Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні

«Не звинувачуй її — вона робить те, що має робити».

«Я й не звинувачую, та від цих думок у мене гірко в роті».

«Тоді ти маєш бігти чимдуж, аби я змогла якнайшвидше приєднатись до тебе у Фартхен Дурі».

«Мені б не було так прикро, якби я міг спілкуватися з тобою, але ж відстань між нами буде надто велика. А самота й відчуття порожнечі — це найгірше, що може бути. Ми навіть не зможемо поговорити одне з одним через дзеркало в Насуадиному наметі, бо люди стануть дивуватись, чого це ти раптом ходиш до неї без мене».

Після цих слів Сапфіра якось швидко закліпала очима й висолопила язика. Ерагон миттю відчув, що її настрій змінився.

«Що сталося?» — спитав він.

«Я… — знову закліпала очима Сапфіра. — Я згодна з тобою. Мені б теж дуже хотілося спілкуватися з тобою, коли ми будемо на великій відстані. Це б заспокоювало нас, і нам би легше було боротися з Імперією».

Коли Сапфіра замовкла, Ерагон сів поруч із нею й заходився чухати маленькі лусочки в куточках її рота. Дракон задоволено муркотів.

СЛІДИ ТІНІ

Сапфіра зробила кілька карколомних стрибків, перетнула половину табору й разом із Ерагоном приземлилась біля намету Катріни й Рорана, здійнявши цілу хмару куряви. Тієї миті Катріна якраз прала надворі сорочку, тож їй на якийсь час довелось облишити прання й прикрити очі руками.

За мить із намету хвацько вискочив Роран, проте відразу ж вдихнув пилюки й закашлявся. Аж після того, як хмара всілася, Міцний Молот озвавсь до свого двоюрідного брата:

— І з чим ви до нас завітали?

Ерагон швиденько переповів молодятам про свою майбутню подорож і попрохав, щоб вони нічого не казали селянам.

— І як би сильно вони не ображалися, — пояснив він, — через те, що я нібито відмовляюся їх бачити, ви все одно у жодному разі не маєте говорити їм правди, навіть якщо це буде Хорст чи Елейн. Нехай вони краще думають, що я став невдячним бовдуром, але ніхто, чуєте, ніхто, крім вас, не повинен знати про план Насуади. Я благаю вас заради всіх, хто бореться проти Імперії.

— Ми ніколи тебе не викажемо, Ерагоне, — кивнула Катріна. — Можеш у цьому не сумніватись.

— До речі, я теж їду, — сказав за якусь мить Роран.

— Це ще куди? — здивовано вигукнув Ерагон.

— Кілька хвилин тому я отримав наказ — ми маємо напасти на обози Імперії, що перебувають на півночі, позаду лінії фронту.

Спочатку Вершник глянув на Рорана, потім на Катріну, а насамкінець на Сапфіру. Його брат був серйозний і дуже напружений, передчуваючи не одну кровопролитну битву. Катріна ж будь-що-будь намагалася приховати свій розпач. Дракон виглядав куди спокійнішим, проте і його зраджували невеличкі язички полум'я, що раз у раз виривалися з ніздрів.

— Значить, наші шляхи розходяться… — більше Вершник нічого не сказав, бо всі й так чудово розуміли, що вони можуть уже ніколи не побачити одне одного.

Схопивши Ерагона за руку, Роран міцно його обняв, а потім зробив крок назад.

— Захищай спину, брате, — тихо сказав він. — Галбаторікс далеко не єдиний, кому кортить встромити тобі поміж ребра ножа, коли ти втрачаєш пильність.

— Ти теж бережи себе. І ще, коли доведеться битися з чарівником, то ліпше тікай, адже охоронні закляття, які я на тебе наклав, не вічні.

— Швидше повертайся, — прошепотіла Катріна, обнявши Ерагона.

— Спробую.

Потому Роран і Катріна підійшли до Сапфіри й торкнулися лобами її довгої морди. Сапфіра розчулено зітхнула: «Роране, запам'ятай — твої вороги не повинні залишитися живими. А ти, Катріно, не думай про те, чого не можеш змінити. Бо це тільки збільшить твої страждання». Сказавши так, дракон розпростер свої крила, зашурхотів лускою й міцно обняв трьох найдорожчих у світі людей.

За якусь мить Вершник уже був у сідлі й махав молодятам рукою, а дракон стрімко здіймався в небеса. Коли Роран і Катріна обернулись на дві невеличкі цяточки, Вершник змахнув з очей кілька сльозинок, міцніше схопився за Сапфірин шип і занурився поглядом у безмежні небесні простори.

«Злітаємо чогось попоїсти?» — спитав його дракон.

«Було б непогано».

Перш ніж повернути до південно-західної частини табору, Сапфіра набрала ще кілька сот футів висоти, а потім стала спускатися на галявину, де було безліч печей. Вони спізнилися на сніданок, тож велетенський намет, який правив варденам за їдальню, вже давно спорожнів. Приземлившись, Ерагон і Сапфіра оминули ряди печей і вийшли до тієї місцини, де в неглибоких ямах були розведені вогнища, довкола яких снували кухарі, нарізаючи м'ясо, б'ючи яйця й вимішуючи тісто. Неподалік від них працювали посудомийки, відчищаючи цілі купи брудних горщиків і сковорідок. Найцікавішим було те, що геть ніхто не звертав уваги на Вершника й дракона, адже вони, порівняно з багаторотим чудовиськом варденівського війська, чий голод доводилося вгамовувати по кілька разів на день, були всього лиш кошенятком або навіть якоюсь дрібнішою звіриною.

Невдовзі до них усе ж таки підійшов невеличкий кругленький чолов'яга із коротко стриженою сивою бородою. Здалеку Ерагон, мабуть, подумав би, що це хтось із гномів. Чолов'яга ввічливо вклонився.

— Я Куот Меррінсон, — дуже чемно заговорив він. — Чим можу вам допомогти? Убивце Тіні, чи не бажаєш часом свіжого хліба? — По цих словах товстунець показав на подвійний ряд хлібин, якими було наповнено великий плаский таріль на найближчому столі.

— Від половинки не відмовлюся, — сказав Ерагон. — Але я завітав до вас не через власний голод. Зголодніла якраз Сапфіра, а в нас нема часу, щоб вона могла злітати на полювання.

Куот хутенько зиркнув на Сапфірин живіт, і його обличчя миттю зблідло.

— А скільки вона зазвичай… Я маю на думці, скільки ти зазвичай їси, Сапфіро? Я накажу принести шість шматків смаженої яловичини, а ще шість будуть готові за п'ятнадцять хвилин. Цього вистачить чи…? — поцікавився він, проковтнувши слину.

Почувши його слова, Сапфіра протяжно загарчала, через що Коут нажахано відскочив на кілька кроків назад.

— Вона більше полюбляє живих тварин, якщо це, ясна річ, не завдасть вам великого клопоту, — пояснив Ерагон.

— Не завдасть клопоту? О, так, так, не завдасть, — захитавши головою й витираючи об фартух вимащені в жир руки, пробелькотів Коут високим голосом. — Жодного клопоту, запевняю вас, Убивце Тіні й Сапфіро. Стіл короля Орина від цього не збідніє.

«І барило медовухи», — прошепотіла Ерагонові Сапфіра.

Коли Ерагон повторив драконове прохання, Куот вирячив очі.

— Боюсь… Боюсь, що гноми викупили більшу частину наших запасів м-м-медовухи. У нас залишилось всього-на-всього кілька барилець,