Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні
Дослухавши Насуаду, Ерагон важко зітхнув:
— Якщо Сапфіра не полетить зі мною до Фартхен Дура, то як я туди так швидко дістанусь?
— Ти побіжиш. Ти ж сам мені казав, що пробіг чималу відстань від Хелгрінда. Я впевнена, що, не маючи потреби ховатися від воїнів і селян, ти зможеш подолати за день значно більше ліг, аніж тоді, коли ти мандрував землями Імперії, — по цих словах Насуада знову постукала пальцями по полірованій поверхні дерева. — Звісна річ, пускатись у такий неблизький шлях дуже небезпечно. Навіть наймогутніший чарівник може загинути в диких місцях, якщо поруч із ним не буде нікого, хто міг би йому допомогти. Проте я не можу дозволити, щоб тебе супроводжувала Арія — тут вона може служити нам зі значно більшою користю. До того ж люди можуть помітити, що один із ельфів Блодхгарма зник без усяких на те причин. І знаєш, до чого я дійшла? Тебе мають супроводжувати ургали, бо вони й тільки вони здатні витримати твою швидкість.
— Ургали? — роздратовано вигукнув Ерагон, втративши рештки самовладання. — Ти посилаєш мене до гномів у супроводі ургалів? Та я навряд чи згадаю якусь іншу расу, що її гноми ненавиділи б більше за ургалів. Вони роблять з їхніх рогів луки! Якщо я прийду до Фартхен Дура з ургалами, гноми не послухають жодного мого слова.
— Я чудово це розумію, — відповіла Насуада. — Саме тому ти й не підеш із ними прямісінько у Фартхен Дур. Ти спинишся на горі Тардур у Брег Холді, родовому замку Інгейтум. Там на тебе чекатиме Орик. Ви залишите ургалів і подолаєте решту шляху до Фартхен Дура вдвох.
— А якщо твій план мені не до вподоби і я думаю, що є інші, більш безпечні способи зробити те, чого ти хочеш? — поглядаючи кудись за спину Насуаді, нервово спитав Ерагон.
— І що ж це за способи, скажи мені, будь ласкавий? — поцікавилась Насуада. Її пальці застигли, так і не торкнувшись бильця стільця.
— Мені треба все добре обміркувати, але я впевнений, що вони існують.
— Я вже міркувала, Ерагоне, дуже довго міркувала… І єдиний наш шанс бодай якось уплинути на перебіг виборів у гномів, — це відправити тебе до них посланцем. Не забувай, що я виросла серед гномів і розумію їх краще за інших.
— А я ще й досі думаю, що це неабияка помилка, — наполягав Ерагон. — Пошли замість мене Джормандера або ще когось зі своїх командувачів. Я не поїду, не…
— Ти не поїдеш? — перепитала Насуада, зриваючись на крик. — Васал, що виявив непокору своєму володареві, нічим не кращий за воїна, який не зважає на ватажка. На нього може чекати тільки кара! І я, будучи твоєю володаркою, наказую тобі бігти до Фартхен Дура, щоб простежити за обранням нового правителя гномів, хочеш ти цього чи ні.
Ерагон і собі не на жарт розлютився. Він то стискав, то розтискав руків'я шаблі. Якусь мить помовчавши, Насуада мовила вже м'якшим тоном, хоча в її голосі ще й досі вчувалися суворі нотки:
— То що, Ерагоне? Ти зробиш те, про що я тебе прошу, чи, може, хочеш посісти моє місце й сам повести варденів у бій проти Імперії? У всякому разі, ти маєш вибір.
— Зажди, — відповів Вершник, — нам треба з тобою поговорити!
— Нам нема про що говорити, бо ти не зможеш мене переконати! А знайти якийсь кращий спосіб, щоб розв'язати цю проблему, годі!
Ерагон пильно глянув Насуаді в очі.
— Але ж я можу не виконати твого наказу й дозволити тобі покарати мене так, як ти вважаєш за потрібне.
Його слова застали дівчину зненацька, тож вона добрих кілька хвилин думала, перш ніж спромоглася на відповідь:
— Прикути тебе до ганебного стовпа означає завдати непоправної шкоди варденам. Це підірве мій авторитет, бо люди знатимуть, що ти знехтував моїм наказом й отримав за це всього лиш кілька ударів батогом. Я ліпше залишу свою посаду й віддам тобі командування варденами, ніж дозволю цьому статися. Тож коли ти вважаєш, що зможеш краще впоратися із цим завданням, то ставай на моє місце й проголошуй себе командувачем армії! Але доки я говорю від імені варденів, саме я маю право приймати такі рішення. А якщо вони помилкові, я готова спокутувати свою вину.
— То ти навіть не хочеш почути моєї думки? — схвильовано спитав Ерагон. — Ти будеш вирішувати долю варденів, незважаючи на те, що кажуть ті люди, які завжди перебувають поруч?
Насуада стукнула нігтем середнього пальця об поліроване дерево стільця.
— Я слухаю поради. Я слухаю безкінечний потік порад кожну годину свого життя, але часом мої думки не збігаються з думками моїх підлеглих.
Тепер твоя черга вирішувати, чи будеш ти дотримуватись своєї присяги на вірність і виконувати мій наказ, навіть якщо він тобі не подобається, а чи станеш дзеркальним відображенням Галбаторікса.
— Я хочу тільки того, що буде кращим для варденів, — відповів Ерагон.
— Я теж.
— Ти не залишаєш мені вибору…
— Часом наказувати важче, ніж виконувати…
— Ти дозволиш мені хвильку подумати?
— Авжеж.
«Сапфіро», — гукнув Вершник.
Коли Сапфіра вигнула шию й пильно глянула на Ерагона, по стінах намету затанцювали червоні сонячні зайчики.
«Що, малий?»
«Як гадаєш, мені справді треба вирушити до Фартхен Дура?»
«Думаю, що так».
Юнак міцно стис губи.
«А як же ти?»
«Ти знаєш, що я страшенно не люблю розлучатися з тобою, але Насуада, поза всяким сумнівом, має рацію. Якщо я можу допомогти приструнчити Мертага й Торнака, залишившись із варденами, то я, мабуть, і справді маю це зробити».
Їхні думки були, ніби океан, у якому змішались докупи лють, розпач, ніжність і любов. Але як би Сапфіра не переконувала юнака, він усе одно не хотів погоджуватись із божевільною, як йому здавалося, ідеєю Насуади.
«Якби ти віднесла мене до Фартхен Дура, то мене б значно менше часу не було в таборі, і Галбаторікс мав би менше шансів напасти».
«Але ж його вивідачі відразу повідомлять йому, що вардени беззахисні, як тільки ми вилетимо за межі табору».
«Я не хочу розлучатись із тобою так швидко після Хелгрінда».
«Наші бажання не можуть стояти вище за долю варденів, хоч мені теж дуже не хочеться з тобою розлучатись. Але
