Сім смертей Івлін Гардкасл - Стюарт Тертон

— Ви не можете це знати напевно, — каже він, намагаючись подивитися за мене. — Вона може досі…

— Дуже шкода, але лікар це підтвердив, — кажу я, виймаю з кишені сріблястий пістолет і кладу його Майклові в руку. — Вона скористалася цим пістолетом, ви впізнаєте його?

— Ні.

— Що ж, нехай він поки що буде у вас, — пропоную я. — Я попросив кількох лакеїв віднести її тіло до Сонячної кімнати, далі від… — я махаю рукою в напрямку натовпу. — Ну, від усіх. Якщо вам потрібні кілька хвилин на самоті з вашою сестрою, я можу влаштувати це.

Він тупо дивиться на пістолет, неначе йому дали предмет з далекого майбутнього.

— Пане Гардкасл?

Він хитає головою, пусті очі знаходять мене.

— Що?.. Так, авжеж, — каже він, і його пальці змикаються навколо пістолета. — Дякую, інспекторе.

— Лише констебль, сер, — кажу я і змахую рукою Канінгемові. — Чарльзе, можете провести пана Гардкасла до Сонячної кімнати? Тримайте його далі від натовпу, добре?

Канінгем відповідає на моє прохання коротким кивком, кладе руку Майклові на поперек і обережно веде його до будинку. Я вже не вперше радію, що камердинер на моєму боці. Дивлячись, як він іде, я відчуваю напад суму від того, що ми з ним уже, напевно, більше не зустрінемося. Попри всю брехню та недовіру я полюбив його за цей тиждень.

Старий Діккі закінчив свій огляд і повільно спинається на ноги. Під його уважним наглядом лакеї кладуть тіло Івлін на ноші. Смуток сидить на ньому як чужий костюм. Не знаю, як я не бачив цього раніше. Це вбивство наче пантоміма: куди б я не глянув, усюди шелестять завіси.

Коли Івлін підіймають, я мчу крізь дощ до Сонячної кімнати, до протилежного боку будинку, прослизаю у великі засклені двері, які відпер заздалегідь, і ховаюся за ширмою. Бабуся Івлін дивиться на мене з картини, що висить над каміном. У мерехтливому світлі свічок я можу заприсягтися, що вона посміхається. Можливо, вона знає те, що знаю я. Можливо, вона завжди це знала й була змушена дивитися день за днем, як ми, решта, тиняємося навколо, не бачачи правди.

Не дивно, що дотепер вона була похмура.

Дощ стукотить по вікнах, лакеї приносять ноші. Вони рухаються повільно, намагаючись не штовхнути накрите піджаком Діккі тіло. Незабаром вони вже всередині, перекладають тіло на столик, поважно притискають свої кашкети до грудей і йдуть геть, зачинивши за собою двері надвір.

Я дивлюся, як вони йдуть, мигцем бачу своє віддзеркалення у склі: руки Рештона засунуті в кишені, зосереджене обличчя випромінює впевненість.

Навіть моє власне віддзеркалення бреше мені.

Упевненість — це перше, чого позбавив мене Блекгіт.

Двері розчахуються, протяг з коридору смикає полум'я свічок. У шпарини між панелями ширми я бачу Майкла: блідий, тремтить, спирається на одвірок, щоб не впасти, в очах сльози. Канінгем у нього за спиною; кинувши непомітний погляд на ширму, де я ховаюся, камердинер зачиняє за Майклом двері.

Щойно залишившись на самоті, Майкл скидає своє горе, плечі розправляються, погляд стає жорстким, його сум перетворюється на щось більш шалене. Поспішивши до тіла Івлін, він обшукує її скривавлений живіт, шукаючи дірку від кулі, і щось бурмоче, не знайшовши.

Насупивши лоб, він виймає магазин з пістолета, що я дав йому надворі, і бачить, що той заряджений. Івлін мала взяти до озера чорний револьвер, а не цей сріблястий пістолет. Він, певно, питає себе, що змусило її змінити план і чи зробила вона за планом решту.

Переконавшись, що вона досі жива, він відходить і задумливо стукає пальцями по губах, зважуючи в іншій руці пістолет. Він наче спілкується зі зброєю, супить чоло й покусує губу, немов продирається крізь низку підступних запитань. На мить він виходить з мого поля зору, йде в кут кімнати, і я змушений трохи висунутися зі своєї схованки, щоб побачити. Він взяв з одного з крісел гаптовану подушку й несе її до Івлін і притискає до її живота, напевно, для того, щоб приглушити звук притуленого до неї пістолета.

Немає навіть паузи, ніякого прощання. Відвернувши лице, він тисне на гачок.

Пістолет немічно клацає. Майкл пробує знов і знов, доки я не виходжу з-за ширми, поклавши цій загадці кінець.

— Він не працює, — кажу я. — Я спиляв бойок.

Майкл не обертається. Він навіть не відпускає пістолет.

— Я зроблю вас багатим чоловіком, якщо ви дозволите мені вбити її, інспекторе, — каже він; його голос тремтить.

— Я не можу цього зробити, і, як я вам уже казав, я лише констебль.

— О, я певний, що з таким розумом це не надовго.

Він тремтить, пістолет міцно притиснуто до тіла Івлін. Піт тече по моїй спині, атмосфера в кімнаті така напружена, хоч руками бери.

— Киньте зброю та розверніться, пане Гардкасл. Повільно, будь ласка.

— Вам не треба боятися, інспекторе, — каже він, кидає пістолет у квітковий горщик і обертається, піднімаючи руки. — Я не маю бажання нікому нічого зробити.

— Не маєте бажання? — питаю я, здивований сумом на його обличчі. — Щойно ви намагалися пустити у вашу сестру п'ять куль.

— І кожна з них була би милосердям, запевняю вас.

Досі тримаючи руки піднятими, він указує пальцем на крісло біля шахівниці, за якою я вперше познайомився з Івлін.

— Ви не проти, якщо я сяду? — питає він. — Мені трохи паморочиться.

— Прошу, — кажу я й пильно стежу за тим, як він опускається в крісло.

Я трохи хвилююсь, що він може чкурнути до дверей, але, якщо чесно, він має вигляд людини, що вже не здатна боротися. Блідий і нервовий, руки повислі, ноги простягнув уперед. Якби я мусив зробити припущення, я сказав би, що він витратив усі свої сили, коли натискав на гачок.

Вбивство цьому чоловікові дається нелегко.

Я даю йому вмоститися, потім підсовую від вікна крісло, щоб сісти навпроти.

— Як ви дізналися, що я планую зробити? — питає він.

— Річ у револьверах, — кажу я, вмощуючись глибше в подушки.

— У револьверах?

— З кімнати вашої матері рано вранці зникли два однакові чорні револьвери. Один був у Івлін, а другий — у вас. Я не міг зрозуміти, чому.

— А що в цьому не так?

— Єдині очевидні причини, з яких Івлін мала потребу вкрасти пістолет: або вона почувалася в небезпеці, а це трохи дивно для жінки, яка вирішила себе порішити, або ж вона планувала скористатися ним для скоєння самогубства. Оскільки друга причина більш правдоподібна, навіщо їй було брати два револьвери? Авжеж, одного