Американські боги - Ніл Гейман
Поліцейська Ліз Б’ют відкинулася на спинку стільця. Не можна було сказати, що вона геть вирубилась, але подрімувала точно. Вона не помітила, коли товариство з серіалу припинило балакати і перекидатися тупими жартиками, а просто витріщилося з екрану на Тінь.
Діана, білявка за баром, яка мала себе за неабияку інтелектуалку, заговорила першою:
— Тіне! Ми так за тебе хвилювались. Ти кудись зник. Незважаючи на те, що ти закований, приємно тебе знову побачити. Але тобі зовсім не личить помаранчевий.
— Я думаю, варто звідти тікати в сезон полювання, коли всі мисливці носять помаранчеве, — докинув місцевий зануда Кліфф.
Тінь не відповів.
— Ага, проковтнув язика, — продовжила Діана. — Що ж, було весело грати з тобою в хованки.
Тінь відвів погляд. Поліцейська Ліз почала тихенько похропувати. Клара, дрібненька офіціантка, втрутилася:
— Ей, ти, тупоголовий. Ми перериваємо наш серіал, аби показати тобі те, що змусить тебе насцяти в твої рагульські штани. Готовий?
Екран блимнув і почорнів. В нижньому лівому кутку заблимала позначка «Пряма трансляція». Приглушений жіночий голос заговорив:
— Ще не запізно перейти на бік переможців. Але свобода залишитись там, де ти зараз, в тебе, звісно, теж є. Ось що воно таке — бути американцем. Це американське диво. Свобода віри означає, що ти можеш вірити в неправильні речі. Так само, як і свобода слова означає, що ти маєш право зберігати мовчання.
Тепер на екрані показували якусь вулицю. Камера наблизилась — незграбно, як наближають кадр ручні камери в документалках.
Екран заповнило зображення чоловіка із залисинами і трохи сумовитим обличчям. Він стояв, притулившись до стіни, і посьорбував каву з пластикової скляночки. Подивився в камеру і заговорив:
— Дуже легко сперечатися про слово «тероризм». Тоді справжні терористи ховаються за різними евфемізмами, скажімо, «борці за свободу». Насправді ж вони просто вбивці і покидьки. От так просто. Це не робить нашу роботу простішою, але принаймні ми знаємо, що долучаємось до змін. Ми ризикуємо життями, аби змінити світ на краще.
Тінь упізнав цей голос. Він був у цього чоловіка в голові. Зсередини голос агента Града лунав глибше і звучніше, але Тінь все одно впізнав безпомилково.
Камера від’їхала, показавши, що агент Град стоїть посеред якогось американського міста, перед входом до цегляної будівлі. Над дверима красувався логотип: літера G в обрамленні кутника та циркуля.
— Ми на місці, — повідомив хтось за кадром.
— Перевірмо, чи працюють камери всередині, — водночас запропонував жіночий голос. То був переконливий голос із телереклами, який намагається продати товари, необхідні тільки таким розумним людям, як ви.
Слова «Пряма трансляція» і далі блимали внизу кадру. Тепер на екрані була невелика зала зі тьмяним освітленням. За столом в дальньому кінці кімнати сиділо двоє. Один — спиною до камери. Кадр наїхав ближче — різко, переривчасто. На мить зображення стало нечітким, тоді знову сфокусувалося. Чоловік, що сидів обличчям до камери, підвівся і почав міряти кімнату кроками туди-сюди, ніби він був прикутий ланцюгом. То був Середа. Він мав вигляд гравця, який зосередився на грі і навіть певною мірою отримує від неї задоволення. Коли камера сфокусувалася, щось клацнуло і ввімкнувся звук.
Чоловік, який сидів спиною до камери, продовжував:
— Ми пропонуємо можливість закінчити це, тут і зараз, і більше не буде кровопролиття, агресії, страждань і смертей. Хіба заради цього не можна трохи поступитися?
Середа припинив крокувати і пильно поглянув на чоловіка. Його ніздрі тремтіли. Він майже гарчав:
— По-перше, ви повинні розуміти, що просите мене говорити від імені всіх нас, за кожну-кожнісіньку особу в моєму становищі, у всій країні. В цьому нема і крихти глузду. Вони робитимуть те, що вважатимуть за потрібне, і я на них ніяк не зможу вплинути. По-друге, якого біса ви думаєте, що я повірю, ніби ви дотримаєте слова?
Чоловік, який сидів спиною до камери, повернув голову:
— Ти несправедливий сам до себе. Без сумніву, у твого народу нема провідника. Але до тебе вони прислухаються. Вони беруть до уваги твою думку, пане Карґо. А щодо того, що я дотримаю слова... Цю розмову записують і транслюють наживо, — він жестом вказав на місце, де висіла камера, — дехто з твоїх дивиться на нас просто зараз. Інші побачать записи. А ще іншим розкажуть ті, кому вони довіряють. Камери не брешуть.
— Брешуть усі.
Тінь впізнав голос чоловіка, який сидів спиною до камери. То був агент Світ, чоловік, який говорив з агентом Градом, поки Тінь був у того в голові.
— Тобто ти не віриш, що ми дотримаємо слова?
— Я думаю, що ти обіцяєш, аби не виконати обіцянки, і клянешся, щоб переступити через свої клятви. Але я дотримаю слова.
— Гарантії безпеки це гарантії безпеки. А ми домовились про мирні переговори. До речі, радий повідомити, що твій юний протеже знову під нашим наглядом.
— Не може бути, — пирхнув Середа.
— Ми обговорювали способи владнати ситуацію зі зміною парадигм, яка на нас насувається. Ми ж не конче повинні ворогувати?
Середа явно спантеличився:
— Я зроблю все, що в моїх силах...
Тінь помітив щось дивне у зображенні Середи на екрані. В його лівому, скляному оці, горіла червона іскорка. Іскорка залишала за собою слідок, який світився, коли Середа рухався. Старий, здавалося, про неї не підозрює.
— Це велика країна, — здавалося, Середа зібрався з думками. Він ворухнув головою, і багряна крапочка сповзла йому на щоку, а тоді знову повернулась до його скляного ока. — Тут досить місця для...
Телевізійні колонки трохи приглушили постріл, який зніс Середі півголови. Його тіло завалилось назад.
Агент Світ підвівся, як і був — спиною до камери, і вийшов з кадру.
— Подивімось ще раз, у сповільненій зйомці, — переконливо оголосив голос дикторки.
Слова «Пряма трансляція» замінилися на «Запис». Крапочка червоного світла ще раз промандрувала доріжкою до скляного ока Середи, половина його обличчя ще раз зникла у хмарі крові. Зображення завмерло.
— Так. Це досі Божа земля, — сказала дикторка таким голосом, яким зазвичай підсумовують історії. — Питання тільки в тому, яким саме богам