Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

Коли закінчив їсти, то вже спланував кілька перших своїх кроків. І розпочав з того, що пішов до головного вестибюля, там звільнив Джасру від капелюхів та плащів, котрі встигли на неї понавішувати, і підхопив її під пахву. Коли ніс задерев’янілу фігуру коридором другого поверху до своєї кімнати, одні з дверей трохи відхилились, і Дроппа втупився у мене олов’яними очима.

— Я — твій дублер! — гукнув він услід мені. — Ця дама нагадує мою першу дружину, — додав, зачиняючи двері.

Встановивши Джасру в себе у кімнаті, я підтягнув стілець ближче й усівся навпроти неї. Її блазенський прикид, який, очевидно, мав посилити злий жарт, що з нею утнули, нітрохи не применшив її жорсткої краси. Одного разу їй мало не вдалося мене уколошкати, тож я не мав жодного бажання просто зараз звільнити її і дати шанс для ще однієї спроби. Проте накладені на неї чари заслуговували на увагу з багатьох причин, і я хотів ретельно їх дослідити.

Тому почав обережно з’ясовувати, як побудоване те закляття, що утримувало її нерухомою. Воно було не надто складним, але я бачив, що на те, аби дослідити всі його відгалуження, піде чимало часу. Хай буде так. Я не збирався зупинятися. Тому заглибився у вивчення зайняття, подумки роблячи необхідні нотатки.

Пропрацював кілька годин. Розгадавши закляття, вирішив накласти на неї ще й свої чари, враховуючи обставини. Працюючи, я чув, як навколо мене прокидається палац. Трудився без перепочинку, а день минав своєю чергою, і нарешті все стало на свої місця, і я був задоволений власною роботою. А ще — вмирав із голоду.

Засунувши Джасру в куток, я натягнув чоботи, вийшов зі свого приміщення і попростував до сходів. Мені здавалося, що має бути обідній час, проте поткнувся до кількох їдалень, де зазвичай трапезувала родина, але в них нікого не було, і не було ознак, що в якійсь із них збираються сервірувати стіл. Не схоже було також, що в одній з кімнат недавно обідали.

Можливо, у мене досі не відновилося відчуття часу, і зараз було надто пізно чи надто рано? Але ж розвиднилося вже давно, і день хоч як, а мав рухатися до обіду... Дивно, невже я міг помилитись у припущеннях?

І нарешті до мене долинув звук, на який я чекав, — легенький дзвякіт столового срібла об порцеляну. Схоже, стіл до обіду накрили не у звичному місці. Я повернув ліворуч, потім праворуч. Так, сьогодні вирішили обідати у вітальні. Байдуже.

Увійшовши до кімнати, я побачив, що на червоній канапі, поруч з Віаллою, дружиною Рендома, сидить Левелла, а перед ними на низенькому столикові сервіровано обід. Майкл, який працював на кухні, стояв неподалік за візком, заставленим стравами. Я кашлянув.

— Мерліне, — озвалася Віалла, і мене вкотре вразила її чутливість — аж холодок перебіг поза спиною. Не вірилося, що вона абсолютно сліпа. — Як приємно!

— Привіт, — сказала Левелла. — Приєднуйся до нас. Нам кортить якнайшвидше дізнатися, що ти поробляв.

Я присунув стілець до столика і сів навпроти них. Майкл поставив для мене столовий набір і подав мені страви. Я швидко оцінив ситуацію. Все, що почує від мене Віалла, вона, безперечно, переповість Рендому. Отже, я викладу їм дещо відредаговану версію подій, упустивши те, що стосується Мандора, Фіони, і все, пов’язане з Дворами. У такому вигляді оповідка буде значно коротшою, і я зможу скоріше взятися до обіду.

— Останнім часом усі мають стільки клопоту, — зауважила Левелла, коли я закінчив розповідати. — Почуваюся майже винуватою.

Я подивився на її обличчя, ніжно-зеленкувате, оливкове, на її повні вуста та величезні кошачі очі.

— Але не зовсім, — додала Левелла.

— А куди всі поділися, до речі? — поцікавився у неї я.

— Джерард, — відповіла Левелла, — поїхав перевіряти укріплення в гавані, Джуліан, як командувач, виїхав до війська, котре тепер озброєне чимось таким вогнепальним і зайняло позиції, аби захищати підступи до Колвіра.

— Тобто, Далт уже розпочав якісь дії? Він неподалік?

Левелла заперечно похитала головою.

— Ні, це запобіжні заходи, — пояснила вона, — через інформацію, отриману від Люка. Головорізів Далта поки що ніде не видно.

— А хтось знає, де він зараз? — спитав я.

— Поки що ні, але незабаром маємо отримати інформацію від нашої розвідки, — вона пересмикнула плечима. — Може, Джерард уже одержав повідомлення...

— А чому командування перебрав Джуліан? — запитав я, проковтнувши черговий шматок. — Мені здавалося, це мав би бути радше Бенедикт.

Левелла зиркнула вбік, на Віаллу, а та, здавалося, відчула її погляд.

— Бенедикт на чолі невеликого загону своїх ратників супроводжує Рендома до Кашфи, — лагідно сказала вона.

— До Кашфи? — перепитав я. — Навіщо він туди поїхав? До речі, саме навколо Кашфи зазвичай вештається Далт. Там наразі може бути небезпечно.

Віалла ледь помітно посміхнулась і мовила:

— Тому він і взяв зі собою Бенедикта та його гвардійців як ескорт. Може, розвідка також є одним із їхніх завдань, хоча вирушили саме зараз вони не заради розвідки.

— Не розумію, — відказав я, — нащо взагалі знадобилася така подорож?

Вона відпила води з келиха.

— Неочікуваний політичний переворот, — пояснила. — Один з генералів захопив трон, скориставшись відсутністю королеви та кронпринца. Генерала цього недавно вбили, і Рендом спромігся домовитися про те, що трон посяде наш кандидат, літній аристократ.

— Як йому це вдалося?

— Усі зацікавлені в цій справі ще більше зацікавлені в тому, щоб Кашфу прийняли до Золотого Кола, де торгують на пільгових умовах.

— Отже, Рендом купив їх, аби посадити на трон свою людину, — зауважив я. — Хіба угоди з державами Золотого Кола не надають нам право пересувати свої війська їхніми територіями без будь-яких суттєвих попередніх обговорень?

— Надають.

Раптом я пригадав того крутого емісара Корони, якого зустрів у Кривавого Білла. Він розплачувався грошима Кашфи. Я вирішив, що насправді не хочу знати, наскільки це збігається з часом того вбивства, яке зробило можливими останні домовленості. Наразі мене більше вразила картина, що вимальовувалася: схоже, Рендом щойно позбавив Джасру та Люка змоги повернути собі узурпований трон, який у них відібрали. Хоча, чесно кажучи, Джасра, гадаю, й сама захопила цей трон кілька років тому. Через усі ці захоплення я не дуже розумів, хто має правдиві