Американські боги - Ніл Гейман

— Ти вбив двох агентів. Тебе шукають федерали. А тепер виявляється, що ти взяв собі фальшиве ім’я і мешкаєш поряд із моєю сестрою. Чи тебе насправді звати так, Майкле Айнзелю?

— Ні, не так... — зітхнув Тінь. Йому дуже не хотілося визнавати це. Він почувався, ніби відрікся від Майка Айнзеля. Ніби зрадив друга.

— Ти вбив тих чуваків?

— Ні.

— До мене приходили і казали, що бачили нас разом. Мені показували твої фотографії... Як звали цього чувака... Агент Капелюх? А, ні, агент Град. Так, він. Ніби в кіно, «Утікач» абощо. Але я сказала, що тебе не бачила.

— Дякую.

— І тепер ти поясниш мені нарешті, що відбувається. Я не видам твоїх таємниць, якщо ти не видаси моїх.

— Але я ж не знаю жодних твоїх таємниць.

— Ну, ти знаєш, що це мені спало на думку пофарбувати цю штуку фіолетовим, і цим я штовхнула Пола Гунтера на стежину висміювань і принижень серед мешканців кількох округів навколо, аж йому довелося покинути містечко. Ну, ми були трохи накуреними, — визнала Сем.

— Ну це вже точно не таємниця. Я певен, що про це знає кожен мешканець Приозер’я. Такий фіолетовий може спасти на думку тільки укуркам.

Тоді вона сказала дуже тихенько і дуже швидко:

— Якщо ти зібрався вбивати мене, то, будь ласочка, зроби це не боляче. Господи, мені не слід було їхати з тобою. Я така дурна. Я така неймовірно дурна. Мені слід було втекти, або слід було викликати поліцію одразу, як я тебе побачила. Господи, я ж можу тебе здати. Я така тупа.

— Я справді ніколи нікого не вбивав, — зітхнув Тінь. — Чесно. Я просто завезу тебе до бару. Або, якщо хочеш, я розверну машину і відвезу тебе додому. Якщо тобі вже продають алкоголь, я куплю тобі пива. Або солодкої води, якщо тобі для алкоголю замало років. А потім завезу тебе до Маргарити, цілою і неушкодженою, і сподіватимуся, що ти не викличеш копів.

Поки вони переїздили через міст, ненадовго запала тиша, яку порушила Сем:

— А хто тоді вбив тих чуваків, як не ти?

— Ти не повіриш, якщо я тобі скажу.

— Чому ж ні? — тепер вона розлютилася.

Тінь подумав, що вино до вечері не слід було приносити. Життя зараз точно не було як каберне.

— Бо в це нелегко повірити.

— Я можу повірити у що завгодно. Ти навіть не уявляєш, у що я можу повірити.

— Он як?

— Я можу повірити в правдиві речі, і в неправдиві речі, і в речі, про які ніхто не знає, правдиві вони чи ні. Я можу повірити в Санта Клауса і Великоднього кролика, і в «Бітлів», і в Мерилін Монро, і в Елвіса, і в Містера Еда. Чуєш, та я вірю, що люди здатні на вдосконалення, що знання — нескінченне, що світом керують таємні банківські картелі і що нас регулярно навідують прибульці з космосу, добрі, схожі на зморщених лемурів, і злі, які калічать нашу худобу, хочуть нашої води і наших жінок.

Я вірю, що майбутнє паршиве і що майбутнє кльове, і я вірю, що одного дня Біла Бізониха повернеться і задасть всім перцю. Я вірю, що всі чоловіки — просто хлопчики-переростки, які не вміють спілкуватися, і що занепад доброго сексу в Америці недарма збігається із занепадом кінотеатрів під відкритим небом. Я вірю, що всі політики — безпринципні шахраї, і досі вірю, що вони — менше з двох зол.

Я вірю, що Каліфорнія провалиться під воду, коли прийде великий приплив, а Флорида захлинеться божевіллям, алігаторами і токсичними відходами. Я вірю, що антибактеріальне мило руйнує нашу здатність протистояти бруду і хворобам, і що одного дня нас всіх винищить звичайна застуда — точнісінько як марсіан у «Війні світів». Я вірю, що найкращими поетами останнього століття були Едіт Сітвелл і Дон Маркіс, що нефрит — це просто засохла драконяча сперма, і що тисячі років тому в якомусь зі своїх минулих життів я була одноруким сибірським шаманом. Я вірю, що призначення людства лежить серед зірок.

Я вірю, що цукерки і справді краще смакували, коли я була мала, що відповідно до законів фізики джмелі не могли б літати, що світло — це і хвиля, і частинка, що десь там існує собі кіт в коробці, який одночасно живий і мертвий (хоча якщо вони тієї коробки вчасно не відкриють, то він буде одночасно мертвий і мертвий — просто по-різному мертвий), і що у всесвіті існують зірки, які на мільярди років старші за сам всесвіт. Я вірю в особистого бога, який турбується про мене і стежить за всім, що я роблю. Я вірю в безособистісну богиню, яка запустила всесвіт і пішла десь вештатися зі своїми дівками, і її не гребе навіть, чи я взагалі ще жива.

Я вірю в порожній і безбожний всесвіт, сповнений хаосу, дивних звуків і очевидного сліпого талану. Я вірю в те, що кожен, хто каже, що секс переоцінений, просто не мав доброго сексу. Я вірю в те, що кожен, хто стверджує, ніби знає, що відбувається зі світом, брехатиме і про дрібниці. Я вірю в абсолютну чесність і в делікатну брехню. Я вірю в право жінки на вибір і в право дитяти на життя, і в те, що хоча людське життя священне, нема нічого поганого в смертній карі — якщо можна безумовно довіряти правовій системі, і в те, що тільки повний бовдур буде довіряти правовій системі. Я вірю, що життя — це гра, що життя — це злий жарт, і що життя — це те, що трапляється з тобою, поки ти живий, тому чого б не розслабитись і не отримувати від нього насолоду...

Сем зупинилася, щоб перевести дух.

Тінь мало не відірвав руки від керма, щоб поаплодувати. Натомість перепитав:

— Отже, я розповім тобі про свої пригоди, і ти не подумаєш, що я здурів, так?

— Можливо. Спробуй.

— Ти могла б повірити, що всі боги, яких колись повигадували собі люди, досі ходять серед нас?

— Може й так.

— І що існують нові боги, боги комп’ютерів, телефонів і всякого такого, і вони вирішили, що у світі недостатньо місця для всіх. І, вірогідно, скоро почнеться війна.

— Ти хочеш сказати, що тих двох замочили боги?

— Ні. Їх