Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Володимир Миколайович Владко
Так само було і з археологічними дослідженнями. Місцеві селяни знаходили тут стародавні речі — головне, коло високого Гострого бугра. Але ті знахідки були не такі цінні, щоб ними хтось цікавився. Спеціалісти казали: «У Гострому бугрі немає коштовностей, немає скарбів!»
Сперечатися не можна було. Дійсно, ніхто не знаходив тут ніколи ні золота, ні ще чогось коштовного. Якісь бронзові пряжки, якісь дрібнички, що не мали ніякої ціни, і все.
Археолог нашої експедиції, Дмитро Борисович, казав з цього приводу:
— Нам це тільки на руку. Ніхто тут не копав до нас, ніхто сюди не лазив. Все, що є в печері, жде нас, лежить собі спокійно!
Наша радянська експедиція мала дві мети, споріднені, але різні. Перша — перевірити, чи справді в Зольному кряжі є мідна руда. Якщо є, то скільки її приблизно, якої вона якості і яке її промислове значення. Друга мета — вивчити археологічно цю місцевість, яка, за певними припущеннями, була колись заселена племенами, що належали до стародавніх скіфів.
Саме тому й склад експедиції був мішаний. Іван Семенович, досвідчений інженер-геолог, начальник експедиції, керував геологічною частиною роботи. І її було чимало.
Дмитро Борисович, археолог, відомий спеціаліст саме в скіфських проблемах, провадив свою роботу.
Технік-геолог, комсомолець Артем, відбував тут свою практику, як студент-випускник. Такою ж була й роль Ліди, теж студентки.
І ще, щоб не забути, Діана, чудовий білий бульдог Івана Семеновича. Розумна велика собака, якій бракувало, здавалося, лише уміння говорити, щоб не поступитися нічим людині. Так, принаймні запевняла Ліда.
Місяць минув у впертій геологорозвідувальній роботі. Іван Семенович мав намір спочатку вивчити поклади міді. Вони знайшлися, ті поклади! Але дальше їх вивчення не дало бажаних наслідків. Як знає вже читач, усі жили обривалися на невеличкій глибині, і тільки несподівані дані, знайдені Дмитром Борисовичем у печері, створили нові надії.
Отже, про печеру слід сказати окремо, хоча б тому, що саме ця печера спричинилася до того, що Артем вкрай зацікавився археологією.
Що ж то за печера?
На узгір’ї Гострого бугра, серед високого бур’яну, можна було помітити напівзарослий отвір печери. Старі люди казали, що тут колись переховувались розбійники. Але це було дуже давно. Тепер печера майже завалилася, і навіть діти, що любили гратися в партизанів, рідко наважувалися заходити сюди. В перші ж дні, як прибула експедиція, Дмитро Борисович дослідив печеру. Вона була недовга, всього метрів п’ятнадцять. Нічого цікавого він там не знайшов, за винятком двох виходів мідної руди в стінах.
Але Артемові пощастило розшукати одного старезного діда, який уже ледве міг чути, і довідатись від нього, що в цій саме печері колись його, дідів, батько знайшов кілька стародавніх речей — якусь дивну зброю і ще щось. Де тепер ті знахідки, дід не знав. Зникли десь — от і все.
Проте для Дмитра Борисовича це було далеко не «все». З досвіду він знав, що дрібні знахідки на початку печери саме обіцяють великі археологічні відкриття, якщо натрапити на вірний шлях розшукувань. Артем з захопленням слухав Дмитра Борисовича. Ніколи досі він і думки не мав, що археологія — така цікава наука.
— Це тому, Артеме, що ви ніколи не стикалися близько з практичною роботою археолога, — посміхався собі у вуса Дмитро Борисович.
Вечорами Артем і Ліда любили запалити багаття, запросити до нього археолога і слухати цікаві оповідання. Навіть Іван Семенович зацікавлювався, хоча й кепкував частенько з захоплення своїх молодих співробітників археологією. Справді, Дмитро Борисович, який пристрасно любив свою науку, вмів запалити любов до неї в своїх слухачів.
Перед очима Ліди і Артема виникали дивні картини давно минулого життя. Племена стародавніх скіфів, сармати, греки, перси проходили перед ними, одягнені в свої барвисті вбрання. Великі й могутні народи з’являлися на історичній арені, воювали з своїми сусідами, перемагали або зазнавали поразки… Червоні язики полум’я звивалися над багаттям, спліталися з чорними цівками диму. Артем слухав археолога, поклавши голову на руки й не зводячи очей з багаття. І йому здавалося, що він не тільки чує голос Дмитра Борисовича, а й бачить тих героїв оповідань археолога.
Найбільше подобалося йому слухати розповіді Дмитра Борисовича про стародавніх скіфів. Таємничий народ, скупчення різних племен, які поступово розвивалися, переходячи від нижчих стадій розвитку до вищих, кочівники, мисливці, землероби, — вкрай зацікавив Артема. Народ, який не залишив по собі ніяких власних пам’яток письменності, про який можна було дещо взнати тільки з творів стародавніх грецьких або деяких римських істориків та з археологічних розкопів могил, укритих сивим перекотиполем, захопив Артема своєю дивною долею. Звідкись з Азії прийшли в широкі степи теперішньої України ті скіфські племена, невідомо куди зникли через кілька століть ці суворі скіфи-кочівники, воїни, мисливці, рибалки, землероби…
Отак студент-геолог дуже захопився археологією. І ось тепер сталася така зрада з боку Дмитра Борисовича й Ліди! Цілком зрозуміло, що Артем розсердився. Читач пам’ятає навіть, що він вирішив щось зробити — всупереч усім. Що ж саме? Зараз ми про це дізнаємось.
У вихідний день, звісно, можна поспати довше. Так завжди Артем думав, так і робив. Але сьогодні він чомусь устав не пізніше, ніж у звичайний робочий день, нишком одягнувся, щоб не розбудити Івана Семеновича, разом з яким він жив, взяв свою карбідку, кирку і подавсь кудись.
Тільки чуйна Діана помітила, що Артем кудись зібрався. Вона уважно подивилась на нього, чекаючи, мабуть, звичайного жарту, на які він був завжди такий охочий. Але Артем вийшов з хати мовчки. Тому й Діана вирішила мовчати. Вона поклала голову на лапи й заплющила
