Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні

— Та ми завжди будемо раді бачити вас, — мовила Катріна. — Вас обох.

Іще раз привітавши молодят, Ерагон усівся наприкінці столу й почав кидати Сапфірі шматки смаженої курки, поглядаючи, як та вправно хапала їх на льоту. Він сидів там, аж доки з Рораном і Катріною не закінчила розмовляти Насуада, подарувавши їм щось зовсім маленьке, таке маленьке, що юнак не зміг навіть розгледіти його. Коли дівчина відійшла від молодят і хотіла як-небудь непомітно втекти, Ерагон вийшов з-за столу й поспішив її зупинити.

— Що таке, Ерагоне? — спитала Насуада. — Вибачай, але я маю йти. У мене більше нема часу.

— Стривай, це ти подарувала Катріні весільну сукню й посаг?

— Так. А хіба тобі щось не подобається?

— Та ні ж бо, я просто дуже вдячний тобі за те, що ти така щедра до моєї родини… А хіба у варденів уже немає проблем із золотом?

— Є, — зітхнула Насуада, — але вони не такі катастрофічні, як раніше. Після того, як я розробила план із мереживом і перемогла на випробуванні довгими ножами, мандрівні племена присягнули мені на вірність і віддали мені свої багатства. Отже, тепер у нас значно менше шансів померти з голоду або загинути в бою, не маючи належної зброї. — На губах дівчини промайнула посмішка. — Не переймайся… Те, що я подарувала Катріні, усього-на-всього дрібничка, порівняно з тим, скільки треба золота, щоб забезпечити нашу армію всім необхідним. У всякому разі, я не вважаю, що витратила своє золото марно. За нього я купила повагу Катріни й добру волю Рорана. Може, я надто самовпевнена, та мені здається, що його відданість буде значно ціннішою за сотню щитів або списів.

— Слухай, ти що, завжди думаєш про майбутнє варденів? — здивувався Ерагон.

— Завжди. І ти теж маєш це робити. — Насуада хотіла була вже піти, та несподівано повернулася й мовила: — Заскоч, будь ласка, до мого намету перед заходом сонця, і ми відвідаємо тих воїнів, яких сьогодні було поранено. Серед них є чимало бідолах, яких нам уже навряд чи пощастить зцілити. Але їм усе одно буде приємно, що ми хвилюємося за них і цінуємо їхню жертву.

— Я обов'язково прийду, — кивнув Ерагон.

— От і добре.

Весілля було в розпалі. Вершник сміявся, їв, пив і розповідав усілякі історії своїм старим друзям. Бенкет ставав дедалі жвавіший, бо медовуха текла рікою, не згіршою за Джиєт. Невдовзі чоловіки звільнили поміж столами місцину й улаштували невеличкий борцівський турнір, а потім стали змагатися, хто з них влучніше стріляє з лука й краще володіє кийком.

Неподалік від них двійко ельфів, чоловік і жінка, вправлялися на мечах, тонкі леза яких свистіли в повітрі з такою швидкістю, що глядачі аж роти пороззявляли. А після завершення показового бою Арія заспівала всім дуже ніжну пісню, від якої в Ерагона по спині побігли мурашки.

Тим часом Роран і Катріна сиділи здебільшого мовчки, закохано поглядаючи одне на одного. Здавалося, вони не звертають уваги на те, що відбувається довкола.

Коли сонце торкнулося обрію, Ерагон вибачився й сказав, що йому час іти. Залишивши весільний бенкет, вони разом із Сапфірою рушили до намету Насуади, на повні груди вдихаючи прохолодне вечірнє повітря, аби зробити свої думки яснішими. Дівчина вже чекала на них перед своїм червоним наметом в оточенні Нічних Яструбів. Не сказавши жодного слова, вони втрьох попрямували через табір до наметів цілителів, де лежали поранені.

Майже годину Насуада й Вершник пробули з пораненими бідолахами. Дехто з них втратив у бою руки, ноги, очі, а решта заразилась під час боїв з Імперією невиліковними інфекціями. Частина воїнів отримала рани в сьогоднішньому бою. Тут було й чимало солдатів, які, попри всі трави й закляття, що на них накладали цілителі, ще й досі не змогли одужати від часу битви на Палаючій рівнині.

Перш ніж Насуада й Ерагон пішли поміж рядами поранених, які лежали прикриті простирадлами, дівчина попередила Вершника, щоб той більше себе не втомлював і не намагався зцілити всіх, кого побачить. Однак він не міг утриматись і шепотів закляття то тут, то там, аби полегшити комусь біль, зняти набряк, заживити зламану кістку або ж позбавити когось потворного шраму.

Серед поранених був один чолов'яга, який втратив ліву ногу нижче коліна, а також два пальці на правій руці. Його коротенька борода геть посивіла, а очі були зав'язані смужкою чорної ганчірки. Коли Ерагон привітався з ним і спитав, як той почувається, чоловік увесь напружився, схопив Ерагона за лікоть трьома пальцями правиці й прохрипів:

— Убивце Тіні, я знав, що ти прийдеш. Я чекав на тебе з минулої ночі.

— Про що ти, чоловіче?

— Про світло, яке залило цілий світ. Хоч на мить я побачив кожну живу істоту довкола себе, від найбільшої до найдрібнішої. Я бачив, як крізь шкіру просвічуються кістки руки. Я бачив хробаків у землі й воронів у небі. І навіть кліщів на їхніх крилах. Мене торкнулись боги, Убивце Тіні! Вони для чогось дали мені цей зір. Я бачив тебе на полі бою, тебе і твого дракона, і ти був схожий на палаюче сонце поруч із тьмяними свічками. А ще я бачив твого брата і його дракона, що теж були схожі на сонце.

Ерагон здивовано звів брови:

— У мене немає брата, чоловіче.

— Та ні ж бо, тобі не надурити мене, Убивце Тіні, — гмукнувши, вів далі скалічений вояк. — Адже мені краще знати. Світ навколо мене палає, і з вогню до мене долинає шепіт багатьох душ, які розповідають мені безліч усього цікавого. Ти можеш сховатись від мене, та я все одно тебе бачитиму, чоловіче з жовтого вогню з дванадцятьма зірками довкруг талії і з найяскравішою зіркою на правій руці.

Ерагон мимохіть торкнувся долонею пояса Белотха Мудрого, перевіряючи, чи на місці дванадцять діамантів, зашиті в нього. З ними все було гаразд.

— Послухай мене, Убивце Тіні, — прошепотів чоловік, притягуючи Ерагона до свого обличчя. — Я бачив твого брата, і він палав. Але він палав не так, як ти. О, ні! Світло просто струменіло крізь нього, ніби ринуло не з його душі, а від когось іншого. А сам він був порожнечею. Розумієш? Йому давали світло якісь інші істоти.

— І де ж вони були, ті істоти? Ти їх теж бачив?

Вояк на хвильку завагався.

— Я відчував їх зовсім поруч, проте не бачив їхніх тіл. І вони були такі злі на цілий світ, ніби геть усе в ньому ненавиділи. Я не можу пояснити тобі