новобранців.
Хлопці зібралися навколо восьми названих, сміючись, лаючись та вигукуючи вітання. Гальдер ляпнув Ропуха по дупі плазом меча і заволав:
— Встань, Ропуше, лицарю Нічної Варти!
Гукнувши, що чорний братчик потребує належного коня, Пип стрибнув Гренові на плечі, й вони покотилися землею з вереском та стусанами. Дареон кинувся до зброярні й повернувся з міхом кислого червоного. Поки хлопці пускали міха по колу, вишкіряючись, мов навіжені, Джон помітив Семвела Тарлі, що стояв на самоті під голим мертвим деревом у кутку дворища. Джон тицьнув йому міха і спитав:
— Ковтнеш вина?
Сем хитнув головою.
— Ні, Джоне, дякую.
— Та ти здоровий?
— Вельми здоровий, справді, — збрехав товстунець. — І такий радий за вас усіх.
Кругле обличчя затремтіло, коли він спробував вичавити з себе усмішку.
— Ти колись будеш першим розвідником, як був твій дядько.
— Яким зараз є мій дядько, — наголосив Джон.
Він не бажав визнавати, що Бенджен Старк загинув. Але не встиг нічого додати, як Гальдер закричав:
— Гей ви там, хочете самі усе випити?!
Пип вихопив міха з руки і пурхнув геть зі сміхом. Грен схопив його за руку, але Пип стиснув міха, і струмінь вина пирснув Джонові просто у обличчя. Гальдер гнівно заверещав на марну витрату доброго питва. Джон відплювався і став до боротьби. Матар та Джерен залізли на стінку і почали звідти обстрілювати усіх сніжками.
Поки Джон виплутався, маючи повну голову снігу та плями вина на вапенроку, Семвел Тарлі вже зник з двору.
Того вечора Трипалий Гоб зготував для хлопців особливу страву з особливої нагоди. Коли Джон прибув до трапезної, сам великий шафар провів його до лави коло вогню, а старші чоловіки тим часом ляпали по плечах. Вісім нових братів розкошували над ягнячою тушкою з часником та пряним зіллям, прикрашеною гілочками м’яти та оточеною озером жовтої товченої ріпи з маслом.
— З власного столу князя-воєводи, — повідомив Бовен Марш.
Іще подали салати з горошку, лутиги і зеленого ріп’яного бадилля, а потім миски заморожених чорниць із солодкими вершками.
— Гадаєте, ми служитимемо усі разом? — запитав Пип, поки хлопці радо наминали за обидва вуха.
Ропух скривився.
— Та збавте мене боги. Не маю вже сили дивитися на твої кажанячі вуха.
— Отакої! — мовив Пип. — Ґава кпинить із крука — чорним пір’ям
