Сім смертей Івлін Гардкасл - Стюарт Тертон

— Анно, — бурмочу я.

— Я тут, — каже вона, міцно притискаючись до мене. — Ми йдемо додому, Ейдене. Тобі все вдалося, ти виконав своє обіцяння.

Вона дивиться на мене, в її очах нема ні крихти сумніву. Вона всміхається, радіє. Один день і одне життя — я думав, що цього недостатньо, щоб звільнитися, але хто знає, можливо, це єдиний спосіб піти звідси.

Міцно обіймаючи мене, вона дивиться вгору, на Чумного Лікаря.

— Що далі? — питає вона. — Я досі не можу згадати нічого, що було до цього ранку.

— Згадаєте, — каже Чумний Лікар. — Ви відбули свій вирок, тож усе ваше майно вам повернуть, включно з вашими спогадами. Якщо ви захочете цього. Більшість воліють відмовитися від них і просто жити далі. Можливо, вам варто над цим подумати.

Анна замислюється, і я розумію, що вона досі не знає, хто вона та що зробила. Це буде непроста розмова, не з тих, на які мені стане сил зараз. Мені треба сховати Блекгіт якомога далі, глибше в темряву, де живуть мої кошмари, я ще дуже довго не буду вільний від нього. Якщо я можу позбавити Анну схожих страждань, хоча б ненадовго, я зроблю це.

— Вам треба йти, — каже Чумний Лікар. — Думаю, ви пробули тут уже достатньо довго.

— Ти готовий? — питає Анна.

— Готовий, — кажу я й дозволяю їй допомогти мені підвестися.

— Дякую вам за все, — каже вона Чумному Лікареві, робить реверанс і виходить.

Він проводжає її поглядом, а потім дає мені ліхтар Івлін.

— Її шукатимуть, Ейдене, — шепоче він. — Не вірте нікому й не дозволяйте собі згадувати. У кращому випадку ті спогади покалічать вас, а в гіршому… — він не закінчує фразу. — Щойно звільнитеся, починайте бігти й не зупиняйтеся. Це ваш єдиний шанс.

— А що буде з вами? — питаю я. — Навряд чи ваше керівництво буде задоволено, коли дізнається, що ви зробили.

— О, вони оскаженіють, — весело каже він. — Але сьогодні, здається, хороший день, а в Блекгіті таких не було вже дуже довго. Думаю, я трохи насолоджуся ним, а ціною перейматимуся завтра. Воно настане невдовзі, воно завжди настає.

Він простягає мені руку:

— Щасти вам, Ейдене.

— Вам теж, — кажу я, тисну його руку й виходжу під дощ.

Анна чекає мене на дорозі, її очі прикуті до Блекгіту. Вона виглядає такою молодою, такою безтурботною, але це маска. Під нею є інше лице, обличчя жінки, яку ненавидить півсвіту, і я допоміг їй звільнитися. Всередині мене жевріє невпевненість, але що б вона тоді не зробила, що б на нас не чекало, ми здолаємо це разом. Тут і тепер ніщо інше для мене не важливо.

— Куди нам іти? — питає Анна, коли я проводжу по лісу плямою світла від ліхтаря.

— Не знаю, — кажу я. — Не думаю, що це має значення.

Вона бере мене за руку й ніжно тисне її.

— То починаймо йти й подивимося, куди прийдемо.

Так ми і робимо; крок за кроком ми просуваємося в темряву, маючи змогу керуватися лише тьмяним світлом.

Я намагаюся уявити, що на мене чекає попереду.

Кинута мною родина? Внуки, виховані розповідями про те, що я зробив? Чи просто інший ліс та інший будинок, що загрузнув у секретах? Сподіваюсь, що ні. Я сподіваюсь, що мій світ — це щось абсолютно інше. Щось незнане, що не вгадати, що неможливо навіть уявити, знаходячись у стінах розуму Ґолда. Бо, врешті-решт, я тікаю не тільки від Блекгіту, а й від них. Від Белла та дворецького, від Девіса, Ревенкорта, Денса та Дербі. Від Рештона та Ґолда. Блекгіт був в'язницею, а вони — кайданами.

«І ключами».

Своєю свободою я завдячую кожному з них.

А як щодо Ейдена Бішопа? Чи зобов'язаний я чимось йому? Чоловікові, який зачинив мене тут, щоб я міг катувати Аннабель Кокер. Я не поверну йому його пам'ять, у цьому я певний. Завтра я побачу в дзеркалі його обличчя, яке якимось чином доведеться зробити моїм. Для цього мені потрібно почати все наново, звільнитися від минулого, звільнитися від того чоловіка та зроблених ним помилок.

«Звільнитися від його голосу».

— Дякую, — шепочу я, відчуваючи, як він нарешті залишає мене.

Це видається сном, на який не варто сподіватися. Завтра не треба буде воювати з Лакеєм. Ні рятувати Івлін Гардкасл, ні перехитрувати Деніела Колріджа. Над будинком-головоломкою не цокатиме годинник. Замість неможливого, мені треба буде перейматися лише повсякденним. Розкіш прокидатися другий день поспіль у тому самому ліжку, або бути в змозі дістатися до сусіднього села, якщо захочеться. Розкіш сонячного світла. Розкіш чесності. Розкіш жити життям, наприкінці якого немає вбивства.

Завтра може бути тим, чим я захочу, а це означає, що вперше за кілька десятиліть я можу чекати на нього з нетерпінням. Тепер воно не викликає страх, а може бути перспективою, яку планую я сам. Це шанс бути хоробрішим або добрішим, виправити те, що було неправильно. Бути кращим, ніж сьогодні.

Кожний день після цього дня є дарунком.

Просто треба йти, доки я не прийду туди.

Примітки

1

Одне зі значень англійського слова Bishop (Бішоп) — шаховий слон.

2

Шаховий кінь англійською зветься Knight — лицар.