Сяйво - Стівен Кінг

(будь ласка...)

Відповіді не було.

Не було відповіді, а якщо Тоні прийде, чи не обернеться його прихід давнім кошмаром? Стукіт, хрипкий, роздратований голос, синьо-чорний килим? «Редрум?»

Але що ще?

(будь ласка ну будь ласка)

Ніякої відповіді.

Із тремтячим подихом хлопчик глянув на циферблат. Зубчасті коліщата оберталися, чіпляючись одне за одне. Балансир, заворожуючи, гойдався. А якщо тримати голову зовсім нерухомо, можна було помітити, як хвилинна стрілка невблаганно повзе вниз, із XII до V.

Якщо зовсім не рухати головою, видно було, що...

Циферблат зник. На його місці виявилася кругла чорна діра. Вона вела вниз, у нікуди. Діра почала рости, розбухати. Годинник зник. За ним — кімната. Денні зробив кілька непевних кроків і полетів у темряву, яка весь цей час ховалася за циферблатом.

Маленький хлопчик, що сидів у кріслі, раптово обм’як, неприродно згорнувшись, голова відкинулася назад, невидющі очі впилися у високу стелю бальної зали.

Униз і вниз, і вниз, і вниз у...

...широкий коридор. Денні припав до підлоги в широкому коридорі, він неправильно звернув — намагаючись повернутися до сходів, він звернув не туди, а тепер, а тепер, А ТЕПЕР...

...він побачив, що опинився в короткому коридорчику. Закінчуючись тупиком, той вів тільки до президентського люкса, а звук гучних ударів наближався, молоток для гри в роке люто свистів, розсікаючи повітря, голівка врізалася в стіну, зриваючи шовковисті шпалери, вибиваючи маленькі хмарини вапняного пилу.

(Виходь, чорт забери! Отримай)

Але в коридорі був іще хтось. Він байдуже зсутулився, прихилившись до стіни просто поза Денні. Як примара. Ні, не примара, просто він був у всьому білому. У білій куртці й штанях...

(Я знайду тебе, клятий виродку, недомірку!)

Денні у страху скулився від цього крику. Тепер той, хто все це вигукував, ішов по коридору четвертого поверху. Незабаром він зверне за ріг.

(Іди-но сюди! Іди-но сюди, маленький виродку!)

Одягнена в біле фігура трохи випрямилася, дістала з куточка рота сигарету і змахнула з повної нижньої губи тютюнову крихту. Денні побачив, що це Геллоран. У білій кухарській уніформі замість того синього костюма, що був на ньому в день закриття.

— Коли й справді будуть неприємності, — сказав Геллоран, — поклич мене. Та голосніше, як ото щойно мені вмазав. Тоді я зможу почути тебе навіть у Флориді. А вже коли почую, то прибіжу. Миттю примчу. Прибі...

(Тоді приходь зараз, приходь зараз, приходь ЗАРАЗ! Діку, ти мені потрібний, ти нам усім потрібний!)

...жу. Вибач, мушу бігти, доко. Вибач, Денні, хлопче. Буде кумедно, це точно, але я кваплюся, втікаю терміново.

(Ні!)

Але Дік Геллоран на очах у Денні розвернувся, застромив сигарету в кутик рота й спокійнісінько пішов собі крізь стіну.

Залишивши його самого.

Отут і зринув з-за рогу примарний силует. У мороці коридору він здавався величезним, виразно виднілися лише червоні від відбитого світла очі.

(Ось ти де! Ось я тебе й упіймав, сучий сину! Ось я тобі покажу!)

Похитуючись, волочачи ноги, істота кинулася до хлопчика. Молоток для гри в роке злітав і злітав догори, безжалісно свистячи в повітрі. Скавучачи, Денні поповз назад і раптом опинився за стіною. Перевертаючись, він падав униз по дірі, униз по кролячій норі в країну, повну гидотних чудес.

Під ним, далеко внизу, виявився Тоні. Він теж падав.

(Я більше не зможу приходити, Денні... Він не підпустить мене до тебе... Ніхто з них не підпустить... Клич Діка... клич Діка...)

— Тоні — закричав він.

Але Тоні зник, а Денні раптом опинився в неосвітленій кімнаті. Однак темрява не була суцільною. Звідкись лилося приглушене світло. Спальня мами й тата. Хлопчик бачив татів стіл. Але в кімнаті був жахливий погром. На підлозі валявся перевернений мамин програвач. Платівки розсипалися по килиму. Матрац наполовину з’їхав з ліжка. Картини зірвані зі стін. Його ліжечко, як здохлий пес, лежало на боці. Від Файного Фіолетового «Фольксваґена» залишилися лише фіолетові уламки пластику.

Світло падало з дверей ванної. За дверима — в’яла звисаюча рука, з кінчиків пальців капала кров. А в дзеркалі аптечки загорялося й зникало слово ТРЕМС.

Раптом перед дзеркалом матеріалізувався величезний годинник під скляним ковпаком. На циферблаті не було ні стрілок, ні цифр, тільки написана червоним дата: 2 ГРУДНЯ. А потім розширеними від жаху очима хлопчик прочитав слово ТРЕМС, що неясно відбилося в скляному ковпаку. І прочитавши його подвійне відображення, прочитавши цей відбиток відбитку, Денні зрозумів, як це слово пишеться: СМЕРТЬ.

Нестямлячись від жаху Денні Торренс закричав. Із циферблата зникло число. Зник і сам циферблат. Його місце зайняла кругла чорна діра, що росла, ширилася, як зіниця.

Вона все загородила, і хлопчик полетів уперед і падав, падав, він... падав із крісла.

Він лежав на підлозі бальної зали й важко дихав.

ТРЕМС

СМЕРТЬ

ТРЕМС

СМЕРТЬ

(і над усім запанувала Червона Смерть!)

(Маски геть! Маски геть!)

Але під кожною блискучою, чарівною маскою, поки що не показуючись, таїлося обличчя істоти, яка гнала Денні темними коридорами готелю: безглуздо витріщені очі, повні спраги убивства.

О, як же хлопчикові було страшно — яке обличчя з’являться на світ, коли нарешті прийде час зняти маски.

(ДІКУ!)

закричав він щосили. Здавалося, від голосного крику голова розколеться.

(!!!ДІКУ БУДЬ ЛАСКА БУДЬ ЛАСКА БУДЬ ЛАСКА ПРИЇДЬ!!!)

Над головою Денні годинник, який він завів срібним ключем, продовжував відміряти секунди, хвилини, години.

Третій син місіс Геллоран, Дік, у білому кухарському халаті, курячи «Лакі Страйк», заднім ходом виводив зі стоянки за Центром оптової торгівлі овочами свій відремонтований «кадиллак». До високої темної будівлі заштовхував контейнер із салатом Мастертон — нині він став одним із власників Центру, але зберіг ту неповторну ходу танцюриста степу, яку засвоїв ще до Другої світової.

Натиснувши кнопку, Геллоран опустив віконце з боку пасажирського сидіння й гаркнув:

— Агов, покидьку, авокадо подорожчало, дідько знає

як!

Мастертон озирнувся, розплився в широкій усмішці, зблиснувши трьома золотими зубами, й закричав у відповідь:

— А я, приятелю, чудово знаю, куди ти можеш собі його засунути!

— Друже, я стежу за подібними зауваженнями!

Мастертон підніс палець. Геллоран повернув комплімент.

— Що, отримав їдло? — запитав Мастертон.

— Отримав.

— Приїзди завтра раніше, дам молодої картоплі — такої гарної, якої ти в