Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

– Кхибро, нас батько відпустив додому. Ти як?

Кхибра перевела погляд на напіворка.

– Руто, – зам’ялася тролиця, – ти ж не образишся? Я прийду пізніше. Ми з Ойхільдом ще не закінчили розмову.

– Не ображуся, – усміхнулася я. – Приємно було познайомитися, Ойхільде, – кивнула я йому.

– Мені теж, Руто.

Я, зітхаючи, вийшла з корчми. Ніч розсипала на небі зірки. Я відшукала знайоме сузір’я Мухоморів, помилувалася ним. І згадала ту ніч, яка геть змінила моє життя. Хтозна, може й ця ніч розгорне моє життя в інший бік? Добре, якщо бути добру, а якщо ні? Притиснувши щільніше до себе косу, я рушила додому.

– Не хвилюйся, все буде добре, – писклявим голоском утішив Шафран.

– Сподіваюся.

Я вже майже засинала, коли повернулася тролиця. Вона швидко перевдяглася в довгу сорочку і залізла під перину.

– Руто, – голос подруги тремтів.

– Ммм?..

– Здається, я закохалася. Це... це... він... У мене немає слів. Але він найкращий з усіх, кого я знала! – Очі тролиці в темряві сяяли темними зорями.

– Я дуже рада. Чесно. Ти просто зобов’язана бути щасливою. Насолоджуйся цим!

Кхибра кинулася до мене і міцно обійняла. Я не витримала і знову розплакалася.

– Ріднесенька моя... Руточко. Давай знайдемо цього негідника і поголимо наголо. А краще я попрошу Ойхільда, і він зніме з нього скальп.

На край перини, дзижчачи крилами, сів Шафран.

– Покладися на мене, Руто.

– Та що ти йому зробиш?

– Хе-хе, побачиш!

І клоп вилетів у прочинене віконце.

– Бойовий у тебе фамільяр, – потерлася носом об моє плече Кхибра.

– Не те слово. А з Ойхільдом ви про що домовилися?

– Ми в Ситові зустрінемося в почай або подо́бець**. Він обіцяв мене зводити в «Місячну росу». Уявляєш, він теж любить вересове морозиво!

Я була дуже рада за подругу. Після всього, що вона пережила, їй просто Акрідена повинна була подарувати найчарівнішу усмішку. Нехай у неї все буде добре. Ми продамо патент і оплатимо її навчання. У вихідні будемо підробляти у тітки в таверні. Викрутимося. В усякому разі жебракувати не будемо, я поділюся з нею стипендією...

– Руто, ти де? – Кхибра висмикнула мене з роздумів.

– Вибач, щось я замріялася.

– Про кого з двох?

– Ось покажуся їм у такому вигляді, подивимося, хто залишиться, – з гіркотою пробурмотіла я.

– Облиш, якщо один із них тебе справді кохає, то прийме як би ти не виглядала. Слухай, я в ельфійській крамниці бачила шампунь для швидкого росту волосся.

– Точно! Кхибро, ти геній!

Я обійняла подругу й усміхнулася. Настрій одразу ж поліпшився. Цікаво, що фамільяр зібрався зробити з Лавром? Таке мале, а таке бойове! Так ми й заснули тісно притулившись одне до одній.

А вранці нас розбудила мряка. Порив вітру відчинив віконце і щедро жбурнув нам в обличчя дрібний бісер дощинок. Кхибра тільки скривилася, а я зачинила вікно. Шафран якщо що, й так у хату потрапить. Я спокійнісінько задрімала.

Прокинулася від того, що у вікно яскраво світило сонце. Ого! Майже полудень. Кхибри не було. Я солодко потягнулася, позіхнула і, прибравши постіль, спустилася вниз.

На столі стояла тарілка з хлібом і сиром, поруч – глечик з молоком. Я зробила собі бутерброд і тільки-но хотіла відкусити, як з вулиці з кошиком пізніх слив зайшла мама.

– Довго ж ти спиш. Кхибра давно встала. Розбестила тебе столиця. Розлінилася ти! – мати поставила кошик на підлогу.

Я промовчала. Їсти перехотілося.

– Де коса?

– У сумці.

– Давай її сюди.

– Навіщо? – сказати, що я здивувалася, це не сказати нічого.

– Тобі ж вона більше не потрібна. А я її продам. Буде копієчка Лютці та Вітці.

У мені закипала злість. І якщо я хотіла віддати чесно зароблений золотий мамі, то тепер бажання начисто зникло. Ніби ураганом здуло.

– Нехай Лютка свою косу відріже і продасть. Буде їм копієчка на двох. Не віддам. Я краще сама її продам. А на виручені гроші куплю шампунь в ельфійській крамниці.

– Ось як? Значить, сестри повинні зі шкури вилізти заради дітей, а ти на витребеньки збираєшся гроші витрачати? Шампуні втридорога купувати? Відварами голову помиєш, нічого не станеться. А діти ростуть швидко, на них одягу не напасешся. Неси косу, я сказала! – і вперла руки в боки.

У мене всередині щось зламалося. Я подивилася на маму зовсім з іншого боку. Користь, тільки сліпа користь. Тільки щось дешевше купити, заховати, відкласти на чорний день. Заощадити. Вітці купити треба щось – я переб’юся. Дорі треба допомогти – я почекаю. Лютці складно з дітьми – знову я осторонь. У Єрошки черевики розповзлися – знову я пролітаю. І ні, щоб купити щось гарне, якісне, яке прослужить довго, ні. Треба економити! Навіщо? Ми ж останні роки добре заробляємо! Ніхто не голодує, корчма приносить прибуток. А мамця продовжує економити.