Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Вона важко дихала, отьміт затінював шаль. В окулярах у панни переливалися, мов у калейдоскопі, усі барви імли. Плакала?
— Може, якби з ним поговорити… Щоби якось це обережно розіграти… — Щоправда, не малося поняття, як. — Може, слід звернутися безпосередньо до царя про більшу охорону… — Але, щоби цар повірив, що узагалі є що захищати, Тесла мусить спочатку влаштувати отой театр із лютоцидим. І так зле, й так недобре. — А чому ви, панно, не кажете йому про ці небезпеки?
— Навіщо? Який сенс? Тільки більше сушитиме голову, й робота повільніше йому йтиме, вищу ціну заплатить у нервах — Нікола вже не молодик, пане Бенедикте, — а його наміри це все одно не змінить. Якщо він уперся на цій чорній фізиці, кгк, то вже — вже «замерзло», як тут кажуть. Навіть не варто клопоту, ніхто його ні в чому не переконає, якщо великий Нікола Тесла цілком інакше розуміє справу. — Mademoiselle Крістіна повернула голову й, вистромивши ручку в рукавичці з муфти, осудливо її націлила. — Ви! Ви такі самі! Чи ви коли-небудь послухали чиюсь добру пораду тільки томý, що повірили тóму, хто радить? А не через власні раціональні розрахунки? Well?
— Кгррр. Ви, панно, так кажете, наче в цьому є щось доброго. Значит, таке легковір’я.
— Легковір’я? Легковір’я? — Вона притиснула ручку до шуби на грудях. — Ви узагалі маєте якихось друзів? А як у родині — не так? Батько, мати… кгррр… Як так можна жити — не маючи жодних авторитетів?
Знизалося плечима, що, мабуть, непросто було зауважити під товстою шубой.
— А яка ж то людина узагалі шукає авторитетів? Га? Навіщо якійсь людині авторитет у її житті?
— Не знає, як учинити, — то краще покластися на когось розумнішого.
— А чи той мудріший став мудрішим, покладаючись на розум інших, чи керуючись власним? Мгм? І яким чином людина зрозуміє, що хтось мудріший, сама розуму не маючи?
— Слід вірити судженням загалу, кггг, адже існують люди, яких усі вважають авторитетними.
— Існують. Але знову таки: як відрізнити авторитет істинний від хибного авторитету, тобто справжню мудрість від оманливої? Якщо ж ви на це здатні, — то навіщо вам ще якісь авторитети?
Mademoiselle Крістіна тихо розкашлялася. Вона довго поправляла мороскляні окуляри, ретельно ховаючи усе обличчя під рукавичкою. У рідкісному припливі певности єдиноістини усвідомилося думку співрозмовниці: вона тепер безсумнівно повернулася до тієї розмови в експресі, що зупинився посеред тайги, випитування про сором віри, якому панна Філіпов мимоволі піддалася разом із Єленою. Чи вона все ще думає, що з неї глузували? Ставить у провину? Плекає обрáзу?
— Чи ж немає питань, у яких розум виявляється безпорадним? — сказала вона нарешті, ледь чутно крізь брязкіт балабонів і скрегіт криги під полоззям. — Питання добра й зла, етичних терезів? Ви цього не підрахуєте.
— Мабуть.
— Тоді що? Неспроможні дати собі раду силою власного розуму, ви тут піддаєтеся цілковито й залишаєтеся — ким? Нігілістом? Аморальною твариною?
— Але ж ви кажете вже про чисту віру, релігію!
— То ви, таки, не вірите в Бога!
У перспективі вулиці Амурської, понад ночецветными відвалами світилися біловогнисто великі купола Собору Христа Спасителя. Миттю відвелося від них погляд, тваринним інстинктом спонуканий, як руку відсмикується від вогню. «Як можна таким гендлярством і крутійством дух свій загаджувати! Брехня це! Брехня!»
— У Бога — вірю. Натомість не дуже вірю у те, що люди кажуть про Бога.
Про Братство Боротьби з Апокаліпсисом
У запряжених вісьмома північними оленями високих крижлізних санях, що сунули на павутинках полозів, у чорній хутряній шубі й соболиній шапці, в захисних мороскляних окулярах, що ховали очі й половину обличчя, і в яких небо, сніг і Сонце, й кожна барва веселки переливаються, у мерехтливому потьміті, що залишає за собою смолянисті післяóбрази, з білою рукою на «щелепі» батареї тьмідини, в хмарі вуглистої пари — під’їжджає Нікола Тесла по скованій кригою Анґарі до місця лютоциду, на поріг чотириповерхової теслектричної машини.
Стоялося на правому березі Анґари, на майдані біля пам’ятника Імператору Алєксандру III, де понад річкою пролягає оглядовий бульвар, який колись відкривав гарну перспективу на Конный Остров, саму широку Анґару, мости й лівобережний Іркутськ; сьогодні вітер і сніговиця закривали дальші види, погляд сягав акурат не далі, ніж до лютого, який переморожувався з острова на лід, і до цієї конструкції, вищої за лютого, побудованої над ним наприкінці коси. Тесла обрав цього ґляція і це місце, по-перше, тому, що хоча воно й розташоване в самому центрі міста, проте знаходиться на безпечній відстані від будинків і вулиць; по-друге, воно давало ґавам змогу спостерігати за всім експериментом, а про це ж бо, урешті-решт, ішлося передусім.
На майдані біля пам’ятника, попри холод і завію, зібрався чималий натовп. За допомогою пана Щекєльніковa протиснулося вперед, на сам краєчок закрижанілого схилу. Деякі глядачі мали далекогляди й лорнети: не подумалося про це заздалегідь. Зате всі були у великих мороскляних окулярах, котрі або щільно прилягали до обличчя, як захисні окуляри сербського винахідника, або пласкими пластинами захищали очі й половину обличчя. Коли Тесла їхав через Анґару на своїх санях, наче запозичених зі східної зимової казки, сто дзеркальних веселкобарвних калейдоскопів оберталися вслід за ним, стежачи за кожним рухом і найдрібнішим жестом. Раніше він узагалі не показувався, але сьогодні Тесла вийшов на публічну сцену Іркутська: це був його дебют у Місті Криги. Спалахували маґнезії розставлених на підвищенні під невеликими наметами фотографічних апаратів репортерів байкальської преси. Вбрані в біле дами в хутряних шубах, пелеринах, хутряних пальтах, під засніженими капюшонами, визирали із саней, що стояли уздовж вулиці. Чоловіки брали на плечі малюків, щільно закутаних в обляпані грязюкою кожушки; діти споглядали крізь менші,
