Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем

з усієї сили, це йому нічого не давало, бо тоді потрапляв углиб сусіднього, а коли висмикував вилки з шаф, то й одне і друге йому тільки снилося, коли ж пробував бити Хитріяна, той виявлявся лише сонною марою. Давай Розпорик кидатися й стрибати на всі боки, але ніде нічого, тільки сон і сон: одвірки й мармурові підлоги, золототкані запони, лампаси, кутаси і, зрештою, він сам – усе лише мара, міраж і облуда. І почав король тоді загрузати в трясовині снів, гинути в їх лабіринті, хоча ще брикався й копався, що ж – коли і копання сонне, і брикання теж! Голову розчерепив Хитріянові – але й це нічого не дало, бо не наяву він ревів, а уві сні, отож і звуку не було. А коли, висотаний і очманілий, на якусь мить і справді вирвався в дійсність, то не зумів відрізнити її від сну і, знов увіткнувши вилку, покотився назад у сновидіння. Видно, так уже мало бути. І марно скімлив за пробудженням, не знав‑бо, що «Мона Ліза» – то сатанинське скорочення від слова «Монархоліз», тобто «розчинення монарха», оскільки це була найстрашніша з усіх пасток, наставлених на нього тим зрадником Хитріяном…

Отаку‑то зворушливо‑повчальну історію розповів Трурль королеві Мучидаву, в якого від неї розболілася голова, і тому він відразу ж відпустив конструктора, нагородивши його орденом Святої Кіберни з бузковим знаком зворотної напруги на полі, інкрустованому дорогоцінною зеленою інформацією.

Сказавши це, друга машина‑оповідачка дзвінко заскреготіла золотими трибками, дивно засміялася від легкого перегріву деяких клістронів, зменшила собі анодну напругу, зачаділа, згасла і пішла до паланкіна під загальні оплески, якими її нагородили за красномовність та виявлені здібності

А король Геніальйон подав Трурлеві наповнений іонами келих, майстерно різьблений хвилями ймовірності, що вигравали супротивно‑паралельними фотонами. Той вихилив його й подав рукою знак. Тоді третя машина виступила на середину печери і, вклонившись, мовила добре поставленим модульованим електронним голосом:

– Ця історія про те, як великий Конструктор Трурль за допомогою старого горщика викликав локальне коливання і що з цього вийшло.

– У Сузір’ї Маглівниці була Спіральна Галактика, а в тій Галактиці була Чорна Хмара, а в тій Хмарі було п’ять шестірних плеяд, а в п’ятій плеяді було бузкове сонце, дуже старе і навіть підсліпувате, а довкола того сонця кружляло сім планет, а третя мала два місяці, і на всіх тих сонцях, зірках, планетах і місяцях діялися, згідно зі статистичним розкладом, різні всячини і всячинки, а на другому місяці третьої планети бузкового сонця п’ятої плеяди Чорної Хмари Галактики у Сузір’ї Маглівниці знаходився смітник, який можна було б знайти на будь‑якій іншій планеті або місяці, зовсім звичайний, отож, наповнений сміттям та іншими відходами, смітник, котрий виник внаслідок того, що глауберзькі аберициди побилися воднево і ядерно з ліліяцькими альбуменсами, внаслідок чого їхні мости, дороги, будинки, палаци та й вони самі перетворились на кіптяву й жужми бляхи, а їх прибило метеоритним вітром до місця, про яке оповідаємо. Впродовж віків на цьому смітнику нічого, крім сміття, не творилося, а коли якось трапився землетрус, то половина сміття, яке знаходилося знизу, перемістилося нагору, а друга половина, та, згори, опала наспід, що само по собі не мало особливого значення, проте підготувало феномен, викликаний тим, що Славного Конструктора Трурля, який пролітав тією місцевістю, засліпила якась комета з яскравим хвостом. Він відбивався від неї, викидаючи крізь вікно порожньоплава все, що траплялося під руку, а то були порожні дорожні шахи, які раніше він наповнював оковитою, бочки з‑під пороху, якого не вдалося винайти варлаям із зірки Хлореляй, а також усякий старий посуд, серед якого був тріснутий глиняний горщик. Той горщик, набувши, згідно з законами тяжіння, швидкості, збільшеної ще хвостом комети, торохнувся об схил над смітником, скотився в калюжу, й, ковзнувши по болоту, з’їхав униз до сміття і штурхнув проіржавілу бляшку, та обкрутилася довкола мідного дротика, а поміж її краї потрапили уламки слюди – і виник конденсатор. А дріт, оперезавши горщик, утворив зародок соленоїда. А зачеплений горщиком камінець штовхнув шматок іржавого заліза, котрий був старим магнітом, і від цього руху виник струм, який перемістив ще шістнадцять бляшок та смітникових дротів, і там розчинилися грудочки сірки і хлору, а їхні атоми попричіплювалися до інших атомів, а зрушені молекули почали сідати верхи на інші молекули, аж нарешті внаслідок усього цього посеред смітника утворився Логічний Контур, є ще п’ять інших та ще вісімнадцять додаткових там, де горщик нарешті розлетівся на друзки; а ввечері на край смітника неподалік висохлої вже калюжі виліз створений таким випадковим способом Маймаєш‑Самосин, який не мав ні батька, ані матері, але сам був собі сином, оскільки за батька йому правив Випадок, а за матір – Ентропія. Маймаєш видобувся зі смітника, аж ніяк не турбуючись тим, що мав лише один шанс зі ста супергігацентильйонів у гексатрильйонному ступені на виникнення, отож він ішов собі, поки не натрапив на іншу калюжу, котра ще не встигла висохнути, так що зміг вільно побачити себе в калюжі, ставши біля неї навколішки. І побачив у водному дзеркалі свою цілком акцидентну голову з вухами, як поламані струдлі, лівим – перекошеним, а правим – надтріснутим, побачив свій випадковий тулуб, що утворився з бляхи, бляшок і бляшанок, частково циліндричний, бо вальцювався, виповзаючи зі смітника, а посередині, в талії, вужчий, бо саме цим місцем перекотився через камінь на самому краю смітника. Він побачив і свої руки зі сміття, і ноги з відходів і порахував їх. А було їх, через збіг обставин, по парі, і свої очі, яких теж, зовсім випадково, було двоє. І захопився собою незмірно Маймаєш‑Самосин, аж зітхнув, зачарований стрункістю своєї талії, парністю членів, округлістю голови й вигукнув уголос:

– Я таки справді чарівний! І навіть досконалий, що якнайкраще доводить Досконалість Усякого Створіння!!! О, яким же добрим має бути той, хто мене створив!

І пошкутильгав далі, гублячи слабо припасовані гвинтики (бо ніхто не поприкручував як слід) і наспівуючи гімн на честь Одвічної Гармонії, а на сьомому кроці спіткнувся, бо недобачав, і шелеснув сторчголов назад до смітника. Протягом наступних трьохсот чотирнадцяти тисяч років нічого з ним не відбувалося, окрім хіба що іржавіння, розпаду й загальної корозії, оскільки вдарився головою і йому поробилися короткі замикання, і не було його на світі. А по тому часі трапилося, що один купець, везучи старим кораблем анемони для бундвіногів з планети Недузи, посварився десь поблизу бузкового сонця зі своїм помічником і пожбурив у