Друзі зі змієносця - Володимир Бабула
"Друзі зі змієносця" - захоплююча книга від Володимира Бабули, яка переносить нас у світ фантастичних пригод і незвичайних дружб. Головні герої, група незвичайних дітей, обдаровані здатністю перетворюватися на змій. Вони об'єднуються, щоб захистити свою оселю - таємничу змієногуру, від небезпечних загроз.
Електронна бібліотека readbooks.com.ua дарує вам можливість читати "Друзі зі змієносця" онлайн безкоштовно та без реєстрації. Зануртесь у світ неймовірних пригод, дружби та відважних вчинків, де нормальне і фантастичне переплітаються. Спостерігайте, як герої ростуть і розвиваються, стаючи справжніми захисниками свого світу.
Запрошуємо вас до електронної бібліотеки readbooks.com.ua, де ви зможете знайти "Друзів зі змієносця" та багато інших захоплюючих книг. Насолоджуйтеся безкоштовним читанням без необхідності реєстрації та відчуйте магію цього фантастичного світу, створеного Володимиром Бабулою.
Книга третя Друзі зі Змієносця
Науково-фантастичний роман та повість
БАБУЛА Володимир. Друзі зі Змієносця: Науково-фантастичний роман та повість. - Б. м.: Аргонавти Всесвіту, 2017. - 174 с. - (Вітрила романтики).
Переклад з чеської Віталія Геника
Ілюстрації Зденека Буріана
Малюнок на обкладинці Франтішека Шкоди
Аргонавти Всесвіту 2017
Перекладено за виданнями:
«Pionýrе». - 1956. - с. 1-11
Babula, Vladimír: Oceánem světelných roků. - Ргаhа: Mladá fronta, 1963
© Бабула В., текст, 1956, 1963.
© Буріан З., ілюстрації, 1956.
© Шкода Ф., обкладинка, 1954.
© Геник В., переклад, підготовка тексту, примітки, 2017.
© Аргонавти Всесвіту, оформлення, 2017.
ДРУЗІ ЗІ ЗМІЄНОСЦЯ
Розділ І ВІЗИТ ІЗ ХМАР
Над голими верховинами Білих Карпат закружляв реактивний вертоліт. Несений двома різнобіжними гвинтами, він задер дзюбатий ніс свого сигароподібного корпусу до білих хмар у чистій блакиті неба й повільно знизився над галявиною, де стояла велика гірська вілла.
Дівчинка, яка сиділа на ґанку, схопилася й побігла до місця посадки.
З літального апарату, що сів на прямовисні телескопічні шасі, вийшов плечистий чоловік у спортивному костюмі.
Криштофе, Криштофе! - радісно закричала дівчинка й вітально замахала руками.
Нараз вона зупинилася.
Ви не... Криштоф... Здалеку ви трохи схожі на нього. Бабуся сказала, що він сьогодні прилетить із Тибету...
Чоловік посміхнувся. Тверді риси його обличчя зм’якли, мов сніг під першим весняним сонцем.
Я не Криштоф - на жаль. Удома мене називали Лайфом.
Знаю, знаю, я вже впізнала! - скрикнула дівчинка. - Скільки разів бачила вас по телевізору. Ви інженер Северсон! Здрастуйте! Як чудово, що ви завітали до нас! Ото будуть дівчата в школі заздрити!
Доктор Бартошова вдома?
Бабуся? Ні. Тобто так, але пішла на прогулянку. Зараз по неї збігаю. Вона зрадіє...
Зачекай, я піду сам. Куди вона подалася?
Коли підете оцим прорубом, напевно її знайдете. Це недалеко.
Інженер Северсон заглибився в густу діброву.
Руді вивірки стрибали у кронах дерев, зацікавлено розглядаючи відвідувача. Найвідважніші сплигували аж до його ніг, сідали навпочіпки й схрещували передні лапки, мовби просили подачку.
Нічого не маю, не розраховував здибати вас, - засміявся тихо Северсон і провів долонями по кишенях спортивної куртки.
Але вивірки все ж терпляче допровадили гостя аж до кінця прорубу - мабуть, не йняли віри його словам.
Перед Северсоном відкрилася пречудова гірська панорама. Шлях, яким він ішов, тягнувся горбатим, порослим пишною зеленню гірським хребтом, що ділив краєвид на дві просторі долини. Обабіч витикалися з лісу вілли гірських мешканців. Звідкись здалеку вітер доносив дитячий сміх.
Северсон зупинився й глибоко вдихнув пряний аромат гір.
Здрастуйте, Северсоне! Я чекала вас аж завтра, - почулося раптом за його спиною.
Він здригнувся й швидко обернувся.
Товаришко Бартошова! - видихнув здивовано. - Ви зовсім не змінилися за ті двадцять років. Немов я щойно прокинувся в академіка Тарабкіна й знов побачив вас уперше...
Спасибі за комплімент, лестуне. Ви також не змінилися, - засміялася жінка й вітально потиснула Северсонові руку.
Я серйозно - ніколи б не дав вам більше тридцяти.
Краще не будемо про це. Ви ж знаєте, жінки не люблять говорити про старість. Крім того - то була б хиба, якби войовниця зі старістю сама старіла. Ото б мої підопічні мені гарно подякували! Почувала б себе старою Касею Пагачовою, страшною чарівницею з Житкова. Її хижка колись стояла на цьому самому гірському хребті. Вихори й сніговії, що іноді проносилися тут, побільшували в неосвічених людей жах перед її чарами. Стару називали відьмою. На топленому воску й олові вона ворожила вбогим горянам про щасливе майбутнє, лікувала, заклинала й між людьми сіяла ненависть. Але попри всі її закляття та чари залишалися ті люди в невимовних стражданнях, далі пили денатурат і вмирали на сухоти. Навіть собі не вичаклувала відьма розкішного життя. Де нічого нема, навіть чорт не бере. Шкода згадувати, - махнула лікарка рукою, - на щастя, важкі часи зосталися позаду. Ми живемо тепер, мов у раю, про який моя прабабуся мріяла на цих схилах. Ну, як вам подобається мій рідний край? Природа на Кварті була романтичніша, еге ж?
Романтичніша, але й чужа, повірте мені. Підступна й невблаганна. Тут біля кожної квітки, біля кожного дерева з милими вивірками відчуваю, що я вдома, що природа - мій найкращий друг. Відрадно бачити над собою лише одне-єдине сонце замість трьох. Академік Навратіл слушно казав: усюди добре, а вдома найкраще.
Авжеж - удома найкраще. Бачите, так заговорилася, що ледь не забула запросити вас на невелику перекуску. Ви, напевно, втомилися з дороги.
Втомився після півгодинного польоту? Не їхав же