Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні
Ми маємо достатньо досвіду, щоб працювати поодинці, Ерагоне, незважаючи навіть на те, що нам це не дуже подобається. І ти чудово довів це під час подорожі з Хелгрінда».
«А хіба тебе зовсім не хвилює те, що тобі доведеться битись із Арією на спині?»
«Що ж тут такого? Адже ми билися разом і раніше, до того ж саме Арія близько дванадцяти років тому несла мене через усю Алагезію, коли я ще була в яйці. Ти ж сам знаєш, малий, то навіщо про це питати? Невже ти ревнуєш?»
«А от уяви, якщо ревную?»
В очах Сапфіри спалахнули здивовані іскорки.
«Тоді це дуже мило з твого боку… — мовила вона, лизнувши юнака язиком. — Як гадаєш, що мені робити: залишитися чи вирушити з тобою?»
«Це твій вибір, а не мій», — не вагаючись, відповів Ерагон.
«Але він може вплинути на долю нас обох», — заперечила Сапфіра.
«Якщо вже нам судилося втілити в життя цей план, то ми маємо зробити все, щоб він закінчився успішно, — долубаючи підбором долівку, вів далі Ерагон. — Залишайся й слідкуй, аби Насуада взагалі не втратила голову через цю трикляту ідею».
«Не вішай носа, малий, — заспокоїла його Сапфіра. — Біжи мерщій. Мине зовсім трохи часу, і ми знову будемо разом».
Ерагон поглянув на Насуаду:
— Я згоден.
— Дякую, — зраділа Насуада. — А ти, Сапфіро? Ти вирушиш із ним чи залишишся тут?
Увійшовши в Насуадину свідомість, Сапфіра, хоч і не дуже вдоволено, проте відповіла: «Я залишаюся, леді Нічні Кроки».
— Дякую й тобі, Сапфіро, — схилила голову Насуада. — Я справді страшенно вдячна тобі за підтримку.
— Ти вже говорила про це з Блодхгармом? — поцікавився Ерагон. — Якої він думки про твою затію?
— Ні, я вирішила, що ти сам маєш про все йому розповіси.
Юнак тим часом мав великі сумніви в тому, що ельфи будуть у захваті від його майбутньої подорожі в супроводі одних лиш ургалів:
— Якщо хочеш, я міг би тобі дещо запропонувати…
— Кажи, ти ж знаєш: я завжди рада почути твою думку.
Ерагон на мить розгубився, але все ж таки сказав те, що збирався:
— Точніше кажучи, це буде пропозиція й прохання водночас. — Насуада звела палець, показуючи, щоб він продовжував. — Коли гноми оберуть свого нового короля чи королеву, Сапфіра має прибути до мене у Фартхен Дур, аби привітати нового правителя й виконати обіцянку, що її вона дала королю Ротгару після битви за Тронжхейм.
Насуада замислилась, а її обличчя набуло такого виразу, що вона стала схожою на дикого кота, котрий вийшов на полювання.
— І що ж то була за обіцянка? — спитала дівчина. — Раніше ти ніколи про неї не згадував.
— Вона обіцяла полагодити Зоряний Сапфір — Ісідар Мітрім, адже Арія розбила його під час останнього бою.
— А в тебе вийде це зробити? — спитала Насуада, здивовано глянувши на Сапфіру.
«Узагалі-то, має вийти, та я не впевнена, що зможу зібрати потрібну кількість енергії, коли стоятиму перед Ісідар Мітрім. Адже я не можу накласти закляття саме тоді, як мені цього схочеться. Це не залежить від мене! Інколи я просто відчуваю прилив енергії й тоді можу змінювати світ, як мені заманеться. Проте весь інший час я не здатна цього робити, як риба не здатна літати. Та якби мені все-таки вдалось відновити Ісідар Мітрім, то мене визнали б абсолютно всі гноми, а це дуже важливо для нас».
— Це б означало навіть більше, ніж ти можеш собі уявити, — сказала Насуада. — Зоряний Сапфір посідає особливе місце в серцях гномів. Усі гноми люблять коштовні камені, але Ісідар Мітрім вони люблять і шанують, перш за все, через його красу, а найдужче через його надзвичайні розміри. І якщо ти зробиш його таким, як він був раніше, — ти відновиш гордість їхньої раси.
— Навіть якщо Сапфіра не зможе відновити Ісідар Мітрім, — озвався Ерагон, — їй усе одно не завадило б завітати на коронацію нового правителя гномів. Це буде не так уже й складно — ти просто скажеш усім, що ми вирушили в коротку подорож до Аберона, а коли вивідачі Галбаторікса зрозуміють, що й до чого, вже буде надто пізно організовувати напад.
— А що, це дуже некепська ідея, — згодилась Насуада. — Обов'язково зв'яжися зі мною, коли гноми знатимуть точну дату коронації.
— Я так і зроблю.
— Ну от… Твою пропозицію я почула, а тепер кажи, про що ти хотів мене прохати?
— Оскільки ти наполягаєш на тому, щоб я вирушив у цю подорож, то чи не дозволила б ти мені полетіти на Сапфірі від Тронжхейма до Елесмери, коли відбудеться коронація.
— А це ще для чого?
— Ми б хотіли завітати до наших учителів, адже пообіцяли їм, що як тільки в нас з'явиться нагода повернутись до Елесмери, ми неодмінно це зробимо й завершимо наше навчання.
— У нас обмаль часу, щоб ви дозволили собі розкіш надовго залишитися в Елесмері, — насупивши брови, мовила Насуада.
— А можна ми хоч на трішки до них завітаємо?
Дівчина сперлась на різьблену спинку стільця й пильно зиркнула на Ерагона з-під важких повік:
— А хто ваші вчителі? Я помітила, що ви завжди уникаєте відповіді на це питання. Хто вас навчав в Елесмері, Ерагоне?
Розглядаючи каблучку, яку йому подарував Бром, Ерагон відповів:
— Ми заприсяглись Ісланзаді, що нікому не назвемо їхніх імен без її дозволу, без дозволу Арії або ж того, хто сяде на трон після Ісланзаді.
— Лихі б демони вас побрали! А в чому ще ви присягнули Ісланзаді? — вилаялась Насуада. — У мене таке враження, ніби ви готові скласти присягу кожному стрічному.
Ерагон трохи зніяковів, знизав плечима й відкрив був рота, щоб почати виправдовуватись, проте замість нього заговорила Сапфіра: «Ми не даємо присяг кожному стрічному, але як нам уникнути обіцянок, коли ми не спроможні перемогти Галбаторікса й Імперію без підтримки інших рас Алагезії? Присяга — це ціна, яку ми сплачуємо для того, щоб пізніше мати змогу звернутись по допомогу до тих, хто має владу».
Насуада вислухала Сапфіру й невдоволено гмукнула.
— Отже, — мовила вона, — щоб отримати відповідь на своє запитання, я маю поговорити з Арією?
— Так. Але сумніваюся, що вона бодай щось тобі скаже. Адже ельфи намагаються тримати імена своїх учителів у найбільшій таємниці. І якщо в них не буде крайньої потреби, вони ніколи не скажуть того, чиїми учнями їм випала честь бути. Вони
