Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни
Після того, як нас усіх офіційно відрекомендували одне одному і ми отримали келихи з вином, Оркуз, звертаючись до Віалли, стисло виклав своє бачення «останніх прикрих подій» у Кашфі. Ми з Левеллою швиденько стали поруч із Віаллою, аби морально підтримати її, та вона просто сказала, що обговорення таких питань відбудеться в повному обсязі після повернення Рендома, а зараз лише хоче пересвідчитися, що гостям тут зручно і вони мають усе необхідне. Оркуз не заперечував проти такої позиції, навіть майже посміхнувся. Левелла швиденько перевела розмову на те, як їм подорожувалось, а він люб’язно пристав на зміну теми. Політики запрограмовані дуже вдало.
Згодом я довідався, що посол Беґми навіть не знав про візит Оркуза, і це свідчило про те, що Оркуз прибув до Амбера поспіхом, навіть не попередивши власну амбасаду. Він і не збирався завітати туди, а відразу примчав до палацу, уже звідси надіславши до амбасади повідомлення. І коли попросив доправити до посольства звістку, я про це й довідався. Левелла та Віалла майстерно огортали гостей хвилями витонченої пустодзвінної балаканини, а я відчував себе зайвим. Отож узявся добиратися ближче до дверей, обдумуючи, як би вислизнути звідси. Хоч яка гра тут затівалася, вона мене не цікавила.
Корал теж відступила на кілька кроків й зітхнула. Тоді поглянула на мене й усміхнулася, швидко обвела поглядом кімнату і наблизилася до мене.
— Завжди мріяла відвідати Амбер... — сказала.
— І ваше уявлення справдилося? — запитав я.
— О, так! Принаймні поки що. Звісно, я бачила ще не так багато...
Я кивнув, і ми ще трохи віддалилися від решти присутніх.
— Ми з вами раніше не зустрічалися? — запитав її.
— Навряд чи, — відповіла вона. — Я небагато подорожувала, а ви, здається, ніколи у нас не бували. Чи бували?
— Ні, хоч останнім часом мене дуже цікавлять ваші місця.
— А я дещо про вас знаю, — вела далі вона, — просто з пліток. Знаю, що ви народились у Дворах Хаосу: знаю, що вчились у тому Тіньовому світі, який ви, амберити, схоже, відвідуєте дуже часто. Хотіла б подивитися, що в ньому такого особливого?
Я піймався на гачок і заходився розповідати їй про університет, про свою роботу, про ті місця, де бував, та про те, що полюбляв робити. Ми перетнули кімнату й усілися на канапу біля дальньої стіни, де нам здалося зручніше. Здається, Оркуз, Найда, Левелла та Віалла не помітили нашої відсутності, а якщо вже мені довелося тут стирчати, то більше подобалося розмовляти з Корал, аніж слухати розмови інших. Аби не монополізувати її увагу, я запитав Корал про неї.
Вона почала розповідати мені про дитинство, про дівочі літа, що минули переважно в Беґмі, про те, як любить сільське життя, їздити верхи, веслувати на численних річках та озерах своєї країни, про книжки, які читала, про свої дилетантські, невинні спроби займатися магією. Коли вона взялась описувати цікаві ритуали, до яких вдаються місцеві селяни, аби збільшити врожаї, до кімнати зайшов хтось із обслуги, наблизився до Віалли і щось їй сказав. За дверима чекало ще кілька челядинців. Віалла щось сказала Оркузу й Найді, вони кивнули та попрямували до дверей. Левелла підійшла до нас.
— Корал, — звернулася вона до дівчини, — ваша кімната готова. Вас туди проведуть. Можливо, ви захочете освіжитися та відпочити з дороги.
Ми підвелися з канапи.
— Насправді я не втомилася, — сказала Корал, дивлячись радше на мене, а не на Левеллу, і в куточках її губ тремтіла посмішка.
Чорт забирай! Раптом я усвідомив, що мені теж приємно бути в її товаристві. Тому сказав:
— Якщо ви переодягнетесь у щось не таке парадне, я з приємністю покажу вам місто. Чи палац.
Тепер посмішка засяяла сильніше, і на неї варто було подивитися.
— З радістю так і зроблю, — відповіла Корал.
— То чекатиму вас тут за пів години, — сказав я.
Провів її до дверей, а в коридорі вона приєдналася до решти, і ми разом дійшли до головних сходів. На мені все ще були джинси та фіолетова сорочка, і я подумав, чи не варто переодягтись у щось таке, аби не вирізнятися серед місцевих. Якого біса, вирішив я. Ми просто трохи поблукаємо неподалік. Лише причеплю перев’язь, меча, візьму плащ та взую найкращі чоботи. Можна було б і бороду підрівняти, та чи встигну? І манікюр швиденько зробити...
— Агов, Мерліне!..
Це була Левелла. Взяла мене за лікоть, скеровуючи до алькова. Я не пручався.
— Слухаю, що таке? — запитав її.
— Мм-м... — протягнула Левелла. — Вона приваблива дівчина, еге ж?
— Наче так, — сказав я.
— Ти, здається, на неї запав?
— Господи Ісусе, Левелло! Я про це не думав. Ми щойно познайомилися.
— ...і вже встигли домовитися про побачення.
— Припини! Сьогодні я маю трохи відпочити. Ми з нею приємно потеревенили. Я із задоволенням покажу їй палац та місто. Ми трохи прогуляємося. Що тут не так?
— Усе так, — відказала вона, — якщо тільки ти дивитимешся на речі в контексті.
— Який контекст маєш на увазі?
— Мені, наприклад, здалося дуже дивним, що Оркуз прихопив із собою двох своїх гарненьких доньок.
— Найда — його секретарка, — заперечив я, — а Корал давно хотіла побачити Амбер.
— Еге ж, і для Беґми буде справжнім подарунком, якщо одна з них закрутить роман з кимось із амберської королівської родини.
— Левелло, ти підозрілива як сто чортів.
— Таке трапляється, коли довго живеш на світі...
— Я теж збираюся жити довго, проте, сподіваюся, це не змусить мене шукати приховані мотиви за кожним людським вчинком.
Вона посміхнулася.
— Звісно, ні. Забудь, що я тобі сказала, — порадила, розуміючи, що я не забуду. — Бажаю добре погуляти.
Пробурмотівши у відповідь щось невизначено-ввічливе, я попрямував до своєї кімнати.
4
Отже, просто посеред найрізноманітніших погроз, інтриг, небезпек і таємниць я вирішив влаштувати собі вихідний та й прогулятися любенько містом із симпатичною дівчиною. З усіх альтернатив, серед яких міг обирати, ця була, безсумнівно, найспокусливішою. Хоч хто
